Справжньою окрасою центральної частини Володимира-Волинського ось уже протягом 260 років є Собор Різдва Христового. У різні часи, в залежності від конфесійної приналежності, назви храму змінювалися. Він свого часу називався — храмом «Серце Ісуса», Костелом Послання Апостолів.
Про це інформує Слово Волині.
Ця — пам’ятка архітектури XVIII століття є невід’ємною частиною екскурсійного маршруту містом. Незабаром храм, збудований одним з найзагадковіших монаших орденів Католицької Церкви – єзуїтами, привідкриє завісу своїх таємниць, які довгий час були сховані від стороннього ока. Далеко не кожен з прихожан храму досі помічав, що під килимом при вході у церкву знаходяться дверцята у підземелля, які з’явилась там віднедавна.
— Минулого року з благословення Владики ми відкрили парадний вхід у підземну церкву Покрови Пресвятої Богородиці, який до цього часу був забетонований, — розповідає отець Миколай Удуд, який вже протягом 23 років є наставником у Соборі Різдва Христового. Завдяки пожертвам наших парафіян, нам вдалось відремонтувати сходи, загіпсувати стіни входу та встановити сучасний механізм дверцят, який був привезений з Німеччини. Є історичні світлини на яких зображено механізм, яким відчиняли двері сто років тому. Це була своєрідна лебідка у формі колеса, яке крутили, натягуючи трос, що відчиняв ляду. Сьогодні ж ми маємо сучасні двері на амортизаторах, відчиняти які зовсім нескладно.
— Це була нижня тепла монастирська церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка діяла під час панування тут православної руської церкви, — веде далі розповідь отець Миколай, спускаючись до підземелля. Донедавна сюди можна було потрапити лише через запасний вхід, який збудували у 80-х роках минулого століття під час відбудови храму. Видно, що цей підземний храм зводили грамотні професійні майстри, адже товсті стіни шириною понад два метри та масивний стовп посеред зали витримують чималу вагу наземного храму вже три століття. Тут навіть була своя система опалення. Принаймні, так ми розуміємо призначення цієї канавки, яка проходить по колу через весь храм.
Отець Миколай з захопленням демонструє масивні склепінчасті арки підземної церкви в якій колись молились монахи. По боках стін –спеціальні ніші, які колись, очевидно, служили для молитви ченців. В центральній частині храму – масивний стовп, в середині якого приміщення з двома входами, яке колись було сповідальнею. У найвіддаленішій частині підземелля – стара гробниця, від якої до сьогоднішнього дня збереглись лише порожні ніші.
— Сьогодні достеменно невідомо, хто саме тут був похований та куди зникли гробниці. Однак минулого року, коли електрики прокладали в підземеллі проводку, вони натрапили на замуровані гробниці, яких ми раніше не помічали. Одна така замурована ніша виявилась з одного боку гробниць, а друга з іншого. При простукуванні стіни там відчуваються пустоти, — каже священнослужитель.
Таємничі поховання – це далеко не перша і не остання загадка, яку таїть в собі підземний храм. Цілком ймовірно, що під ним існує ще один підвальний рівень. Вже навіть визначено приблизне розташування входу до нижчого рівня підземелля, який наразі є засипаним або забетонованим. Як припускає отець Миколай, нижче підземелля могло слугувати ченцям як укриття під час якоїсь небезпеки, а ще там могли бути тайники для переховування цінних речей. Існує легенда, що у підземеллях собору схована давня церковна бібліотека.
Зі слів працівниці історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир» Світлани Федосєєвої, для єзуїтів було притаманним будівництво глибоких кількаповерхових підземель.
— До прикладу, костел Петра і Павла у Луцьку має величезне триповерхове підземелля. Ймовірно, що і під нашим собором є ще один рівень. Єдине, що могло стати на заваді будівельників це те, що поруч знаходилось болото і там могли бути високі ґрунтові води, — зазначає Світлана Федосєєва.
При вході у собор Різдва Христового з двох боків є маленькі дерев’яні дверцята, які ведуть до ще одного підземелля в якому колись могла бути в’язниця. Отець Миколай зізнається, що за ті 23 роки, що є настоятелем у храмі, не більше двох разів відчиняв ці двері та спускався у підземелля.
— Там також є досить глибоке підземелля, в кінці якого круглий отвір, схожий на колодязь, який був засипаний під час реставрації храму. Кажуть, що там може бути вхід до підземних переходів, які з’єднують наш собор із костелом Іоакима і Анни та Зимненським монастирем, — каже настоятель.
На запитання про те, чи є у планах відновлення цих підземних тунелів, отець Миколай відповідає, що наразі для цього немає ані благословення Владики, ані фінансування, ані зацікавлення з боку держави.
— Можливо, ми б і змогли разом з парафіянами розчистити ті входи, але, думаю, що це було б неправильно. Адже такі об’єкти перш за все мають бути вивчені та досліджені фахівцями – істориками, археологами, архітекторами, — зазначає отець Миколай.
Наразі у підземній церкві ще не завершені реставраційні роботи, адже все впирається у фінанси. Тож поки що отець Миколай не береться прогнозувати, коли саме у нижньому храмі відновлять богослужіння, однак для охочих доторкнутись до таємниць минулого, двері підземелля незабаром відчинять. На день міста, 26 липня у Володимирі-Волинському працівники історико-культурного заповідника проводитимуть безкоштовні екскурсії містом, у маршрут якої включено і підземну церкву. А вже восени планується офіційне відкриття підземелля з фотовиставкою.
— Ми дуже раді, що керівництво храму йде нам на зустріч і відкриває своє підземелля для екскурсій, тому що це надзвичайно цікавий об’єкт, який вабить своєю таємничістю, загадковістю та незбагненністю. Такі екскурсії завжди цікавлять, як дорослих так і дітей, — каже заввіділу обліку паспотризації та наукових досліджень заповідника «Стародавній Володимир» Світлана Федосєєва.
В Державному заповіднику «Стародавній Володимир» сподіваються, що одного дня відкриються для широкого загалу і інші підземелля Володимира-Волинського, яких як за переказами, так і за реальними свідченнями, місто має чимало – підземними тунелями з’єднані між собою чи не усі володимирські церкви та монастирі. Так, зокрема від вежі колишнього Домініканського монастиря до костелу Іоакима і Анни існує на сьогоднішній день цілком прохідний перехід. Така незвичайна мандрівка давніми підземеллями, безперечно, стала б справжньою родзинкою княжого Володимира, яка б приваблювала туристів. Яскравим прикладом є Львів, де підземні приміщення, переходи використовуються для спеціалізованих екскурсій, які є надзвичайно популярними серед гостей міста.
