chrome firefox opera safari iexplorer

ІІ Міжнародний український літературний конкурс «Козацька балачка» знайшов свого переможця

08 квітня 2012 о 23:30

Сформована на споконвічних козацьких територіях, в так званому козацькому поясі Середньої Наддніпрянщини, «козацька балачка» законсервувала в собі козацькі говори кінця 18 століття, а відтак, не має практично жодних розбіжностей із літературною українською мовою, котра також сформувалась на основі цих же самих центрально-українських говорів. Адже на Черкащині та Південній Київщині до цього часу «балакають»... І це не дивно, адже це – корінні козацькі землі, так би мовити «колиска» всього козацтва.

За твердженнями Гійома Ле Васера де Боплана у 1625 році кількість козаків, що була здатна тримати в руках шаблю, на корінних козацьких землях у Київщині та Братславщині (сучасна Черкаська, Київська, Кіровоградська, Вінницька та частково Житомирська область) сягала понад 120 000 осіб, а разом із родинами це більш як півмільйона населення. Для сучасників уже не є секретом, що козаками у XVI-XVII ст. були представники більшості княжих родів, дрібної та середньої шляхти Середньовічної української Волині, Поділля, Середньої Наддніпрянщини та Сіверщини. Ще з часів княжого Києва для цих давніх боярських та княжих родів козакування, тобто перебування в рядах Запорозьких козаків, було не тільки справою гонору, але й сенсом всього їхнього життя. На цих корінних козацьких землях у XVI-XVII ст... гідність розмовної материнської мови козацьких теренів була піднесена до рівня найвищих апостольських духовних цілей, а саме: для проповідей у православних церквах, в «Учительних Євангеліях», у численних перекладах «Святого письма». Красномовним прикладом цього є Пересопницьке Євангеліє, на якому беруть присягу теперішні Президенти України. Пересопницьке Євангеліє є яскравим зразком підтвердження гідності козацької мови, бо ж стало одним із перших перекладів Новозавітних книг тогочасною розмовною україно-козацькою мовою.

В переписці латинською мовою за 1726 рік між князем Угорським (Семигородським) і Турецьким Султаном сказано: «Україна – це споконвічна (спадкова) земля давніх козацьких родів (Ucraina, gens Ukrainiensis, Ucraina terra haereditaria Cosacorum), котру вони собі вкраяли (врізали, врубали, втяли, отсікли) шаблею». Бо по скільки рубала козацька шабля (вкраювала), по стільки й була і є козацька земля – Вкраїна.

Так, в одному з листів того ж періоду Кримський хан пише до козаків: «Україна – батьківщина Ваша… (Ucraina patria vostra)» і зауважує: «Що козаки і весь нарід український хай мають завше свободу (Cosaci vero et universa gens Ucrainiensis habeant simper libertatem)… Тож не дивно, що на Черкащині та південній Київщині мовою «козацької балачки» й до цього часу кажуть: «вкрай мені хліба», а не «вріж мені скибку хліба …».

Бойовими шаблями «вкраювали» скибки «святої землі» побратими козаки та шапками (шапка є символом честі та гідності вільної людини) й приполами її носили, насипаючи кургани над «степовими лицарями», полеглими в бою за цю рідну дідівську землю. Земля, «вкраяна» (врізана, врубана, втята, всічена) козаками вздовж Чорного татарського шляху по обидва боки річки Рось, й називалась споконвіку козацькою Вкраїною. Саме тому в Тараса Шевченка слово «Україна» має ще й іншу, рівновелику назву – «Вкраїна» .

На прапорі об`єднаної Європи в наш час зображені зірки. Синє поле з дванадцятьма золотими зірками в центрі, розміщеними по колу, символізує союз народів Європи. Кількість зірок незмінна, коло є уособленням єдності, число 12 — досконалості.

Ми ж чомусь продовжуємо скиглити про те, що Україна – то є Європа, та про те, аби нас прийняли до цього цивілізованого кола народів Європейського союзу, нагадуючи всім про першу нашу Конституцію Пилипа Орлика. Однак ще й раніше, до написання першої в Європі Конституції, ще триста шістдесят два роки тому, Україна як держава вже мала гонор фігурувати в цьому колі рівних Європейських держав.

Зараз до Європейського союзу входить 27 держав, 5 держав є потенційними кандидатами на вступ. Про перспективи вступу України до ЄС на даному етапі ми можемо тільки говорити, хоча тоді, 362 роки тому, цебто у 1650 році, в Європі ніхто не сумнівався щодо потенціалу України, адже козацька Україна на чолі з Гетьманом Богданом-Зиновієм Хмельницьким на той час входила в десятку найпотужніших та найвпливовіших держав континенту. Про багато з тих народів, які пізніше утворили держави та входять зараз до Ради Європи, на той час ніхто й не чув. Оце і є весь «прогрес» від нашого військово-політичного союзу з Московським царством у 1654 році.

Підтвердженням вищенаведеного є розміщена в 1650 році в одній із голландських газет міста Delfft політична гравюра-шарж щодо політичного стану держав Європи у ХVII ст... Текст під гравюрою написано старонімецькою мовою і його можна було б тепер сприймати як сатиру на нинішню об`єднану Європу. Заголовок на гравюрі в перекладі такий: «Загранично-Європейське або Французько-Голландське зібрання». В нім фігурує разом із іншими державами і Козацька Україна.

На гравюрі, яку ми тут зараз подаємо, фігурує 11 держав, з яких дев`ять в постатях людей, а дві в личинах тварин. Це Англія, що зображена у вигляді невеликого опецькуватого лева, котрий лежить під столом та хрумтить «недоїдками», що падають із спільного європейського столу, а також постать пса, що має собою уявляти Турцію XVII ст... Держави понумеровані. Число 1 – Франція, 2 – Голландія, 3 – Іспанія, з орлом – Німеччина, 5 – Швеція, красуня – Іспанія. Одні з них сидять, другі стоять за столом і грають в карти. На столі карти і купа золота. Гарна іспанка з дорогими перлами на шиї й руках розглядає карти. З тексту видно, що вони для поживи знову хочуть підняти війну на морі і на суші і вхопитися за скривавлену зброю. Це Європейське зібрання. Франція каже: «Підніміться, вояки! Тепер починається гра війни! Голландія — мій противник, я хочу взяти її добре в руки. Голландія! Готуйся до бою!» На це Голландія відповідає: «Я ще не боюся. Я ще нічого не загубила й не загублю і буду воювати. Іспанія буде держати зо мною чи в побіді, чи в поразці». Німеччина каже до Швеції: «Ми двоє будемо держати разом, щоб цим досягти миру». Англія хоче й обіцяє допомогти Франції. Завважимо, що Іспанія і Голландія в ХVІІ столітті були найбагатші. Як видно по тому, що на столі, — у всіх жадоба до поживи коштами сусідів і до багатства. На гравюрі з правого боку число 7 – Польща, 8 – Московія, 9 – Україна, 10 – пес – це Турція ХVІІ ст. та 11 — лев — Англія. Польща сидить сумна, замислена, пригнічена й зажурена. В 1650 р. її стан був вкрай тяжким в Європі. Позад неї стоїть Україна в постаті Козака, який держить в руці меч і ним погрожує їй, дивиться гнівно на неї й в готовності накинутися. В тексті читаємо: «Козак повний намислу, його серце хоче розірватися од гніву на Польщу, він знову витягає відточену шаблю й загрожує, що виріже у Поляків і дітей в колисці. За козаком суне по слідах Татарин, повний дикого звірства, й здалека чути його дикий і хижий крик, рев. Україна, чуючи його, тривожиться. Польща в страху, бо внутрішні сварки й роздори панують і вона не може справитися з ними та ще й Турецький пес весь час загрожує нападом, убивствами, грабунками та пожежами». Польща каже: «Хочуть мене обезчестити, і Московія допомагає цьому вірно». Типова на той час постать Московії під числом 8 різко відрізняється від усіх інших. Всі мають вигляд Європейців, а фізіономія, одяг та вираз лиця Московита суто азіатські – тут Московія – чистий азіат: фізіономія з борідкою, рот скривлений, хитра і лукава. Московія нацьковує пса (Турцію) на Європу й каже: «Я хочу роздмухувати огонь, щоб запалити Європу» (в тексті: «Jch will das Feuer schüren»). Про козака під числом 9 в тексті написано: «Sein Herz im Leib will sich rühren». Українську державу в тексті названо: «Die Ucraine» – Україна. («Die Ucraine zitternd bebt»).

На гравюрі Україну представляє «чубатий слов`янин» — козак. Нашу тодішню козацьку державу показано в Європі нарівні з іншими державами, як європейську країну і рівноправного члена Європейського зібрання держав того часу.

Дбаючи про Державне грядуще рідної Вкраїни, пророк Тарас Шевченко заповідав нам якнайретельніше осмислювати й вивчати історію свого народу, аби не залишився ніхто байдужий до його слів: «На що нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? Нащо живем?». Відповівши самі собі на це запитання Тараса Шевченка, ми мусимо побачити нерозривну єдність минулого, сучасного й майбутнього та уяснити собі: «За що ж боролись ми з ляхами? За що ж ми різались з ордами? За що скородили списами московські ребра?..» (Чигрине, Чигрине).

Тарас Григорович Шевченко дуже обурювався тими байдужими, що не дбали про відродження великого минулого рідної Козацької Вкраїни.
Панове товариство!

Керуючись спадковим звичаєвим козацьким правом в День Народження письменника Олександра Ільченка , автора славнозвісного химерного роману з народних вуст «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», Козацька Спадкова Духовна Республіка на «Мамаєвій Слободі», оголосила 4 червня 2011 року про початок «Другого Міжнародного українського літературного конкурсу «Козацька балачка», який тривав до 9 березня 2012 року – Дня народження Великого Кобзаря.

Ми обіцяли, що результати літературного конкурсу «Козацька балачка» будуть оприлюднені 7 квітня, року Божого 2012, в світлий день Благовіщення.

Тож, дотримуючись даного слова оголошуємо що Переможцем Другого Міжнародного українського літературного конкурсу «Козацька Балачка» стає пан Мирослав ДОЧИНЕЦЬ і його роман «Криничар».

Щиро вітаємо його з перемогою!

Пан Мирослав Дочинець безперечно є знаковою постаттю в сучасній українській літературі. Минулого року його літературний доробок «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості» став бестселером з накладом, який перевищив 200 000 примірників, у неофіційних змаганнях по-козацьки «обскочивши» таких відомих авторів як Ліна Костенко з книгою «Записки українського самашедшого» та Василя Шкляра з книгою «Залишенець. Чорний ворон».

Тож з радістю сповіщаємо українському читачеві та добродіям критикам, що роман Мирослава Дочинця «Криничар» дійсно не тільки відповідає всім критеріям конкурсу «Козацька Балачка», але й захоплює та вражає своєю глибинною мудрістю.

Як про це говорить сам автор: «Криничар найближчий мені з усіх, про кого я досі писав. Це – герой духу і діла. Будуючи власним коштом міст у Мукачеві, насправді він прокладає міст до нової доби, нової свободи, до нової сутності буття на європейському маргінесі. Події відбуваються наприкінці ХVІ – початку ХVІІ століть в Угорській Русі, у Війську Запорізькому, в Туреччині і Єгипті. Та найбільше тут присутнє тогочасне Мукачево.

Якби можна було сказати одним словом, то «Криничар» — роман про Служіння. Втім усі мої романи про це. Але як воно відбувається в Овферія Криничара – цікаво.

Я поринув у світ нового героя з головою. Пройшовся його слідами в Угорщині, в Австрії, поїхав до моря в Синайську пустелю і там два тижні поспіль від світанку до сутінків писав, писав...

Криничар, на противагу смиренному Вічнику, не тільки навчає людей, а й рішуче міняє їх, а з ними й довколишній світ. Своїм життям (а планида його не менш складна й повчальна, ніж у Вічника) він відкриває читачеві дві найголовніші принади – свободу від страху і свободу від злиднів. До того ж ділиться секретами «робити» гроші й мудро розпоряджатися ними. Просто й навдивовижу переконливо. І без містики.

В українській літературі тема «людина і гроші, гроші і душа» чомусь сором’язливо оминалася. Мовляв, гроші – не головне. Так, зазвичай вони йдуть попереду головного. До цього привело життя й сина убогої дівчини-калічки з Лавок, що під Мукачевом, хоч як він тому опирався. Тепер мені дуже сумно прощатися з цим героєм. Але він уже все виповів на трьохстах сторінках тексту і все зробив, що тільки може зробити людина такої духовної й дієвої сили».

Прочитавши роман, можна «напитися» мудрості, як з джерела, як з тої щедрої і чистої криниці випити студеної води у спекотний день, втамувати свою «читацьку спрагу». Життєві істини, які на перший погляд є простими і лежать на поверхні, направду сховані глибоко-глибоко… Дістати їх і дати всім спраглим – може тільки справжній майстер-криничар, яким, як видається, є і сам автор Мирослав Дочинець.

Як відомо, Дочинець Мирослав Іванович народився 3 вересня 1959 р. в м. Хусті Закарпатської області в сім’ї вчителів. Закінчив факультет журналістики Львівського держуніверситету ім. І. Франка (1982). Був редактором газети „Джерела” університетської літературній студії „Франкова кузня”. Друкуватися почав з шостого класу — в газетах „Зірка”, „Пионерская правда”, „Молодь Закарпаття”, в журналі „Барвінок”. Навчаючись у дев’ятому класі, став переможцем обласного конкурсу юних літераторів, який проводила Спілка письменників України. Автор книжок прози: “Гірчичне зерно” (1989), “Оскал собаки” (1991), „Мункачі з Мукачева” (1995), “Роса на фігових листках” (1995), “Дами і Адами” (2002), “Гра в ляльки” (2003), «Куфрик з фіглями» (2004), “Він і вона” (1995), «Аукціон зубочисток» (2007), «Многії літа. Благії літа» (2008), «Душа Мукачева» (2008), «Хліб і шоколад» (2009), «Краєвид із жінкою» (2010), «Булава і серце» (2010), «Руки і душа» (2011), а також романів «Лис у винограднику» (2010), «Вічник. Сповідь на перевалі духу» (2011), «Дорога в небо – до людей» (2012).

Твори пана Мирослава Дочинця перекладалися на російську, угорську, словацьку, татарську, французьку, англійську мови.

Він є членом Національної Спілки письменників України, Асоціації українських письменників та Національної Спілки журналістів України.

Пан Мирослав Дочинець – лауреат обласної премії в галузі публіцистики ім. М. Бабидорича, лауреат міжнародної літературної премії „Карпатська корона” (2005, Україна–Румунія), обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка (2009). За літературну діяльність удостоєний звання «Лицар Срібної землі» Асоціації міст і сіл України, золотого хреста «Козацька слава», медалі «За розвиток регіону» Закарпатської обласної адміністрації. Роман «Вічник» у 2011р. номінувався на здобуття Національної літературної премії ім. Т. Шевченка і був відібраний до третього, фінального туру.

Як ми вже вказували вище, книга «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона – як жити довго в щасті і радості» Мирослава Дочинця вийшла накладом в двісті тисяч, що є рекордом для сучасної України.

Вертаючись до роману-переможця «Козацької Балачки», слід зазначити, що мова роману заслуговує окремої уваги. На її основі можна робити словник балачки закарпатських українців-русинів. Це доводить, що в різних українських регіонах, від Закарпаття й до Сибіру, козацька балачка має свої особливості, свої слова та вирази. І це різноманіття робить нашу солов’їну, певно, найбагатшою мовою світу, бо ж вона насправді є мовою гордих степових орлів – Лицарів Війська Запорозького Низового.

Оргкомітет Міжнародного Українського Літературного конкурсу «Козацька Балачка» щиро дякує всім авторам, котрі надіслали свої твори, взявши участь в конкурсі, і цим долучились до Другої козацької шабельної атаки.

Оргкомітет встановлює спеціальну відзнаку «Козацька балачка рекомендує». Окрім оголошення переможця у Другому Міжнародному конкурсі «Козацька балачка» оргкомітет хоче окремо нагородити спеціальною відзнакою «Козацька Балачка рекомендує» роман пана Радія Радутного «Важка чоловіча робота» та роман пані Марії Морозенко «Сторінки діаріуша Самійла Зорки».

Нагородження переможців Другого Міжнародного Українського Літературного конкурсу «Козацька Балачка» відбудеться в урочистій атмосфері 4 червня 2012 року в книгарні «Шабля Козака Мамая», що на «Мамаєвій Слободі».
Іван Ільченко – Голова оргкомітету Міжнародного Українського Літературного конкурсу „Козацька балачка”.

Мова – перша зброя в боротьбі: виживе мова, виживе й Вітчизна, бо ж мова є не тільки найпевніший засіб поневолення, а й вірне (разом з ножем та хлібом), надійне оружжя добування волі, бо геній народу без буяння рідної мови не варт нічого… Олександр Ільченко

Додала Мамаєва Слобода

Розділи: Конкурси

26 травня

Інші дати
1648 — Корсунська битва
битва між військами Речі посполитої і українськими козацько-селянськими військами Богдана Хмельницького та його татарськими союзниками під Корсунем в ході Національно-визвольної війни 1648 – 1654 років. Внаслідок перемог під Жовтими Водами і Корсунем була знищена урядова армія Речі Посполитої на українських землях, створилися умови для утвердження української козацької держави (Гетьманщина).
Україно! Ти для мене диво! І нехай живе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік... Ради тебе перли в душу сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. (Василь Симоненко)
Розгорнути
Народився Борис Грабовський
(1901, м. Тобольськ, Росія - 1966) - видатний вітчизняний фізик, син поета Павла Грабовського, творець першої в світі електронної системи передачі на відстань рухомого зображення. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих.
Розгорнути