Християнське свято Трійця припадає на 50-й день після Великодня. Цього року — на 20 червня. Трійця є одним із найбільших 12 церковних свят . А в дохристиянські часи в цю пору відзначали закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшановували предків.
Та ще й сьогодні на Поліссі — північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей — у п'ятницю перед Трійцею справляють «Діди» — урочисті трапези на честь померлих. Особливо розлогі звичаї побутували на півночі Київщини аж до чорнобильської катастрофи 1986 року. Переселенці звідти подекуди й досі їх дотримуються.
«Дідами» називають як померлих предків, так і дні їхнього поминання. Протягом року їх буває декілька. Припадають вони на час, коли змінюються пори року, закінчується старий і починається новий рік. Вважалося, що тоді межа між світом живих і світом мертвих зникає, і душі померлих приходять до своїх родичів. Їх треба пошанувати, почастувати і провести назад у потойбіччя.
Протягом п'ятниці намагаються дотримуватися суворого посту. На Діди готують три, сім, або дев'ять страв. На стіл обов'язково ставлять поминальну страву — канун, або коливо. Готують її із варених цілих пшеничних, житніх або ячмінних зерен і заправляють розведеним медом — ситою. Також на вечерю подають рибу, вареники, вівсяний кисіль і пісний борщ з грибами. Від усіх страв неодмінно мусить іти пара. Люди вірили, що нею харчуються душі предків. Біля дверей ставили миску з водою, вішали рушника — аби душі вмилися і витерлися з дороги. На стіл клали ложки.
Із заходом сонця сім'я сідає за стіл. Посередині запалюють поминальну свічку. Після спільної молитви за душі померлих родичів і знайомих хазяйка бере в руки тарілку. Кладе в неї по ложці від усіх страв, відчиняє двері й на порозі хати тричі запрошує:
— Діди-Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!
Ще й сьогодні від поліщуків можна почути: якщо Дідів не запросити на святкову вечерю, то вони нарікають, що рідні їх забули і не згадують. Вірять, що ображені предки можуть навіть помститися.
Поминальна вечеря зазвичай проходить мовчки. Тільки час від часу згадують про добрі вчинки померлих родичів і знайомих. Розпочинають її з кануну. Кожен мусить з'їсти по три ложки, а далі приступають до інших страв. Із мисок до кінця не виїдають і посуд не миють, а залишають на ніч на столі. Горнятко з водою й тарілку зі стравою для предків ставлять на вікні.
Побачити померлих родичів у такий вечір можуть тільки невинні діти. Хоч у селі Тхорин Овруцького району Житомирської області літні люди запевняють, що бачили цілу процесію покійників, які із запаленими свічками прямували з кладовища до свого села на Діди.
У суботу перед Трійцею приносять із лісу клечання — гілки берези, клена або липи. Ними прикрашають ворота, вікна й двері хат, а гілками зеленої осики одвірки хлівів і повіток. Підлогу в хаті застеляють аїром (лепехою), чебрецем, любистком, м'ятою або полином. Зелень затикають також за ікони. Клечання колись мало відлякувати злі сили від двору й хати. Зелень сприяла врожайності й була тимчасовим місцем перебування душ померлих. У неділю букети квітів і трав святять у церкві.
Поліщуки вірять, що тиждень після Трійці по землі ходять русалки, тому й називається тиждень Русальним. Русалками, за повір'ями, стають ті, хто народився або помер на Трійцю, хто загинув «не своєю смертю» — утопленики, самогубці, а також дівчата, що померли зарученими, або дітки, які вмерли нехрещеними.
В Україні ще й сьогодні зберігається звичай напередодні Трійці закопувати перед порогом хати три молоді берізки або кленки.
