Серед визначних українських народних художників чільне місце належить уродженцю с. Кропивни, що на Черкащині, Іллі Максимовичу Шульзі (1878–1938 рр.).
Дослідженням творчого доробку «репресованого живописця» науковці вільно почали займатися у другій половині ХХ ст., після його реабілітації.
Цей «український самородок» народився 20 липня (2 серпня) 1878 р. в с. Кропивна Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Золотоніський район Черкащини) в сім’ї найманого робітника, котрий заробляв на життя у різних рибальських артілях Керчі. Хлопець змалку виявляв хист до малювання: спершу копіював ілюстрації з книжок і журналів, згодом малював з натури портрети родичів, знайомих, сільські хати, пейзажі.
Кропивна – старовинне козацьке село. Тут з вуст у вуста передавалися оповіді про походи запорожців, про хороброго земляка, одного з найближчих соратників Богдана Хмельницького полковника Филона Джалалія, про Коліївщину. Все це наснажувало талановитого хлопця. Інтерес до славного минулого посилився, коли він познайомився з поезією Тараса Шевченка. Не менше значення в його формуванні відіграло поетичне спілкування з чарівною природою рідного краю.
Батьки, помітивши талант сина, віддали його спочатку до малярної майстерні в Золотоношу, де юний Ілько утверджувався у виснажливій праці, фарбуючи влітку дахи в Золотоноші, а взимку розмальовуючи вивіски. Згодом батько відвозить хлопця до Києва. Навчався там він спочатку в місцевого іконописця.
Середню художню освіту Ілля здобув у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, яка була заснована в 1875 р. українським художником-педагогом М. Мурашком. Спочатку це була приватна художня школа, а 16 вересня 1876 р. Управлінням київського учбового округу був виданий дозвіл на її офіційне відкриття і вона стала міською.
В різний час тут викладали такі художники як Микола Мурашко, Михайло Врубель, Микола Пимоненко, Харитон Платонов, Іван Селезньов. Заклад відвідували та надавали йому матеріальну допомогу відомі художники Російської імперії: Ілля Рєпін, Микола Ге, Я. Станіславський.
Мабуть, саме в цій Рисувальній школі молодого й талановитого юнака Іллю Шульгу й помітив знаний на той час живописець Ілля Рєпін, який дуже часто відвідував школу Мурашка та надавав їй матеріально-технічну підтримку.
Цей навчальний заклад відіграв значну роль в становленні українських національних кадрів художників. В ньому отримали художню освіту багато, в майбутньому відомих, художників і мистецтвознавців.
Далі шлях художника-початківця пролягає у Московське училище живопису, скульптури та архітектури, куди він був зарахований у 1898 р., і де він дістає унікальну можливість повчитися у таких визнаних майстрів пензля як В. Сєров, К. Коровін, Д. Пастернак, А. Архипов та ін.
З 1903 р. Ілля Шульга вже студент Вищого художнього училища при Петербурзькій Академії мистецтв, один із найулюбленіших вихованців Іллі Рєпіна, який не лише за походженням, а й за творчою, педагогічною та громадською діяльністю був тісно пов’язаний з Україною, товаришував і листувався з багатьма діячами української культури.
Після закінчення Академії, І. Шульга поселяється у м. Вінниці, де влаштовується на роботу учителем малювання та креслення в учительській семінарії (з 14 серпня 1910 по 24 серпня 1913 р.). Згодом такі ж предмети викладає в учительському інституті (з 14 серпня 1912 р.), а також у приватній жіночій гімназії І.К. Драганової.
У Вінниці Ілля Максимович проживав разом із сім’єю (дружина Лідія Вікторівна Іоніна, 1883 р. н. та дочка Галина, народилась 19 серпня 1907 р.) на невелике утримання (300 крб. у рік казенного жалування плюс 200 крб. столових та 125 квартирних), не маючи спочатку навіть цивільного чину.
Та все ж йому вдається поєднувати викладацьку діяльність з творчою. Природний хист та виняткова працелюбність невдовзі роблять своє: до художника приходить визнання. Свідченням цього є його перша артистична виставка (10 грудня 1911 р.), на якій експонувались такі картини, як «Моя мати», «Дід Іскра», «У церкві», «Церква зимою». Перебуваючи на цій виставці та переглядаючи полотна молодого митця, картину Іллі Шульги «Моя мати» придбав Михайло Грушевський.
У вінницький період творчості (1910–1928 рр.) І. Шульга створив чимало високохудожніх полотен. Весь час його вабила історична тематика з життя українського козацтва. Це відомі на той час картини: «В’їзд Богдана Хмельницького у Київ», «Козача розвідка», «Переїзд кропивнянського полковника Ф. Джалалія через Кропивну» та ін.
Після подій 1917 р. Ілля Максимович з усією силою свого непересічного таланту прагне прислужитися рідному народу. За часів УНР він – член Вінницької міської думи, активний учасник місцевої «Просвіти», один з організаторів першої української маніфестації. Як згадував колишній вихованець І.М. Шульги О.І. Шваюк, Ілля Максимович поруч із Ю.О. Щирицею брав діяльну участь в роботі місцевого українського гуртка. Також Шваюк згадує про художній витвір митця цього періоду – зображення розіп’ятої жінки (символ України), над якою кружляє чорний ворон.
Художник не міг стояти осторонь будь-якої несправедливості. Тому радо залучився до лав Вінницької філії Українського Національного Союзу, опозиційного стосовно гетьмана П. Скоропадського. Після повалення влади гетьмана, І. Шульга продовжував відігравати значну роль у культурно-громадському житті міста. Як педагог він прищеплював молоді любов до рідної мови, культури, побуту, історії, організував роботу українського гуртка. За все це митцеві довелося пізніше відповідати, коли він був заарештований у Києві.
Велику увагу художник приділяв і жанровому живопису («Подруги», «Зелені свята», «Вечорниці», «На городі», «Діти на перелазі», «Діти плетуть вінки», «Водяний млин», «Мати з дитиною» та ін.). Неодноразово звертався він до шевченківської тематики, створивши портрет Кобзаря (1925 р.), полотна «Тарас Шевченко на етюдах» (між 1910 і 1928 рр.), «Могила Тараса Шевченка в Каневі», «Катерина». Відомий і портрет його роботи Панаса Карповича Саксаганського.
І. Шульга написав багато пейзажів, для яких характерні темпераментний живопис, сонячний колорит, безпосереднє ліричне сприйняття природи – «Весна», «Бузок», «Водяний млин», «Літо», «У лісі» та ін...
З 1928 р. Ілля Максимович жив і працював у Києві (з 1934 р. викладав у Київському художньому інституті). До переїзду в Київ уряду з Харкова, а це сталося в 1934 р., в художньому інституті панувала певна свобода. Не було загального напрямку, чи, вірніше, методики, і кожен професор учив студентів, як йому заманеться. Крім харківської професури (провідної), яка мала підіймати рівень викладання, гідний столиці, були запрошені сильні художники-реалісти, в тому числі – Ілля Максимович Шульга.
У 30-ті рр. ХХ ст. І. Шульга змушений підкреслити свою лояльність до режиму, пише картину «Перший трактор на селі» (зберігається у Національному художньому музеї України). На замовлення урядовців від управління мистецтв він почав писати «Приїзд Петровського та Косіора до Києва», яких радісно зустрічають кияни (у такий спосіб художник мав увіковічнити переїзд уряду з Харкова до Києва). Три постаті, які сидять в одному автомобілі, замазані: вже почалася «зачистка ворогів». Картину, що більше скидалася на карикатуру, художник закінчити відмовився.
Ілля Максимович Шульга міг зробити ще багато корисного й цікавого, але не судилося. Жорстока хвиля сталінських репресій поглинула і його. Підстави для арешту швидко знайшлися. Використали насамперед те, що митець мав характеристику «мазепинця», бо викладав українською мовою в той час, коли навчання велося виключно російською. Майже упродовж 40 років малював лише Україну та українців. А «Портрет М. Зерова» (1937 р.) додав «масла у вогонь», адже письменник уже три роки як відбував термін на Соловках. Крамолою І.М. Шульги стали його щирі розповіді про І. Рєпіна, що трактувалося як «біологічний націоналізм».
У 1937 р. Ілля Максимович Шульга був заарештований, а в 1938 р. він помер у засланні. Дружина та дочка І.М. Шульги емігрували за кордон. Завдяки їм уціліла тільки та частка з багатющої (понад тисячу картин) мистецької спадщини живописця, яку вони вивезли з собою. Тепер вона знаходиться в США. Більшість картин (за різних обставин) загинули в роки Другої світової війни, деякі розпорошені по приватних зібраннях.
Згадувати про репресованого митця в пресі довгі роки заборонялося. Після його реабілітації у 1950-ті рр., ім’я великого майстра, чия творчість залишається незабутньою хвилюючою сторінкою в історії українського малярства, повернули у царину рідної культури.
На жаль, цей талановитий художник мало відомий не лише в рідній Україні, а і в себе на малій Батьківщині – в Кропивні. Сьогодні тільки старожили згадують, що колись в селі жила сім’я з таким прізвищем, навіть показують місце, де стояла хата, і сина їхнього Іллю теж пам’ятають, бо добре малював. По вуличному його називали «Білан». В багатьох хатах на покуті стояли намальовані ним ікони. Деякі збереглися і понині. Завдяки клопотанням І.М. Шульги церква в рідній Кропивні перейшла на автокефалію з українською мовою богослужіння. А що трапилося з сім’єю І.М. Шульги в с. Кропивні ніхто не знає...
За матеріалами НІЕЗ «Переяслав»
