chrome firefox opera safari iexplorer

6 червня – День журналіста України

06 червня 2020 о 10:02
tetiivmiskrada.gov.ua

Ці люди жертвують собою. Своїм здоров’ям і життям, спокоєм і благополуччям своїх рідних. Заради того, щоб ми отримували  якісні, правдиві й незаангажовані репортажі, аналітику, професійні коментарі.

Говоримо винятково про тих журналістів, котрі справді це роблять. Не торгують словом, не підлаштовуються під потреби тих чи інших владців і магнатів. Адже журналістика – це не просто щоденна робота і не просто спосіб заробітку.  Це справа, що стоїть поруч із поняттями «честь», «самоповага», «непідкупність». А ще  – «немилість»,  «небезпека», «смерть».

В Україні були – і є — журналісти, для котрих  честь і самоповага найперші в шерегу професійних і людських якостей. Одні відомі цілому світові, інших знають  і пам’ятають в Україні, в рідному  місті. Їх поєднує те, що стало професією, сенсом життя і чимось таким, без чого людина не  почувається  на  визначеному їй Богом місці.

Втім, журналістика,  даруйте банальність  – насамперед  професія. Вона має свої фактори ризику, загрози і своїх «ворогів».

 Національна спілка журналістів України створила власний антирейтинг «Вороги преси-2020». Прпопонуємо його читацтву з нашими короткими коментарями.

1. Фізична агресія. 1919р. зафіксовано 75 випадків застосування сили до працівників ЗМІ. Йдеться не про образи в І-неті, а про фізичне знущання, побиття журналістів.  Б’ють не лише за ті чи інші викриття, а й, скажімо,  за інформацію про… недотримання карантину під час COVID-19. 

2. Безкарність. Справи щодо злочинів проти журналістів або так і не потрапляють до суду, або їхнє «розслідування» триває роками – аж поки спливе строк давності -  або ж правопорушники отримують «покарання» у вигляді штрафу в  кількасот гривень.

3. Законопроєкт «Про протидію дезінформації»,  яким передбачено кримінальну відповідальність для журналістів та створення державних органів цензури (автор – екс-міністр культури, молоді і спорту, «слуга народу» В.Бородянський). Справді, й сучасні журналісти, й їхні попередники доклали величезних зусиль, відстоюючи  свободу слова, а от прийшов такий собі Бородянський – і вирішив, що журналістів слід саджати  чи доправляти на виправні роботи — щоб не «дезінформували»!..  

4. Політизація теми свободи слова. Для сучасних владців свобода слова є лише технологією, а не демократичним досягненням. Захист своїх повноважень, а не чиєїсь свободи – принцип нової влади. 

На думку НСЖУ, у  теперішньому парламенті значною мірою послаблені можливості захисту прав журналістів та ЗМІ. У Комітеті свободи слова працює лише 5 народних депутатів. Повноваження Комітету зведені до мінімуму. Інформаційна політика розчинилася в «гуманітарній». З допомогою закону «Про медіа» значно посилене медіа регулювання. Нацрада з телебачення і радіомовлення залишається не укомплектованою.       

5. Байдужість. Голова НСЖУ Сергій Томіленко зазначає: «Топ-чиновники, захоплені перемогами цифрових технологій, відверто зізнаються, що журналісти їм не потрібні. Цей сигнал підхоплюють чиновники на місцях. Відповідно, ігноруються журналістські запити і розслідування. Формується окрема реальність: журналісти та їхня аудиторія (тобто, більшість українців) окремо і окремо – безвідповідальні політики». Отже, ЗМІ дедалі менше виконують функцію контролю громадськості за владою.

6. Економічні злидні. Інформаційні засоби в Україні сьогодні або злидарюють, або є дотаційними, або ж перебувають на утриманні тих чи інших  господарів. Отже, журналістика і журналісти дедалі більше перестають бути незалежними.

7. Дезінформація. Поверховість і непрофесійність, недостовірна інформація, маніпулювання  НСЖУ називає як ще одного ворога журналістики.  Дезінформація підриває довіру до медіа та журналістів. Але, знову ж таки цитуючи С.Томіленка, «…боротьбу з фейками, яку мають вести уряди, в авторитарних країнах чи незрілих демократіях, таких як Україна, чиновники використовують для боротьби із неручними журналістами».

Отже, українським журналістам і журналістиці як ніколи потрібні воля до життя та об’єднання зусиль. Зрештою, це потрібно цілому українському суспільству. А вільним ЗМІ як основі демократії – особливо.

Дякуємо всім журналістам та виданням, які стоять на сторожі  свободи, демократії, української державності.

«Рідна країна»

____________

За інтернет-виданнями. У матеріалі цитована стаття Сергія Томіленка для «Радіо Свобода».

Розділи: Суспільство

9 лютого

Інші дати
Василь Данилевич
1872 – український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець, учень В. Антоновича. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувшина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів про численні археологічні дослідження курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Розгорнути
Іоанна Златоуста
Опівдні ясне сонце - на ранню весну
Розгорнути
Народився Никифор Григор'єв (Григор'єв-Наш)
1883 –  педагог-просвітянин, громадський і політичний діяч, Міністр освіти в уряді УНР, директор Соціологічного інституту в Празі, керівник українського відділення радіостанції «Голос Америки». Автор праць «Історія України в народних думах та піснях», «Основи націознання», «Українська національна вдача».
Розгорнути

Новини Дивитися всі