uk.wikipedia.org
Леоніду Єфремовичу Махновцю належать переклади сучасною українською мовою «Літопису Руського» і «Слова о полку Ігоревім»; праці, присвячені життю і творчості великого українського філософа і поета Григорія Сковороди. А ще – унікальні відкриття в царині історії давньоукраїнських шедеврів.
Майбутній вчений народився в с.Озера (нині Бородянський район на Київщині).
1947 р. закінчив філологічний факультет Київського університету. В Інституті української літератури ім.Т.Шевченка АН УРСР закінчив аспірантуру та захистив кандидатську дисертацію на тему: «Іван Франко як дослідник оригінальної української літератури XVI—XVIII ст.ст.» Працював науковим співробітником Державного музею Тараса Шевченка.
У 1955—1972 р.р. Леонід Махновець працює в Інституті літератури ім. Т. Шевченка. На той час літературознавець активно займається дослідженням творчої спадщини Г.С.Сковороди. Власне, після завершення підготовки наукової праці про Сковороду вченого звільнили з роботи. Це був 1972 рік – часи, коли радянська влада та її опричники-кадебісти піддавали репресіям і переслідуванням українську інтелігенцію. Лише запрошення на викладацьку роботу до Гарвардського університету примусило владу трохи «пригальмувати»: Махновцю дозволили повернутися до роботи в інституті.
Протягом 10 років вчений працює в Інституті археології. Досліджує історію українських літератури і культури, зокрема – часів Київської держави.
1989р. Л.Є.Махновець завершив роботу над перекладом «Літопису Руського» за Іпатіївським (Іпатським) списком, до якого входять «Повість минулих літ», Київський та Галицько-Волинський літописи. Цій роботі вчений присвятив 30 років свого життя.
1990р. у видавництві «Дінпро» книга побачила світ – і зчинила правдивий ажіотаж. Її моментально розкупили в Україні, а з-за кордону за неї пропонували величезні гроші.
Робота була відзначена Шевченківською премією.
Втім у житті Леоніда Махновця був іще один Шедевр…
Повернувшись по війні до Києва, молодий аспірант захопився перекладом «Слова о полку Ігоревім». Зробив ритмізований переклад сучасною українською мовою. Його 1955р.надрукував у збірці кращих перекладів «Слова…» відомий дослідник давньоруської літератури Микола Гудзій.
А 1967 р. Л.Махновець видав власну книгу – ««Слово о полку Ігоревім» та його поетичні переклади і переспіви».
(Принагідно зазначимо: дослідники «Слова…» визначають три чільні проблеми: автентичність твору, «темні місця» -слова і фрази, які можна по-різному тлумачити, авторство.
Завдяки працям видатних вчених Омеляна Пріцака та Леоніда Махновця питання автентичності вирішене. Зокрема, Л.Махновець неспростовно доводить: у творі названо імена князів, про яких 1800р., коли поема вийшла друком уперше, історики навіть не знали.
Саме Л.Є.Махновцю належить велике відкриття стосовно авторства «Слова…». Вчений, маючи за плечима 60 років життя і величезний обсяг знань з історії та культури Русі-України, дійшов геніального висновку. Наприкінці 1989 р. вийшла друком книга Л.Махновця «Про автора «Слова о полку Ігоревім».
Вчений цілковито спростував припущення науковців-попередників В.Ржиги та М.Шарлеманя про те, що автором «Слова…» був хтось із князів – соратників Ігоря й учасників походу. Для цього стали в пригоді генеалогічні таблиці, що їх склав Леонід Єфремович, працюючи над «Літописом руським». Треба було з’ясувати, хто з князів мав достатньо віку й досвіду, аби створити «Слово…», а також знав ізсередини подробиці життя Новгород-Сіверського князівства.
Крім того, гіпотетичний автор «Слова о полку Ігоревім» повинен був бачити все, про що йшлося в поемі, на власні очі. Всіх учасників походу; князеву дружину Ярославну; «златокований стіл» галицького Осмомисла; Стугну-ріку, «загострену до устя»… Леонід Єфремович детально вивчав старовинні карти, а потім виїздив на ті місця, котрі згадуються чи описуються у «Слові…».
І от – Леонід Махновець називає автора «Слова о полку Ігоревім». Це син князя галицького Ярослава Осмомисла і рідний брат Ярославни – княжич Володимир Ярославич. Матір Володимира князь Осмомисл віддалив від себе і звелів залишити Галич. Тож Володимир довго жив у чернігівських маєтках свого шваґра, князя Ігоря. Звідси й достеменне знання про життя в Галичі й Чернігові, про князя Ігоря, його дружину Ярославну і князівське оточення. Звідси – детальний опис шляху Ігоря з військом і всіх тодішніх подій…
Після виходу книги Л. Махновця московські історики й псевдоісторики зчинили справжній рейвах: мовляв, цього не може бути! Втім жодного аргумента проти версії українського вченого так і не з’явилося...
Натомість авторитетні дослідники «Слова о полку Ігоревім» переконані, що Л.Махновець найближче підійшов до розгадки таємниці авторства поеми, та навіть що його докази – «неспростовні».
Доктор філологічних наук Л.Є. Махновець — автор і співавтор понад 400 наукових праць, упорядник і редактор видань Інституту літератури імені Т.Шевченка. У його великому доробку є й заборонений рукопис — про українську драматургію XVII—XVIII ст.ст...
Помер Л.Є.Махновець 19 січня 1993 р. Перед тим протягом останніх років тяжко і невиліковно хворів. У газетах некрологи з’явилися лише через два тижні по смерті вченого…
Переповідають, що якось Леонід Єфремович вигукнув: ««Слово о полку…» має звучати з виразним українським акцентом!».
Він зробив усе, щоб найдавніша українська пам’ ятка зазвучала сучасною українською…
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
