chrome firefox opera safari iexplorer

Зміни показників смертності в Україні за останні 50 років

30 вересня 2010 о 00:20
  • М. Є. Поліщук — Національна Рада з питань охорони здоров'я населення. Національна медична академія
    післядипломної освіти, Всеукраїнське громадське об'єднання «Українська асоціація
    боротьби з інсультом»;
  • К.С.Красовський — Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України;
  • Т.І.Андрєєва — Школа охорони здоров'я Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Лауреат Нобелевської премії з економіки 1998 року Амартія Сен назвав смертність ключовим критерієм успішності розвитку країни. Рівень смертності є віддзеркаленням здатності суспільства до трансформації наявних економічних ресурсів у найбільш важливий продукт — здоров'я нації. Простий індикатор смертності або інтегрований показник середньої очікуваної тривалості життя, який розраховується на основі наявних даних по смертності населення, часто може сказати більше про рівень та напрями розвитку суспільства, ніж складні макроекономічні показники.

Під охороною громадського здоров'я ми розуміємо не лише нинішню систему охорони здоров'я, яка фактично зводиться до надання медичної допомоги, а більш широкий комплекс заходів, який проводиться або має проводитися державою з метою сприяння покрашенню здоров'я населення. Інститут медицини США визначає охорону громадського здоров'я (public health) як «щось, що ми як суспільство робимо разом для того, щоб забезпечити умови, в яких люди можуть бути здоровими». Результатом стратегії «Здоров'я для всіх», прийнятій ВООЗ ще у 1984 році, стало те, що на уряди країн було покладено відповідальність за стан здоров'я населення, а не лише за стан та фінансування системи надання медичної допомоги, яка працює в країні.

Крім загальних показників смертності, як сирих, так і стандартизованих за віком, які дозволяють порівнювати різні популяції, нас будуть цікавити, перш за все, рівні смертності від хронічних неінфекційних хвороб, які складають понад 80% смертності в Україні. Серед інших неінфекційних хвороб найбільшу вагу мають серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, по-перше, через те, що останніми роками вони зумовлюють (принаймні, офіційно) більше 60% загальної смертності, по-друге, через те, що вони можуть швидко віддзеркалити зміни умов життя населення.

Мета роботи

В роботі поставлені наступні дослідницькі питання: Як змінювалися показники смертності, в першу чергу від хвороб системи кровообігу, у різних країнах Європи? Як вони змінювалися в Україні за роки радянських часів? Які зміни відбуваються останніми роками? Чи за¬лежить смертність від показників економічного розвитку країни?

Матеріали і методи

Для аналізу використані дані щодо смертності із бази даних Державного комітету статистики України, бази даних «Здоров'я для всіх» Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я, а також бази даних сайту Інституту демографії Росії. Для аналізу зв'язків різних показників, а саме ВНП та смертності, застосовувалися кореляційний та лінійний регресійний аналіз з використанням програмного забезпечення SРSS 15.0. Аналіз кореляцій показує силу зв'язків показників смертності з ВНП, а також рівень достовірності, тобто ймовірність помилки при спрощенні нульової гіпотези про відсутність зв'язку. Лінійний регресійний аналіз показує, на скільки у середньому зростає або зменшується смертність у країні, якщо рівень ВНП у ній зростає, наприклад, на 1000 доларів на душу населення.

Результати дослідження

Зміни показників смертності в Україні за роки незалежності

Прийнято вважати, що за часи незалежності стан здоров'я населення України постійно погіршується. За даними Держкомстату, смертність серед населення в цілому різко зросла в Україні в 1990—1995 роках (з 12,1 до 15,4 на 1000 населення), а далі показники смертності коливалися від 14,4 до 16,6, тобто в цілому спостерігалася стабілізація смертності з деякою тенденцією до зростання.

Більш ніж половину смертей в Україні всі ці роки становили смерті від хвороб системи кровообігу, причому частка їх зростала. Смертність від інших хвороб навіть зменшилася з 6,48 у 1992 році, до 5,48 за перші сім місяців 2009 року, тоді як смертність від хвороб системи кровообігу майже постійно зростала: у 1990 році вона становила 6,42, а 2009 року — 10,47.

Аналіз даних ВООЗ щодо смертності за віковими групами показує, що за роки незалежності зміни смертності серед різних вікових груп були нерівномірними. Смертність серед дітей віком до 14 років зменшилася на 30%, що вказує на ефективність заходів захисту здоров'я дітей. Смертність серед літніх людей старше 75 років майже не змінилася. Найбільше зросла смертність серед людей працездатного віку, особливо у віковій групі 30-44 роки (на 50%).

Що стосується смертності від хвороб системи кровообігу, то тенденції були аналогічними: найбільше зросла смертність у віковій групі 30-44 роки (на 40%), проте вона також зросла і серед людей старше 75 років (на 30%). Парадоксально смертність віком 75 років і старше від всіх інших хвороб зменшилася більш ніж вдвічі: з 48 на 1000 людей у 1992 році до 23 у 2006 році. Це, скоріше за все, пов'язане з тим, що в останні роки в свідоцтво про смерть, особливо для літніх людей, стали все частіше записувати смерть від хвороб системи кровообігу, навіть не намагаючись з'ясувавши справжню причину смерті.

Зміни показників смертності в Україні за радянські часи

Деякі політики в Україні вважають, що за радянських часів в Україні існувала дуже ефективна система охорони здоров'я і нам треба її лише відродити. Проте показники смертності не дають підстав для таких тверджень. У період 1948—1958 років в Україні, як і в СРСР в цілому, смертність зменшувалася, проте вже в 1960-і роки розпочався зворотній процес. З 1958 по 1985 рік загальний показник смертності в Україні зріс майже вдвічі (з 6,9 до 12,12) .

В Радянському Союзі в 1964—1975 роках стандартизовану за віком смертність серед населення в цілому зросла на 18%, що відбувалося в основному за рахунок підвищення смертності від хвороб системи кровообігу серед дорослих, особливо чоловіків працездатного віку. У віковій групі 25-64 роки стандартизована за віком загальна смертність у 1969—1985 роках в СРСР зросла на 0,7 на 1000 чоловіків і на 0,2 на 1000 жінок, і все це зростання було обумовлено зростанням смертності від хвороб системи кровообігу.

Навіть у порівнянні з іншими колишніми республіками СРСР процес зростання смертності в Україні йшов прискореними темпами. В 1958 році цей показник в Україні (6,9 на 1000 населення) був більше тільки у порівнянні з Молдовою і Білоруссю, а в 1985 році Україна за цим показником (12.1) поступалася лише Латвії та Естонії. У 2006 році загальний показник смертності в Україні (16,3) був найвищим серед усіх країн колишнього Радянського Союзу. Слід зазначити, що загальний показник смертності (тобто кількість смертей на загальну кількість населення) залежить від вікової структури населення і закономірно зростає, коли збільшується частка людей похилого віку, а частка дітей зменшується. Саме тому для порівняння різних країн ВООЗ використовує стандартизований (по віковій структурі населення) показник смертності. За стандартизованим показником смертності в базі даних ВООЗ (13,37 на 1000 населення) у 2006 році Україна займала третє місце в Європейському регіоні, поступаючись Казахстану та Росії.

Якщо порівняти загальні показники смертності в 1958 та 2006 роках, то виявляється, що в Україні відбулося найбільше її зростання серед 15 країн колишнього СРСР: з 6,9 до 16,3 на 1000 населення. В радянський період 1958—1991 років загальний показник смертності в Україні зріс на 6,0 на 1000 населення, а за роки незалежності — на 3,4 на 1000 населення, тобто середньорічні темпи зростання смертності в ці два періоди були приблизно однакові.

Слід відзначити, що за радянських часів в Україні спостерігався короткотривалий феномен суттєвого зменшення смертності: лише за рік (з 1985 по 1986) вона зменшилася з 12,12 до 11,05. Цей феномен однозначно пов'язаний з антиалкогольною кампанією тих років і спостерігався у більшості країн колишнього Радянського Союзу на відміну від інших сусідніх країн, наприклад, Польщі. На жаль, цю кампанію, не зважаючи на її ефективний вплив на здоров'я населення, було швидко припинено, і 1990 року показник смертності повернувся до рівня 1985 року.

Таким чином, зростання смертності в Україні почало¬ся ще в 1960-х роках і було досить істотним за радянських часів.

Зміни показників смертності у країнах Європи

Зростання смертності у 1970—1980-і роки відбувалося не лише у Радянському Союзі, але і в багатьох країнах «соціалістичного табору», зокрема в Болгарії, Румунії, Угорщині. Навіть в тих «соціалістичних» країнах, де смертність зменшилася, темпи зменшення були набагато меншими, ніж у західноєвропейських країнах.

Наприклад, у перших 15 країн Європейського Союзу з 1970 до 1991 року смертність в середньому зменшилася з 10,7 до 7,7 на 1000 населення. Різниця в тенденціях смертності була в першу чергу обумовлена смертністю від хвороб системи кровообігу. Якщо до 1960-х років смертність від ішемічної хвороби серця в індустріальних країнах зростала, то далі в більшості з них вона стала зменшуватися, за виключенням країн Східної Європи.

В період 1970—2000 років смертність від хвороб системи кровообігу в країнах Західної Європи як для чоловіків, так і для жінок зменшилася на 50-65%. Найбільш показовим є досвід Фінляндії, яка географічно є «східноєвропейською», а політично — «західноєвропейською» країною. У 1960-х роках у Фінляндії було зафіксовано найвищий в світі рівень смертності від серцево-судинних захворювань. З 1972 року в Фінляндії здійснювався проект «Північна Карелія», який був загалом спрямований на зменшення різних факторів ризику. За 20 років проекту середні рівні холестерину зменшилися на 13%, кров'яного тиску — на 9%, куріння — на 15%. Завдяки цьому серед чоловіків середнього віку рівень смертності від серцево-судинних хвороб зменшився на 68%, а смертність у цілому — на 49%. Стандартизований показник смертності для населення в цілому у Фінляндії з 1971 по 1991 рр. зменшився з 12,7 до 8.3 на 1000 населення, а з 1991 по 2007 р. ще до 6,0, тобто за 36 років смертність зменшилася більш ніж вдвічі.

У 1970 році смертність в Україні була нижче, ніж у Фінляндії, в 1981 року стандартизований показник смертності був в Україні більше на 2,2, а в 2006 — вже на 7,3 на 1000 населення. Стандартизований показник смертності від хвороб системи кровообігу у Фінляндії зменшився з 6,87 на 1000 населення у 1970 році до 2,31 у 2007 році, тобто втричі. У 1970-і роки зменшення смертності від ішемічної хвороби серця відбувалося лише за рахунок впливу на фактори ризику. В період з 1982 по 1997 рік внесок зменшення впливу факторів ризику у скорочення такої смертності складав до 72%, а покращення лікування таких хвороб зумовило 23% скорочення.

Ще більш цікавим виявився досвід країн, які у рамках процесу євроінтеграції відмовилися від радянської моделі охорони громадського здоров'я. У Польщі стандартизований показник смертності з 1974 по 1991 рік зріс з 10,44 до 11,57 років, а далі почав зменшуватися, причому приблизно в рівній мірі серед чоловіків і жінок, досягнувши 2007 року показника 8,36 на 1000 населення. Цей процес був більшою мірою зумовлений скороченням смертності від серцево-судинних захворювань: в 1991—1999 роках у віковій групі 20-44 роки вона зменшилась на 40%. у групі 45-64 роки — на 25—30%, а серед людей старше 65 років — на 20%, тобто як зростання раніше, так і зменшення потім відбулося насамперед серед людей середнього віку. Аналогічні зміни відбулися в Чехії та Словаччині.

Дослідники певні, що зменшення смертності у Польщі не було пов'язано з покращенням якості медичної допомоги: бюджет системи охорони здоров'я у 1990-і роки не збільшився, доступ до сучасних медичних технологій залишився обмеженим. З усіх можливих факторів впливу на смертність, на думку експертів, найбільшу роль відіграли зміни в харчуванні: вільний ринок дав можливість постачати великі кількості овочів і фруктів навіть взимку, а скасування державних субсидій на тваринні продукти призвело до збільшення споживання рослинних жирів, риби. У період 19890-1994 років споживання вершкового масла зменшилося в Польщі з 8,8 до 3,8 кг на душу населення, а в той же час споживання рослинних жирів збільшилося з 8 до 13 кг.

В Естонії, Латвії та Литві загальний показник смертності у 1964—1985 роках швидко зростав (всередньому з 9 до 12 на 1000 населення), в 1986 році, завдяки антиалкогольній кампанії, він різко зменшився, а далі знов став рости, досягнувши максимуму 1994 року. Початок реформ у цих країнах, включаючи реформу системи охорони здоров'я, призвів до зменшення смертності в подальші роки. Зокрема, за п'ятирічний період з 1994 по 1999 рік, загальний показник смертності зменшився на 1,8 в Естонії, на 2,8 в Латвії та на 1,4 в Литві. В усіх трьох країнах скорочення смертності супроводжувалося змінами у системі охорони здоров'я та переходом на західноєвропейську модель соціального страхування, збільшенням ролі первинної медичної допомоги з послабленням орієнтації на стаціонарну медичну допомогу, яка існувала до 1990-х років. Можливо, ще більш важливим було те, що в 1994—2000 роках співвідношення рослинних жирів до тваринних в раціоні харчування зросло з 0,21 до 0,61, а споживання свіжих фруктів на душу населення зросло на 68%.

Загалом східноєвропейським країнам, які приєдналися до Європейського Союзу, вдалося подолати негативні тенденції у смертності, які спостерігатися впродовж 1970—1980-х років. Таким чином, досвід країн Західної та Східної Європи показує, що в сучасних умо¬вах радянська система громадського здоров'я не призводить до скорочення смертності населення.

Смертність та економічний розвиток країни

Існує думка, що зменшення смертності в нових країнах ЄС пов'язане лише з рівнем економічного розвитку цих країн. Справді, багато ідей західних експертів у галузі охорони здоров'я стосовно рівності щодо здоров'я, популяційного здоров'я, детермінант здоров'я, базувалися на спостереженні, що населення багатих країн є більш здоровим, ніж населення бідних країн, а групи заможних мешканців усередині країн є більш здоровими, ніж групи бідних мешканців. Загадом зростання валового національного продукту (ВНП) корелює із зменшенням смертності. Наші підрахунки за даними ВООЗ показали, що у 1991—2006 роках у Польщі цей коефіцієнт сягав -0,9, у Румунії -0,8, і обидва коефіцієнти мати високу статистичну значущість. В Україні цей коефіцієнт дорівнював -0,3, зате він не мав статистично значущої відмінності від нуля, тобто ми не маємо підстав сказати, що в Україні зростання ВНП супроводжується скороченням смертності. Зростання ВНП у Польщі на 1000 доларів на душу населення супроводжувалося зменшенням смертності на 51/100000, в Румунії на 56/100000, тоді як в Україні достовірного зв'язку немає. Отже, економічне зростання в Україні не супроводжується покращенням здоров'я населення, збільшення фінансування галузі охорони здоров'я (видатки на охорону здоров'я зросли з 4,9 млрд. грн. у 2000 р. до 32,1 млрд. грн. у 2008 р.) не призвело до зменшення смертності населення.

Якщо порівняти показники галузі охорони здоров’я на душу населення, то в Україні дуже велика кількість лікарів та медичних закладів, але таке враження, що їх усе одно не вистачає. В Україні інвестується лікування хвороб, обстеження хворих, але не збереження здоров'я.

Про відсутність позитивного зв'язку між економічним розвитком і смертністю населення в Україні свідчать порівняння Держкомстату щодо смертності в Україні за січень-липень 2008 року (коли про світову економічну кризу ще не було відомо) і в січні-липні 2009 року (коли економічна криза охопила всю Україну). Під час кризи трохи збільшилась смертність від самогубств, проте загальна смертність суттєво скоротилася: з 1683 до 1595 на 100 тисяч жителів, або на 5%. За цей період смертність не зросла в жодній з областей України, що показує дію загальних для країни факторів. Найсуттєвіше скоротилася смертність від прямо пов'язаних з алкоголем причин (алкогольного цирозу печінки, алкогольної кардіоміопатії, отруєння алкоголем та розладів психіки внаслідок вживання алкоголю): з 57,1 до 39,5 на 100 тисяч жителів, або на 30%, що свідчить про зменшення вживання алкоголю населенням. Також зменшилась смертність від зовнішніх причин, туберкульозу, серцево-судинних і інших захворювань, на які дуже швидко впливають зміни способу життя. А смертність від раку та інших причин, на які вплив способу життя займає довший час, залишається стабільною. У будь-якому випадку навряд чи хто наважиться сказати, що зменшення смертності в цей час було зумовлено покращенням фінансування та роботи системи охорони здоров'я.

Обговорення

До середини 1960-х років показники смертності в СРСР та економічно розвинених країнах змінюватися доволі синхронно, а зниження основних показників смертності відбувалося переважно під впливом державної санітарно-гігієнічної політики — знезаражування питної води, профілактичних щеплень від основних інфекційних захворювань, здобутків медицини тощо.

Продовжувала швидко знижуватися смертність немовлят та дітей, материнська смертність. У результаті були істотно знижені втрати від так званої екзогенної, тобто зумовленої переважно зовнішніми чинниками смертності. І на цей час рівні смертності населення України та економічно розвинених країн світу практично не відрізнялись. Але зменшення екзогенної смертності закономірно призвело до зростання частки ендогенної смертності, тобто зумовленої переважно процесами всередині людського організму, які, в свою чергу, зумовлені переважно способом життя людей.

Процес зменшення тривалості життя в Україні, який має ммісце з 1965 року, не був пов’язаний ані з природними катастрофами, ані з епідеміями. Він відбувався в основному за рахунок зростання смертності від серцево-судинних хвороб. На думку дослідників, це було наслідком політики «розвинутого соціалізму», яка стимулювала кількісні показники споживання, не дбаючи про вплив такого споживання на ризик хронічних хвороб. У СРСР виробництво сигарет з 1959 по 1980 рік зросло на 72%, зростало вживання алкоголю, цукру, харчових продуктів з високим вмістом насичених жирів та холестерину на тлі зменшення вживання зернових та овочів. Характерно, що зміни в харчуванні були зумовлені не попитом, а пропозицією. У 1961 році М.С. Хрущов проголосив завдання збільшити середньодушове споживання м'яса у 2,5 рази. Заради цього СРСР, починаючи саме з 1964 року, витрачав величезні кошти на імпорт зерна, яке йшло на відгодовування худоби з метою збільшення споживання м'яса в раціоні харчування. У той же час в західних країнах докладалося великих зусиль, щоб змінити дієтичні уподобання населення у протилежний бік.

Радянська система охорони здоров'я була ефективною, коли стояло завдання зменшення смертності від інфекційних хвороб, дитячої та материнської смертності, але вона виявилася неефективною, коли у структурі смертності стали домінувати хронічні неінфекційні хвороби. Але боротися з цією неефективністю стали також по-радянськи: у 1975—1986 роках інформація про рівні смертності перестала публікуватися, оскільки вона суперечила настановам офіційної пропаганди про покращення життя людей при «розвинутому соціалізмі». Проте західним дослідникам ці дані були відомі, оскільки СРСР вимушений був надавати статистичні дані для ВООЗ. Інформації про стан смертності в країні було позбавлено її власне населення.

Радянські дослідники були свідомі про роль факторів ризику розвитку серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, в тому числі структури харчування, куріння, тощо і могли запропонувати ефективну профілактичну стратегію. Але ця стратегія суперечила проголошеній у СРСР стратегії збільшення споживання і поширеному у свідомості громадян «культу ковбаси», і тому дослідники могли давати лише скромні рекомендації щодо індивідуальної поведінки, проте ці рекомендації сприймалися як направлені лише на тих, хто вже захворів і тому їх профілактичний потенціал був мінімальний.

Що стосується смертності від хвороб, які піддають¬ся лікуванню, то дослідження показують, що в період з середини 1960-х до середини 1980-х років в СРСР вона залишалася стабільною, що свідчить про незмінність ефективності надання медичної допомоги. У країнах Західної Європи, зокрема у Великобританії, у ці роки смертність зменшувалася, що свідчить про розвиток системи надання медичної допомоги.

Для західних країн було характерно одночасне використання заходів, що обмежують вплив факторів ризику, та розвиток нових методів лікування, що дозволило далі зменшувати смертність від хвороб систем кровообігу і після 1980 року.

В Англії та Уельсі смертність від ішемічної хвороби серця зменшилася на 62% серед чоловіків і на 45% серед жінок, яким було від 25 до 84 років між 1981 і 2000 роками. Дослідження показали, що 48% цього зменшення було обумовлено припиненням куріння, а ще 10% — зменшенням кров’яного тиску та рівнів холестерину; 42% зменшення забезпечило впровадження нових методів лікування.

Аналогічно в Ірландії смертність від ішемічної хвороби серця між 1985 і 2000 роками серед людей 25-84 років зменшилась на 47% завдяки змінам способу життя та покращенню методів лікування. Приблизно половину зменшення зумовило різке зменшення поширеності куріння та покращення дієти, тоді як 44% було зумовлено більш ефективними методами лікування та хірургічними втручаннями.

Загалом у 27 країнах, охоплених проектом ВООЗ MONICA, за 10 років смертність від ішемічної хвороби серця зменшилася в середньому на 27% і три чверті цього зменшення було зумовлено впливом на фактори ризику і лише одна чверть — лікувальними засобами.

Попри всю важливість нових методів лікування хвороб системи кровообігу треба усвідомлювати, що навіть в західних країнах половина смертей від цих хвороб відбувається за межами лікарень і нерідко смерть є першим проявом такої хвороби. Основний тягар хвороб системи кровообігу викликаний факторами способу життя і харчування, які можна суттєво змінити за допомогою заходів, які охоплюють все населення, а не лише групи ризику.

Досвід останніх десятиріч переконливо показав, що для зменшення загальної смертності першочергову увагу треба приділяти зменшенню впливу факторів ризику серцево-судинних захворювань, а саме скоротити рівні тютюнокуріння та вживання алкоголю, та сприяти змінам дієти, спрямованим на заміну тваринних жирів рослинними, на збільшення споживання овочів та фруктів та на скорочення вживання солі та цукру.

Тютюнокуріння є одним з головних факторів ризику серцево-судинних захворювань. Дослідники вважають, що до половини зростання смертності від цих захворювань у деяких країнах Східної Європи у 1960—1990 роках було зумовлено зростанням поширеності куріння. Зменшення рівнів куріння у Фінляндії, Великій Британії, Польщі та інших країнах внесло значний внесок у скорочення смертності в цих країнах. В Україні в 2000—2005 роках поширеність куріння зростала, а з 2006 року, в основному завдяки прийнятому законодавству, почала скорочуватися. Можливо, це скорочення сприяло тому, що з 2005 року смертність в Україні почала зменшуватися.

Вживання алкоголю у невеликих дозах в західних країнах корелює зі зменшенням смертності від серцево-судинних захворювань серед людей старше 50 ро¬ків. Проте у країнах колишнього СРСР та Східної Європи вживання алкоголю, навпаки, пов'язане зі збільшенням такої смертності, що зумовлено різним стилем вживання алкоголю. В Україні під час антиалкогольної кампанії в 1986—1988 роках смертність від серцево-судинних захворювань серед людей працездатного віку зменшилась на 23%, а після цього знову стала рости. У 2004 році вживання алкоголю призвело в Україні, згідно оцінкам, до більше 56 тисяч смертей від серцево-судинних захворювань, а зменшення споживання чистого алкоголю в країні лише на 1 літр на душу населення здатне попередити біля 5 тисяч смертей лише від серцево-судинних хвороб.

Що стосується харчування, то споживання овочів і фруктів в Україні, за даними ВООЗ, залишається порівняно низьким —152 кг на душу населення у рік у порівнянні з середньоєвропейським показником233 кг, а в 1992—2002 роках в Україні воно практично не змінилося.

Дослідження показали, що в 1970—1980-і роки відмінності показників смертності між країнами Східної та Західної Європи були майже не пов'язані з такими факторами, як інфекційні хвороби, генетика, лікарняні інфекції, медична допомога або забруднення довкілля. Внесок якості медичної допомоги в цю відмінність складав не більше 10%, а набагато більш важливим був вплив факторів способу життя, таких як вживання алкоголю та тютюну, спосіб харчування та психологічні чинники, що сприяють зростанню неінфекційних захворювань та травм. Згідно зі звітом Світового банку, неінфекційні захворювання складають в Україні 82% у структурі смертності населення, а травми та інші зовнішні причини —12%, тоді як інфекційні захворювання, включаючи ВІЛ/СНІД, туберкульоз, а також материнські, перинатальні та аліментарні стани — лише 6%.
Рівень надання медичної допомоги в країні в першу чергу має впливати на смертність дітей та людей похилого віку. Проте смертність у цих вікових групах за роки незалежності в Україні не підвищилась. Зростання смертності серед людей середнього віку, у першу чергу, пов'язане з факторами способу життя, на які нинішня система охорони здоров'я майже не впливає.

Радянська система охорони здоров'я, яку успадкувала незалежна Україна, виявилася нездатною зменшити смертність населення в умовах, коли в структурі смертності переважають неінфекційні хвороби. Для суттєвого скорочення смертності в Україні систему охорони здоров'я необхідно переорієнтувати з системи, яка займається лише наданням медичної допомоги, на систему збереження громадського здоров'я, з урахуванням усіх факторів, які впливають на здоров'я людей. В Україні необхідно насамперед виконати рекомендації ВООЗ та Світового Банку з протидії або контролю над неінфекційними хворобами: обмежити тютюнокуріння, зловживання алкоголем, збалансувати харчування в бік збільшення вживання овочів, фруктів, нетваринних жирів, зменшення вживання солі, червоного м’яса, збільшити рухову активність населення тощо. Для цього зусиль самих медиків недостатньо, потрібно задіяти всі міністерства та відомства, залучати неурядові організації, щоб здоровий спосіб життя з декларативного гасла перетворився на систему конкретних дій.

Висновки

  1. В Україні з 1958 року спостерігається процес зростання смертности населення, причому більша частина цього збільшення відбулася за радянських чаciв. Темпи зростання смертності в Україні за цей період є найбільшими з ycix країн колишнього СРСР.
  2. За роки незалежності в Україні найбільше зросла смертність від хвороб системи кровообігу, особливо серед людей працездатного вiкy.
  3. У 1970- 1990-х роках показники смертноста в європейських країнах «соціалістичного табору» були в кращому paзi стабільними, тоді як в ycix західноєвропейських країнах вони суттєво зменшилися. У колишніх соціалістичних країнах, які приєдналися до Свропейського Союзу, спостерігаеться стрімке скорочення смертності населения.
  4. Зростання ВНП в Україні та збільшення фінансування наявної системи охорони здоров'я не призводить до суттєвого скорочення смертності населення України. Для вирішення такого завдання система охорони здоров'я має бути реформована з системи, яка лише надає медичні послуги, у систему збереження громадського здоров'я, основним завданням якої є створення середовища, сприятливого для здоров'я людей, для вибору здорового способу життя. Влада на вcix рівнях має нести відповідальність за полігику збереження здоров'я та створення сприятливих для здоров'я умов життя, роботи, навчання, відпочинку, раціонального для здоров'я харчування, обмеження впливу шидливих чинників. Для цього слід використовувати економічні та суспільні важелі — котрi мають стати головними інвестиціями в здоров'я.


23 листопада

Інші дати
Народився Микола Бунге
(1823, м.Київ – 1902) – вчений-економіст, державний діяч. Голова Кабінету Міністрів Російської імперії з 1887 до 1895 рр. За його керування бюджет вперше дістає статус документу обов'язкового до виконання всіма відомствами. У 1887 році добився скасування подушної податі з селян, за його ініціативою введено правила, що регламентували умови праці фабричних працівників. Підтримка М.Бунге розвитку індустрії України, іноземні інвестиції подвоїли видобуток вугілля в Донбасі та активно розвивали залізорудну промисловість Криворіжжя.
Розгорнути
Народився Микола Носов
(1908, м.Київ – 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії «Незнайко».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі