chrome firefox opera safari iexplorer

Активісти хочуть внести українську тканину до списку ЮНЕСКО

02 квітня 2015 о 16:32
bbc.co.uk

Тканина із назвою «волинський серпанок» претендує на місце у списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Над цим нині працює громадська організація «Центр дослідження і відродження Волині», повідомляє ВВС. Україна.

Надтонка тканина, якою Леся Українка покрила свою Мавку з «Лісової пісні», називається серпанок, і сьогодні після майже столітньої паузи знову стає популярною.

Створювали серпанок не на фабриках, а за домашнім ткацьким верстатом. Писемні джерела уперше згадують про нього з 1565 року. Українські жінки радо носили серпанкові головні убори, намітки, а на історичній Волині (що охоплювала і Рівненщину) взагалі вбиралися у серпанкові костюми.

Від початку ХХ ст. серпанкові тканини, а з ними — й давнє українське мистецтво, потрохи зникали. Аж поки у 90-х роках знайшлося кілька людей, які його відродили.

Завдяки керівнику ГО «Центр дослідження відродження Волині» Володимиру Дзьобику у місті Радивилів на Рівненщині з'явилася майстерня ручного ткацтва «Легенди Волині», у якій ткалі створюють серпанок.

bbc.co.uk

 bbc.co.uk

 

Алла Українець — етнограф, яка їздила селами Рівненщини і шукала у людей серпанкові речі. З'ясувалося, що деякі старші жінки мали у скринях справжні скарби.

«Тканину прали, крохмалили, ставали жінка навпроти жінки, брали камінчик і розтягували. Розтягували, поки тканина починала пропускати сонце, тоді припиняли. Жінки 1904, 1933 року народження казали мені таке: „Розтягували, аж поки свідріт“. Свідріт — це діалектне слово від просвічувати. Найкращий для цієї тканини льон-лущик, у нього біле волокно і легко прялася ниточка», — розповідає етнограф.

Дослідниця наголошує на тому, як ретельно треба було обробляти льон, щоби в ньому не лишалося жодної іншої травинки: «Оброблене готове волокно чесали над водою або протягували по воді, щоби не лишилося там пилу. Тоді і ниточка тонесенька виходила».

Серпанок є двох видів: білосніжний і сивий, непрозорий. Сивий теж дуже легкий і ніжний, але нитки у ньому кладуться частіше.

Кілька років і сотня зразків

Алла Українець з колегами знайшла ткаль, які могли навчити прясти, а далі підбирали зразки у музеях та приватних колекціях і намагалися відтворити.
«Дали оголошення, шукали по селах. Знайшли елементи станка, майстра, який може його зібрати. Дуже мало ткаль залишилося у нас в Україні. Якби знали це мистецтво, могли би ткати. Знайшли таких майстринь, які показали, передали досвід. За оголошенням знайшли молодих ткаль. Вони навчилися спочатку ткати звичайне лляне полотно. А серпанок — вища майстерність лляного полотна. Важко було, але спрацювала генетична пам'ять, я думаю», — розповідає дослідниця.

Молоді ткалі, серед яких Наталя Пуха, кажуть, що мусили виткати до ста зразків лляного полотна, вивчити щільність ниток, як вони зсідаються після прання, аж поки вийшло те, що виходило у прапрабабусь.

На це пішло кілька років. Пані Пуха показує, яке тонесеньке полотно тепер вміє виткати.

«Серпанок не дозволяє себе так просто ткати. Наприклад, коли настрій хороший, голова світла, то він дозволяє», — каже вона.

Як і колись, намітки в костюмі не зшивають машинним швом, усе — ручна робота. Щоправда, ткацькі верстати модернізовані.

Заявка до ЮНЕСКО

У громадській організації «Дослідження і відродження Волині» переконані, що волинський серпанок — явище унікальне, з довгою історією і гарним продовженням, а відтак заслуговує на увагу світової громадськості.

Прес-секретар організації Тамара Ткач, як і її колеги, прагне, щоби про цю тканину добре знали в Україні і за кордоном.

«Наразі працюємо, щоб затвердили серпанок на рівні України. З Мінкультури давно співпрацюємо. Готуємо заявки до ЮНЕСКО», — каже вона.

«Це ж не один напрямок роботи. По-перше, це відроджені самі серпанкові костюмчики. По-друге, це дослідження усіх матеріалів, які є: у бібліотеках, музеях, усе, що стосується серпаночку. Дослідили абсолютно усі публікації. Дослідили величезну базу художніх творів. В Україні налічується біля 20 письменників, які у своїх творах згадують серпанок як полотно. І всі ці цитати ми опрацьовували, щоб було підтвердження, що той серпанок — не сучасний, що йому більше ста років. Вже лише техніка виготовлення серпанку вважалася втраченою сто років, тобто вона сягає дуже далеких часів», — розповідає пані Ткач.

Організація має сторінки в Facebook — Центр дослідження і відродження Волині, Фестиваль Волинське віче, Ткацька крамничка «Серпанок». Їхня мета — «аби люди читали і знали, що в нас є таке, щоб жила традиція», розповідає прес-секретар.

bbc.co.uk

 bbc.co.uk

Крім того, серпанкові вироби возять по музеях різних областей і розповідають про їхнє унікальне походження. Такі виставки пройшли в Рівному та Києві, до 10 квітня виставка триває у Луцьку.

Дослідники феномену волинського серпанку кажуть, що в інших країнах подібна тканина є — це муслін, але впевнені, що прості люди його не виготовляли.
Тамару Ткач наголошує, що у світі дорогі тканини носили дворянки, багаті жінки, а у серпанковому вбранні ходили українські селянки.

Ткалі майстерні «Легенди Волині» тепер використовують льон-лущик, завезений в Україну з Франції через Балтію (в Україні його вже не вирощують).

Мріють навчитися робити ще тоншу серпанкову нитку. І в ХХІ столітті, користуючись сучасними верстатами, захоплюються тими жінками, які після важкої сільської роботи уміло витворювали і вишивали делікатне полотно.

25 вересня

Інші дати
Народився Ігор Герета
(1938, с. Скоморохи Тернопільської обл. - 2002), український мистецтвознавець, археолог.
Розгорнути
Народився Анатолій Солов’яненко
(1932 - 1999) – всесвітньо відомий український співак, громадський діяч. Герой України (посмертно). У репертуарі А.Солов’яненка 17 оперних партій, безліч арій, романсів, народних пісень.
«Чорнії брови, карії очі, Темні як нічка, ясні як день, Карії очі - чарі дівочі! Де ви навчились зводить людей.» («Чорнії брови, карії очі» , слова: К.Дмитрашко).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі