chrome firefox opera safari iexplorer

У чому успіх українського кіно?

23 грудня 2013 о 12:55
telekritika.ua

За державні кошти в Україні знято і завершується близько 35 проектів. Незважаючи на реформи, нашим кіновиробникам доводиться набагато важче, ніж іноземним колегам, а вітчизняні стрічки не витримують конкуренції у прокаті. Які зміни на часі – вирішували учасники круглого столу Зимового кіноринку
У чому успіх українського кіно?
Розпочавши нову епоху відродження українського кіно, учасники процесу мають здебільшого покладатися самі на себе. Затримка з формуванням держбюджету на наступний рік уже відбилася на фінансовій політиці Держкіно України. Відомство змушене призупинити проведення пітчингів, завдяки яким в Україні було знято близько 20 і знімається 15 стрічок. Тур шостого конкурсного відбору кінопроектів перенесли до прийняття держбюджету на 2014 рік та отримання Держкіно бюджетних коштів.

Будинок профспілок, де розміщено офіс Асоціації продюсерів України, захопив євромайдан, а фінансування кіногалузі на наступний рік планують скоротити. Замість обіцяних на створення і розповсюдження національних фільмів цьогорічних 145,2 млн грн на наступний рік передбачено 113,9 млн. грн.

Доки на євромайдані укріплювали барикади, у рамках Першого зимового кіноринку ОМКФ у Києві кінематографісти сіли за круглий стіл обговорити питання, вирішення яких чекати не може. Участь у дискусії взяли представники кінотеатрів та дистрибуторських компаній (Вікторія Добровольська, яка формує програмну політику мережі «Лінія кіно», директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе), режисери (Марина Врода, Любомир Кобильчук-Левицький, Валентин Васянович), продюсери (Денис Іванов, Ігор Савиченко, Володимир Філіппов) та голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач. Державне агентство кіно представляв начальник управління держрегулювання та реалізації кінопроектів Станіслав Притула, а ОМКФ — програмний директор кінофестивалю, критик Алік Шпилюк.

На етапі, коли вже є приклади і досягнень, і невдач української кінематографії, учасники дискусії взялися визначити складові сучасного успішного кіно. Також, виходячи з найбільших проблем галузі, вони окреслили напрямки системної роботи.

На початку кіновиробники та представники бізнесу розділилися, аби провести емоційні брейнсторми в окремих залах. Підсумки ж підбили спільними зусиллями.

Режисери — за авторське кіно

Формула успішного кіно для режисерів і продюсерів — виконання поставлених завдань проекту. Так, авторські роботи, окрім художніх досягнень, мають бути гідно оцінені на кінофестивалях та в колі знавців, здобути відгуки у ЗМІ та увагу кінокритиків. Успішне ж продюсерське (індустріальне) кіно орієнтується на запити аудиторії, має добрий промоушн та працює на бокс-офіси.

При цьому, як відзначив продюсер, засновник компанії «Пронто фільм» і голова Української кіноасоціації Ігор Савиченко, про українське кіно як про успішне говорити поки що немає сенсу, оскільки й ринку тут нема — в першу чергу, для продюсерських фільмів.

Більше шансів в України, впевнений пан Савиченко, працювати в авторському напрямку. Тим паче, що Україна розпочала процедуру приєднання до Європейського фонду підтримки кіно Eurimages, що дасть можливість фінансувати фільми, дистрибуцію та розвиток кінотеатральних мереж. Відтепер з`явиться більше шансів для копродукції, яка відкриє нові можливості і для розвитку фахівців, і для прокату за кордоном. «У випадку з експортним кіно основну частину бюджету завжди формує місцевий ринок», — додає продюсер щодо фінансової складової справи.

Індустріальні фільми мають фінансуватися з ринку, залучати приватні інвестиції, авторське кіно — з фондів та інших джерел, аргументує пан Савиченко. З його досвіду, кошти на авторське кіно в Україні знайти можна, воно не таке залежне від бюджету. «Суттєву підтримку можуть надавати міжнародні фонди — підтримка такого кіно в Європі складає 2 млн євро», — каже продюсер.

З успішним продюсерським кіно в Україні справді негусто. Тут позначається і кількість кінозалів (близько 400 екранів в усій країні), і вузькі маневри дистрибуторів, які орієнтуються, в основному, на невисокі запити широкої аудиторії. Помітними у вітчизняному прокаті були кілька стрічок — правильно спозиціонована «Сафо» (2008), довгоочікуваний для глядачів фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» (2008) та, як показують перші тижні прокату, «Тіні незабутих предків» (2013).

Причому, як розповів режисер останньої стрічки Любомир Кобильчук-Левицький, компанія B&H узялася за дистрибуцію суто з метою допомогти новому українському кіно. «А потім Богдан Батрух сам телефонував нам і вітав з непоганими касовими зборами» , — розповідає режисер. За три тижні «Тіні» зібрали майже 614,5 тис. доларів, а в першому вікенді обійшли 5 голлівудських фільмів. У десятці найкращих бокс-офісів фільм вийшов на третю позицію, чого з українською стрічкою не траплялося давно.

Бюджет трилера становить близько 1 млн доларів. Інвесторами виступили компанії «Юнісон Сінема» та «Саспенс Філмз». Крім того, за словами режисера, телеканали групи Віктора Пінчука вклали в рекламу фільму близько 11 млн грн.

Кінокритики до цієї стрічки мають чимало зауважень. Тим часом пан Кобильчук-Левицький ставить собі за мету опанувати жанрове кіно і вважає своїми кумирами Люка Бессона та Гая Річі. «Українському міжнародному кіно має бути притаманна власна ідентифікація, але такі стрічки — лише для міжнародного ринку, тут нічого не заробиш», — каже він.

Комерційний успіх у прокаті й на ТБ, за прогнозами Держкіно, можуть мати й такі стрічки, як «F 63.9. Хвороба кохання» Олени Дем'яненко і Дмитра Томашпольського. Станіслав Притула під час підведення підсумків відзначив у цій комедії простоту сюжету і виробництва, а також зрозумілий багатьом українцям гумор. Фільм створено в копродукції України і Франції, тож він має шанси на прокат в обох країнах.

Необхідні зміни

Разом із розвитком ринку, вважають учасники кінопроцесу, має бути більше можливостей для прокату українського кіно. Для цього вони пропонують надати спеціальні умови для показів українських фільмів на телебаченні і в кінотеатрах, проводити в кінотеатрах такі заходи, як «Тиждень українського кіно» — наприклад, з нагоди прем`єри нової стрічки. В ідеалі, кажуть режисери, телеканали мають сплачувати відрахування з кожного показу на фільм на користь українського кінематографу. Однак продюсери назвали такий підхід неправильним, позаяк телекомпанії є комерційними структурами. А Сергій Трибач розповів, що законодавчі ініціативи щодо впровадження зборів кінематографістами лобіювалися не раз, однак їх не підтримали бізнес-структури, яким ці нововведення невигідні з фінансової точки зору.

Окрім ідей, українському кіно бракує рекламної підтримки. Опікуючись фінансуванням кіновиробництва, коштів на промоушн Держкіно не надає. Як відзначив пан Філіппов, нині такої статті у законі «Про рекламу» для кінематографістів немає.

Піратство — ще одне питання, яке важливо вирішити на законодавчому рівні. Побороти його можна зі зростанням інтересу до національного кіно, кажуть продюсери.

І це не єдиний закон, що ускладнює роботу кінематографістів. Так, міжнародна співпраця за підтримки Держкіно наражається на важкі правові механізми. На необхідні законодавчі зміни, кажуть кінодіячі, потрібно близько семи років напруженої роботи. Розпочати кінематографісти хочуть з формування лобістської групи, яка б відстоювала інтереси українського кінематографа та приймала зміни до законів у безпосередньому контакті з режисерами і продюсерами. У підсумку Станіслав Притула сказав, що Держкіно чекає від кінематографістів пропозицій щодо реформування законів.

Щодо маркетингових підходів — продюсери пропонують більше сегментувати кіно за аудиторією стрічок. Хоча самі кінотеатри розподілено досить грубо. Так, столичні «Жовтень», «Київ» та «Кінопанорама» беруть до уваги авторське кіно, решта кінотеатрів — продюсерське.

Знати свою аудиторію важливо не лише режисерам, а й продюсерам — задля вдалої рекламної кампанії фільму. Особливо, якщо за нинішніх умов краще працює дешевший, але триваліший промоушн. Такий приклад має у своїй практиці пан Кобильчук-Левицький.

Також режисери вважають за важливе не залишати кіно осторонь від людей з віддалених міст і сіл, людей з особливими потребами, вихованців дитбудинків та інших спеціальних груп глядачів. Нагальною є проблема з показами дитячого кіно, яке, якщо й виходить в український прокат, то в ранкові чи інші незручні для перегляду години.

Одним з найважливіших питань учасники круглого столу назвали якість виробництва українського кіно, що позначається вже на рівні презентацій проектів, які подаються до розгляду в міжнародні фонди. Режисери і продюсери пропонують проводити більше освітніх заходів — семінарів, майстер-класів тощо.

Кінобізнес — за маркетинг

Зі слів дистрибуторів і представників кінотеатрів, частка глядачів українського кіно становила цього року менше 1% від загальної аудиторії кінотеатрів. Як розповіла Людмила Горделадзе, максимальну середню кількість глядачів у залі — 53 — у 2012 році збирав фільм «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». У решти українських стрічок число глядачів менше вчетверо. «На 10-12 фільмів у 2013 році прийшли 1843 глядачі», — каже директор кінотеатру «Жовтень». При цьому російський «Сталінград» зацікавив 2672 глядачів, «Географ глобус пропив» із Пермі — 2458. А зарубіжні «Джанго» й «Піна днів» спонукали придбати квитки 4800 та 6538 людей.

За першими підрахунками, лідерами з-поміж вітчизняних стрічок у «Жовтні» цього року були «Одвічне повернення» Кіри Муратової, «Параджанов» Олени Фетісової та Сержа Аведікяна й «Іван Сила» Віктора Андрієнка.

При цьому Людмила Горделадзе планує й надалі знайомити глядачів з українським кіно, хоча воно й не є рентабельним. За її словами, самоокупних стрічок загалом не так багато на українському прокатному ринку.

Вікторія Добровольська заявляє, що її мережа кінотеатрів, з огляду на результати прокату, поки що не зацікавлена в українському кіно. Наприклад, Іван Сила» за весь період свого прокату — 4-5 тижнів — в мережі «Лінія кіно» заробив 66 тис. грн. За її словами, успішний американський фільм більші бокс-офіси збирає за половину першого тижня. «А «Звичайна справа» та «Істальгія» заробили 3 тис. грн за весь період прокату в наших кінотеатрах», — каже пані Добровольська.

Першим критерієм успіху прокату українських фільмів вона вважає присутність щонайменше 20 глядачів у залі: «Це компенсує хоча б витрати на електроенергію для показу».

Денис Іванов найпершим критерієм успіху вважає позитивну прокатну історію: касові збори фільму мають бути у 2-2,5 рази більшими за бюджет стрічки. «Показ копії картини має проходити в залі, заповненому на 15-20%. Тобто, зібрати 3 тис доларів за два тижні», — розповідає він.

Директор «Артхаус-трафік Україна» нагадує, що глядачів кінотеатрів цікавлять бренди — в іпостасі режисера, акторів, героя, теми фільму тощо. «Недаремно ж найбільша увага до прем`єри — у перший прокатний вікенд», — каже продюсер.

Пані Горделадзе визначила кілька критеріїв успішності з точки зору кінопоказів авторських фільмів:
— час показу (зазвичай дистрибутори борються за вечірній «прайм»: у «Києві» це 17:00, у «Жовтні» — 19:00. «Причому в одному залі касовий тільки один сеанс, і деколи помилка або жадібність кінотеатру не дає фільму розкритися», — додала пані Горделадзе);
— маркетингові стратегії, які для українських кіновиробників terra incognita, а для їхніх іноземних конкурентів — системна робота;
— розширення мережі кінотеатрів;
— актуальність — успішне кіно займає актуальну порожню нішу.

Щодо сюжету успішного прокатного фільму, пані Добровольська відзначає, що чи не найбільше значення тут має емпатія: глядач у залі хоче асоціювати себе з героєм та співпереживати йому. При цьому вона готова надати перевагу фільму «низької художньої якості», але з емпатією в дії, бо на них глядач піде. Також інтерес у глядача, на думку учасників круглого столу, викликає кіно, що має політичне і соціальне значення.

Алік Шпилюк вважає, що перспективнішим для українських кіновиробників є зарубіжний прокат. Як приклад він навів модель Румунії, чиї стрічки популярніші за кордоном, аніж удома. «Ми не маємо брати за приклад Польщу, Туреччину, Китай чи Індію, де національний продукт збирає свої відсотки. На даному етапі прагнути цього нема сенсу. Зразком для України може бути Румунія, де кіновиробники (без успіху на батьківщині. — ТК) здобули світове визнання і призи за просування європейської копродукції».

Із цим не згодний Сергій Тримбач, для якого як для сценариста «важливіший приз не в Каннах, а на Батьківщині». Тим паче, що, за його спостереженнями, в Україні сформувалася аудиторія, яка клює на свої цінності. У відповідь Алік Шпилюк навів приклад фільмів Кіри Муратової, стрічки якої, попри те, що вона є «найбільшим надбанням українського кінематографу», не збирають повні зали.

Денис Іванов пропонує орієнтуватися на універсальні історії, зрозумілі і в Україні, і за кордоном. «Таких ідей порівняно менше, однак їх варто шукати», — впевнений продюсер.

Людмила Горделадзе переконана, що часи об`єднаних аудиторій минули, і продюсери вже мають визначатися з українським, російським чи ще більш іноземним глядачем. «У Казахстані добре йдуть власні низькобюджетні фільми, вони взагалі не розраховані на експорт, — додала вона. — Тому треба зрозуміти: ми робимо фільм для свого глядача, якому мають бути близькі всі хохми і геги, чи для рентабельності — з російськими артистами для глядачів РФ».

Сергій Тримбач навів приклади Киргизстану й Узбекистану, де частина фільмів створюються за грантовими програмами, а частина — у лінійці виробництва дешевих (30-50 тис. доларів) масових фільмів. «Можна робити дешевше кіно для внутрішнього ринку, й стрічки іншого рівня — для зовнішнього ринку», — запропонував він. І нагадав, що внутрішні експортні ринки є й в Україні: на Донбасі стрічка із Західної України сприймається як екзотична, і навпаки.

Станіслав Притула зауважив, що з дешевим масовим кіно в Україні складеться навряд чи: найпопулярнішим серед місцевої аудиторії кінотеатрів є дорогі атракційні фільми. «80% української аудиторії об'єднує бажання дивитися атракційне кіно. Більшість людей цікавить враження від фільму. Найпростіший спосіб — вкладати в кіно гроші і подавати тему якомога простіше». З ним не погодилася пані Добровольська. З її досвіду, важливішою є ідея: «Глядач приходить за емоціями, сам атракціон — лише одна зі складових касового фільму».

«Найголовніше — інтерес глядача»

У підсумку учасники круглого столу поділилися висновками та закликали одне одного до систематичної співпраці.

У Держкіно переконані: Україні потрібні фільми і для комерційних, і для художніх цілей. Тож, на думку Станіслава Притули, розвиватися кіно має за критеріями різних аудиторій. Щодо копродукції він запропонував визначитися з одним із принципово різних шляхів — російським чи скандинавським. І додав, що для Держкіно важливим є прокатний успіх: «Його можна розділити на рентабельність і кількість глядачів. Для нас, якщо ми беремо участь у фінансуванні, важлива якомога більша кількість глядачів».

На шляху до успішного українського кіно пані Горделадзе пропонує опановувати маркетинг, а також створювати інститут українських зірок і продюсерів, готових працювати за прозорими схемами.

Валентина Добровольська наголосила на важливості змінювати ринкові стандарти. На її думку, продюсери мають завчасно дбати про те, щоб знайомити зі своїми проектами представників кінопрокату. Із цим погоджується Денис Іванов, адже пропозиції на кіноринку значно перевищують попит: 150 фільмів на 400 екранів. А режисери пропонують запровадити каталог українських фільмів для сфери кінобізнесу.

Кінодіячі зійшлися на тому, що ставку варто зробити на авторське кіно і розвиваючи його добиватися успіху і в прокаті. При цьому Марина Врода нагадала, що кіно — це не лише ринок, а й громадянська соціальна відповідальність, і творчість.

Володимир Філіппов запропонував розглядати процеси, що відбуваються на українському кіноринку, у позитивнішому ключі: «Ми на першій стадії відбудови втраченої індустрії. Найперше — важливо консолідуватися, бо кожний новий фільм додає інтересу до кінопроцесу загалом. А це і є найважливіше — інтерес до українського кіно».

На етапі, коли, за даними Держкіно, в Україні завершено близько 20 фільмів, а ще 15 створюються за фінансової підтримки держави, важливо не зупинятися. «Згадаймо сцену з фільму «Звичайна справа», де «пацієнт психіатричної клініки» Михайло Іллєнко має клацнути на вимикач 300 разів, інакше весь світ загине, — каже пан Філіппов. — Ми, щоб увімкнути світло, доклали все-таки, менше зусиль. Тож усе ще попереду».

Такі зустрічі учасники дискусії домовилися проводити регулярно.

29 липня

Інші дати
Народився Іван Айвазовський (Оганес Гайвазян)
(1817, м.Феодосія, АРК – 1900) – всесвітньо відомий художник-мариніст, колекціонер, меценат.  З 1845 жив у Феодосії, де на власні кошти відкрив школу мистецтв та картинну галерею, ініціатор будівництва залізниці «Феодосія–Джанкой».
Розгорнути
Народився Андрей Шептицький
(1865, с. Прилбичі, Львівська область – 1944)Митрополит Української греко-католицької церкви, суспільний, громадський та політичний діяч.  
«Дай, Боже, нашому народові мати все, у кожному поколінню святе священство, яке могло би виховати з-поміж народу і великих святих, і весь нарід зуміло провадити дорогами святости до неба». (Андрей Шептицький)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі