Маестро Скорик

13 липня 1938-ого у Львові народився Мирослав Скорик. Напевно, він був найтитулованішим композитором України. Мав титул Героя України, і фактично єдиний кавалер ордену “За заслуги” першого ступеня та ордену “Знак пошани”. Мабуть також єдиний із композиторів академічного ґатунку, хто міг бути впевнений, що бодай одну з його мелодій згадає практично кожен українець. Йдеться звісно про мелодію з кінофільму “Високий перевал”. Автор музики до понад 40 фільмів, серед яких, зокрема, «Тіні забутих предків» Параджанова, багатьох камерно-інструментальних творів, кількох балетів та опери «Мойсей», яку фінансово підтримав Іван Павло ІІ.

Мирославу Скорику більше подобався футбол, аніж музика, про це він не раз говорив своїм друзям-музикантам, з якими часто грав у футбол у Стрийському парку у Львові і викидав такі «фінти», що його називали віртуозом м’яча, а ще «академіком грибів». Бо маестро Скорик знався на грибах. Відпочинок у Карпатах, у селі Дубині біля Сколе, любив найбільше. Там була родинна дача Крушельницьких і тут часто гостювали музиканти.

Та все ж музика стала його життям та основним фахом і це завдяки оперній співачці Соломії Крушельницькій. Як розповідав сам маестро Радіо Свобода, коли йому було 6 років, то талант музиканта у ньому побачила саме Соломія Крушельницька.

«Я собі щось там придумував на піаніно, батьки мої були музиканти-любителі, вони мені показали ноти. Але батьки не знали, чи віддати мене у спеціальну музичну школу. Якось мене взяли до Соломії Крушельницької, щоб я показав свої здібності. У мене був абсолютний сильний слух. Ми прийшли до тітки Люні, як ми її називали, щоб я щось там показав. Я почав грати свій твір і сказав, що не буду грати на цьому фортепіано, бо це фальшування. Справа в тому, що Соломія Крушельницька вдома займалась зі студентами, а для вокалістів інструмент налаштований був на тон нижче. Вона зрозуміла, що я маю абсолютний слух і порадила батькам віддати мене у спеціальну школу», – пригадував митець.

А з Соломією Крушельницькою Мирослава Скорика поєднували родинні зв’язки — композитор був внучатим небожем Примадонни.

Родина Скориків, у тому числі і 10-річний Мирослав, у 1948 році радянською владою була вивезена у Сибір.

«Очевидно, що був донос на батька. Брат Володимир разом із хлопцями у 40-х роках випускали антирадянські листівки. Хтось проговорився і родина була вивезена. Брат Володимир був арештований у 1947 році (за співпрацю з УПА – ред.).Сім’ю звільнили після смерті Сталіна, у 1955 році. Але Мирослав Скорик повернувся швидше, у 1953 році. Він, коли вивозили родину, ще не мав паспорта. У всіх членів родини було у паспорті записано, що вони вивезені. А Мирослав Скорик не мав цього запису, плями «врага народу» не було зазначено у документі, тому і приїхав швидше аби вступити в консерваторію у Львові», – розповідає науковий працівник меморіального музею Соломії Крушельницької Олександра Кирик.

Із 1955 до 1960 років Мирослав Скорик навчався у львівській консерваторії і дуже прихильно до нього ставився український композитор Станіслав Людкевич.

Шанувальники вимагали «Мелодію»

Музика до пісень «Не топчіть конвалій», «Намалюй мені ніч», а у 1964 році до фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» роблять композитора Скорика популярним. А у 1982 році вийшла радянська стрічка «Високий перевал», до якого «Мелодія» Мирослава Скорика стала українським символом.

Хоча, звісно, у радянський час стрічка пройшла жорстку цензуру і фільм був антибандерівський, який засуджував національно-визвольну боротьбу. Мирослав Скорик в одному з інтерв’ю пояснив, що багато композиторів відмовились тоді писати музику до цього фільму. Але він мав досвід, коли музика більше промовляла, аніж слова і вклав свої смисли. Режисер попросив його написати мелодію, яка б викликала емоції і він зумів у «Мелодії» передати своє розуміння трагедії, свій жаль. «Мелодією» Скорик зумів показати весь трагізм і сум, який не змогли промовити словами.

«Мирослав Скорик був досить модерним композитором, як на той час. А це 70-і роки. Прогресивний і хотів знайти нову музичну мову... Він виробив свій досить яскравий, самобутній почерк. Я говорю про твори першої половини життя Мирослава Скорика, оцінюю їх зараз дуже високо. А «Мелодія» відкриває дорогу до всіх. Він говорив про те, що з «Мелодією» стався парадокс, що просто вдало вийшло. Але, як би там не було, це символ України. Без цієї музики важко собі уявити українську тему. Ми у США грали серйозний концерт і всі слухали і казали, що добре, а тепер – «Мелодія». Світ багатоманітний і він був таким самим у тому світі», – говорить Юрій Ланюк, український композитор, віолончеліст, лавреат Шевченківської премії.

90-ті Мирослав Скорик провів за кордоном – він працював у США і Австралії, а в кінці 1990-х повернувся в Україну, де продовжив викладацьку діяльність у Київській та Львівській консерваторіях.

Повернення композитора ознаменувалося ще одним знаковим твором – оперою “Мойсей”. Історія створення цієї опери унікальна – вона була приурочена до єдиного в історії візиту Папи Римського в Україну, і профінансована Ватиканом, що стало знов-таки єдиною світською інвестицією Папи в Україну. Ця обставина дозволила стати “Мойсею” фактично єдиною оперою сучасного українського композитора, яка повноцінно ставилась на сценах декількох українських оперних театрів.

У 2005—2010 М. Скорик разом з Є. Станковичем очолював спілку композиторів України. Ці роки практично збігаються з роками президентства Ющенка, і саме у цей проміжок часу обидва композитори здобули почесне звання Героя України. У 2011—2016 Мирослав Скорик працював на посаді художнього керівника Національної опери України, щоправда цей період вдалим в історії Київської опери назвати важко – обмаль сучасного репертуару і звинувачення у фінансових зловживаннях, досі відкриті. Можливо, саме ці прикрі обставини стали однією з причин, чому Скорик покинув цю посаду.

Мирослав Скорик пішов у засвіти 1 червня 2020 року в Києві, на 81-му році життя...