Друга в історії шахів і перша серед українських шахісток чемпіонка світу серед жінок Людмила Руденко (1904 р. — 1986 р., Ленінград) народилася 27 липня в Лубнах на Полтавщині.
Любов до шахів прищепив Людмилі батько, який в добільшовицькі часи був дійсним статським радником.
Після революції 1917 року Людмила вступила в Одеській інститут вчитися на економіста. Тут вона вдосконалила свої вміння грати в шахи. Була людиною різних зацікавлень, вона захоплювалася також плаванням і навіть виграла чемпіонат міста у стилі «брас» у відкритій воді.
На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949-50, який відбувся в Москві, Руденко блискуче посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу.
Призових грошей їй не дали, а чемпіонський кубок доводилося кілька разів здавати до ломбарду. Вже після смерті Сталіна Людмилі Руденко дали окрему квартиру площею 26 метрів. До цього вона жила у комуналці.
Та головним своїм досягненням у житті Руденко вважала не чемпіонство.
На початку Другої світової війни вона працювала на оборонному заводі у Ленінграді. Завод евакуювали до Уфи, а діти співробітників залишалися у піонерському таборі під Ленінградом. Руденко відрядили їх забрати. Як їй вдалося тоді знайти ті залізничні вагони – тільки Богові відомо. Але дітей вивезли до того, як кільце блокади замкнулося.
