chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні відзначають 130–річчя письменника Архипа Тесленка

02 березня 2012 о 14:05
umoloda.kiev.ua

Прикро, та в рідних Харківцях (саме в цьому селі тодішнього Лохвицького по­віту 2 березня 1882 року за новим стилем народився митець слова, тут і похований) усе обмежиться скромним шкільним заходом.

Запрошувати сюди гостей сьогодні просто соромно. Передовсім тому, що головний осередок пам’яті відомого земляка — збудований у 1970 році на місці, де стояла хата батьків письменника, літературно–меморіальний музей — перебуває в передаварійному стані.

Як повідомила «Україні молодій» його директорка і єдина працівниця Лариса Яковенко, котра, до речі, працює на 0,75 ставки, музей функціонує, та під час екскурсій вона боїться, щоб гостям нічого не впало на голову й під ними не провалилася підлога. Адже тут немає опалення, дах затікає, підлога «гнила».

За словами начальника районного відділу культури Едуарда Чавдара, навіть один із кутів будинку «відійшов», що загрожує обвалом стін, — будiвля давно потребує капітального ремонту.

Бодай для «латання дірок», продовжує Едуард Олександрович, «просили» 200 тисяч гривень — по 100 з районного й обласного бюджетів. Не отримали... І це при тому, що літературно–меморіальний музей у Харківцях за наповненням експонатами вважають одним із найбагатших серед подібних закладів краю. Адже на цьому обійсті ще росте груша–дичка, яка «бачила» письменника, у приміщенні музею зберігаються автентичні речі: тумбочка, портрет Шевченка, карта губернії та «Арифметика», якими користувалися Архип Тесленко та його брат Ярема. Свого часу звідси до музею в Лохвиці передали стіл, два крісла і дзеркало, які стояли у повітовій нотаріальній конторі, де Архип працював писарчуком.

Прикметно, що злиденного існування музею, як, власне, і ювілею письменника, фактично «не помітила» ні обласна, ні столична влада. Зрештою, чому класик став «незручним»?

Як відомо, Архип Тесленко був співцем такої собі «чорнухи»: тяжкого безпросвітного життя сільської бідноти та вихідців із неї — «найдрібніших» інтелігентів і чиновників... Син наймита–злидаря писав про те, чим жив сам. Передовсім про нікчемність такого буття, чи не єдиним «просвітком» у якому, крім райської природи, стає... власна смерть.

Усе те влучало «в десятку» ідеологем більшовизму. Тож невдовзі після смерті від сухот у 29–річному віці Архипа Тесленка «канонізували». Причому не стільки як письменника, скільки як «революціонера–демократа», котрий у 1905—1906 роках був серед організаторів виступів «проти поміщиків і куркулів» у рідних Харківцях і Лохвиці, відтак переслідувався царатом.

У незалежній Україні письменника вилучили зі шкільної програми одним із перших. Оскільки, мовляв, за рівнем таланту, досконалості його твори поступаються текстам раніше заборонених чи сучасних «модних» письменників.

Та й узагалі це нібито завдяки таким, як Архип Тесленко, українці «схиблені» на своїх плачах, проблемах, не люблять багатіїв і не прагнуть ними стати, не роблять себе самі й не плекають «американської мрії»... Тож сьогодні полтавські школярі знайомляться з творчістю земляка тільки побіжно на уроках, присвячених літературі свого краю. А на «латання дірок» у літературно–меморіальному музеї письменника бракує 200 тисяч гривень за умов, коли з рідної йому лохвицької землі «висмоктують» мільярди.

Бо ж саме цей благодатний край над Сулою сьогодні «нашпигований» нафтогазоносними вежами, «нутрощі» яких завдають непоправної шкоди екології. А «нагорі» хазяї найбільших агрохолдингів знімають «вершки» із родючих чорноземів і безбожно отруюють довкілля гербіцидами–пестицидами. Результати — такі ж, як і в «передреволюційні» часи: «вигибання» села, його стрімка деградація, неможливість прогодувати се­бе й родину на рідній землі, поява сільських пролетарів і наймитів–заробітчан, змушених вирушати світ за очі... Як усе те відбувається і якими можуть бути наслідки? Про це ще 100 років тому розповів Архип Тесленко. Його твори — то страшне дзеркало тогочасної і... сьогоднішньої дійсності. А хіба воно буває «зручним» для тих, хто воліє нарікати тільки на нього?

27 березня

Інші дати
Народився Іван Чиженко
(1916, с.Козин, Київська область – 2004) – український вчений у галузі електротехніки, доктор технічних наук. Створив наукову школу в галузі вентильно-перетворювальної техніки.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі