chrome firefox opera safari iexplorer

Століття Центральної Ради: історія й привід замислитися

17 березня 2017 о 09:13
uateka.com

17 березня 1917 року  була створена Українська Центральна Рада — парламент, який  очолив  український національний рух у часи Української Революції.

Слід згадати, що після падіння монархії  в Росії на теренах України гостро активізувалася боротьба за національне визволення.

16 березня  1917 р. в Києві  з ініціативи Товариства українських поступовців – ТУП (засноване у 1908 р., складалося з представників творчої інтелігенції, обстоювало українські національні інтереси)  та Української соціал-демократичної робітничої партії  — УСДРП  (виникла 1905р. з Революційної української партії , складалася з інтелігенції, робітників та селян, сповідувала марксизм на національному грунті, домагалася автономії України) відбулося засідання  представників політичних, громадських та інших організацій.  Ухвалили рішення про створення Громадського комітету.

Члени Комітету не мали одностайної думки щодо майбутнього устрою України. Микола Міхновський, лідер самостійницького руху, автор відомої праці «Самостійна Україна», та його прихильники вимагали негайного проголошення цілковитої незалежності України. Поміркованіші Володимир Винниченко, Дмитро Дорошенко та  представники ТУПу  обстоювали автономію України у складі федерації з Росією.

Щоб не дійти розколу, обидві сторони пристали на створення  об’єднаної організації — Української Центральної Ради. Самостійники погодилися на компроміс, плекаючи надію, що  національна революція, набираючи обертів, змусить федералістів усвідомити необхідність побудови незалежної держави.

17 березня 1917 р. в Києві, у приміщенні Українського клубу «Родина» на Володимирській, 42 , за участі представників українських партій, громадських, культурних, мистецьких, студентських організацій, робітників, селян, духовенства була утворена Українська Центральна Рада. Її Головою був обраний видатний український історик Михайло Грушевський, заступниками (товаришами Голови) – Дмитро Дорошенко та Дмитро Антонович. Головним завданням УЦР визначено скликання парламенту та формування уряду.

По завершенні засідання було повідомлено телеграмою про створення Центральної Ради керівникам Тимчасового уряду Г.Львову та О.Керенському.

22 березня 1917 р. Центральна Рада видала першу свою відозву «До українського народу». В ній, зокрема, зазначалося: «…Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредітельноє Собраніє) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права.

…До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природно належать, і які Ти повинен мати. Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі.

А в найблизшім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

…Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибірайте своїх українських людей, на всі місця…  

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.»

Прикметно, що уже в першому зверненні Центральна Рада надає великого значення  функціонуванню рідної української мови в усіх сферах життя: без мови немає правдивої незалежності. Маю сумнів, що відозву  читали недорікуваті нинішні владці…

19-21 квітня 1917 року в Києві, у приміщенні Музичного товариства (нині  Національна філармонія)  відбувся  Всеукраїнський Національний Конгрес — масовий представницький форум, який поклав початок Українській Революції, перетворивши  Українську Центральну Раду, власне, на український парламент.

Про перебіг Конгресу згодом  Грушевський писав так: «Щирий порив відразу об'єднав і злив в одно тіло сю кількатисячну громаду, що зібралася з різних частин України вперше на великі національні збори».

Під час оголошення переліку кандидатів на посаду Голови Української Центральної Ради М. Грушевському були влаштовані справжні овації. «Батько Грушевський наш голова!», — скандували  делегати. Михайло Грушевський був обраний Головою УЦР практично одностайно.  Заступниками Голови стали  Володимир Винниченко і Сергій Єфремов.

До складу Центральної Ради було обрано 115 депутатів – представники політичних, професійних  та громадських  організацій, губерній та губернських міст, а також представники українців Кубані, Бесарабії, Петрограда, Москви, Ростова.  (У червні  до складу УЦР увійшли ще 130 осіб, делегованих  II Військовим  з'їздом,  та 133 – делеговані Першим  Всеукраїнським селянським  з'їздом). Також був сформований Виконавчий комітет УЦР (згодом – Мала Рада).

Універсали Української Центральної Ради стали не лише важливими документами житі країни, а й тими історичним віхами, за якими простежується еволюція поглядів українських лідерів на державний устрій і загалом на майбутнє України.

Варто нагадати, що резолюцією Всеукраїнського Національного Конгресу  визачався  статус  України як автономії у складі федерації з Росією. Однак Тимчасовий уряд різко  негативно поставився навіть до такої, сказати би, несміливої спроби України унезалежнитися  від  метрополії – у травні  Україні було відмовлено в автономії. 23 червня 1917 Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому з'їзді проголосила I Універсал «До українського народу, на Україні й поза її сущому» — яким було проголошено автономію України без погодження з Петроградом. В Універсалі говорилося: «…Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу… І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації…»

Основні  тези Універсалу: побудова України як автономії, «не одділяючись від усієї Росії»; Центральна Рада як найвищий державний орган;  заміна чиновників у місцевих адміністраціях на українськи налаштованих фахівців; акитивне залучення національних меншин до спільної роботи; скликання Всеукраїнських Установчих Зборів, які матимуть виняткове право ухвалити Конституцію України;  у майбутньому – напрацювання закону про розподіл поміщицьких земель; встановлення податку на розбудову України – «особливий податок на рідну справу».

Після проголошення автономії  — 28 червня 1917р.  — був сформований Генеральний Секретаріат – перший український уряд – на чолі з В.Винниченком. До його складу входили генеральні секретарі внутрішніх, військових, земельних, судових, міжнаціональних, фінансових, продовольчих справ; генеральний секретар освіти, генеральний писар.  5 урядовців були членами УСДРП, 1 – соціал-федераліст, 2 – соціал-революціонери, 1 – позапартійний.

Після переговорів із Тимчасовим урядом, на сесії 16 липня 1917р., Українська Центральна Рада ухвалила II Універсал. У ньому йшлося про те, що УЦР буде поповнена представниками національних меншин, які мешкають в Україні, після чого створить новий Генеральний Секретаріат, склад якого затвердить Тимчасовий уряд. Також Центральна Рада починає розробляти закон про автономний статус  України для затвердження  Всеросійськими Установчими Зборами. Як компроміс — до затвердження  закону  УЦР зобов'язується не реалізовувати автономію. Формування українського війська відбуватиметься під  контролем Тимчасового уряду.

Тим часом, внаслідок збройного перевороту, владу в Петрограді  захопили більшовики. 9 листопада Центральна Рада чітко визначила своє негативне ставлення до більшовицького перевороту, засудила дії більшовиків і наголосила, що «буде рішучо боротись з усіма спробами підтримки цього повстання в Україні».

Розуміючи, що Україна обирає власний, незалежний, курс, більшовики намагаються захопити владу в Києві. 9 листопада вони проводять збори спільно з представниками рад робітничих і солдатських депутатів, фабкомів та деяких військових частин, де заявляють про підтримку перевороту в Росії, обирають ревком  (Гамарник, Крейсберг, Затонський, Іванов, Горвіц та інші).

10 листопада  війська Київського військового округу  оточили Маріїнський палац, де розташувався ревком. Майже всі члени Київського комітету РСДРП(б) та ревкому — 14 осіб — були заарештовані.

11 листопада створився новий ревком (Затонський, Іванов та інші), який очолив збройні сутички з військами КВО.

13 листопада невдала спроба перевороту закінчилася. Владу в Києві перебрала на себе Центральна Рада. 16 листопада спільне засідання  УЦР з виконкомами рад робітничих і солдатських депутатів Києва визнало Раду крайовою (головною) владою в Україні.

Своїм ІІІ Універсалом від 20 листопада 1917 р. Центральна Рада проголошує  Українську Народну Республіку. «Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів».

Універсал зазначає, що вся влада в УНР, до проведення Установчих Зборів, належить Центральній Раді та урядові – Генеральному Секретаріатові України.

Також визначено межі Республіки – землі, заселені переважно українцями: «Київщина, Поділя, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму)».  Крім того, «Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини, так і сумежних губерен і областей, де більшість населення українське, має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів».

Універсалом скасовується право власності на поміщицькі, «удільні, кабінетські та церковні землі»,  й вони перейдуть  до трудового народу без викупу, відповідно до закону, який має розробити Генеральний  екретар із земельних справ. На підтриємствах встановлюється 8-годинний робочий день. Генеральному секретарству праці доручається, разом із представниками робітників, встановити державний контроль над продукцією. Крім того, в Універсалі йдеться про необхідність негайно почати переговори для встановлення миру.

Універсалом скасовано смертну кару  на території УНР, а також оголошено амністію всім засудженим і тим, «хто ще до відповідальности не потягнений», за політичні виступи.

Генеральному секретарству з судових справ доручено «…зробити всі заходи упорядкувати судівництво і привести його до згоди з правними поняттями народу», адже «Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідальний духові народу».

Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписано «Вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, …що має бути найкращою основою вільного демократичного життя».

Також Універсал передбачає, що в Республіці «… має бути забезпечено… свободу слова, друку, віри, зібранів, союзів, страйків, недоторканости особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами». 

Універсал  визначає дату скликання  Українських Установчих Зборів — 9 січня  1918 року.

Українську Народну Республіку визнала, а її владу підтримала переважна більшість  населення: як показали вибори до Всеросійський Установчих Зборів 25 листопада 1917 р., 75% голосів отримали українські партії,  лише 11% — більшовики.

Російська більшовицька влада вирішує почати війну проти України.  17 грудня 1917р.  Рада народних комісарів передає Українській Центральній Раді  ультиматум за підписами Леніна І Троцького. В ньому  містяться звинувачення УЦР у «нечуваній зраді революції» та вимоги пропускати більшовиків на південний фронт для боротьби з  Каледіним, припинити роззброєння більшовицьких загонів тощо. На відповідь давалося 48 годин. Центральна Рада відкинула ультиматум.

Того ж дня, 17 грудня 1917р.,  З'їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив «цілковите довір'я і свою рішучу підтримку Українській Центральній Раді».

Депутати-більшовики втекли  до Харкова, де 25 грудня 1917р. створили  квазіуряд — «Народний Секретаріат УНР».

9 січня 1918 р. був ухвалений  IV Універсал Української Центральної Ради, яким було проголошено державну незалежність України. В документі наголошується, що на Україну, й без того знесилену війною,  «…петроградське правительство  народніх  комісарів… насилає на  наші  землі  своє  військо, красногвардійців-большевиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію,  не жаліючи навіть  зерна, наготовленого  на засів,  вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство».

Щоб ні «руське правительство», ні хто інший не стояв на перешкоді «того, щоб вести свій край до ладу», Українська Центральна Рада проголосила:«Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого   незалежною,  вільною,  суверенною  державою  українського народу».

Новоствореному урядові -  Раді Народних Міністрів –  доручалося провадти далі переговори з центральними державами про мирну угоду. Стосовно ж відносин із більшовиками говориться чітко і недвозначно: «Що ж до так званих «большевиків»та инших напастників, що нищать та  руйнують наш  край, то   приписуємо Правительству країнської Народньої Республіки  твердо й рішуче взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду найманих насильників, які топчуть права Української Республіки».

Універсалом передбачалося створити міліцію замість демобілізованої армії; до початку весняних робіт передати всю землю селянам без викупу; націоналізувати ліси, води і підземні багатства; взяти банки під контроль держави; в найкоротші терміни скликати Установчі Збори, на яких ухвалити Конституцію УНР. Раді Народних Міністрів на чолі з В.Винниченком доручалося негайно розпочати відновлення промисловості, щоб виробляти продукцію для потреб громадян.

Українська Центральна Рада  скерувала  делегацію до Бреста, на мирову конференцію з провідними державами. 9 лютого 1918р. був підписаний Брестський мир. Німецькі війська звільнили українські землі від більшовицької окупації. Однак німецьке командування почало втручатись у внутрішні справи республіки, готуючи зміну влади.

29 квітня Українська Центральна Рада ухвалила Конституцію  Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР).  У ст.1 Конституції наголошувалося: «Відновивши своє державне  право,  яко  Українська  Народна Республіка, Україна,  для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і  охорони  вільностей,  культури  і  добробуту своїх громадян,  проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною». Конституція проголошувала територіальну цілісність України,  демократичні свободи та рівність громадян. УНР визначалась як парламентська республіка з вищою законодавчою владою — Всенародними Зборами, земельним (30 земель) адміністративно-територіальним устроєм із широкими повноваженнями місцевого самоврядування та правами національних меншин.

Того ж дня, 29 квітня 1918 р., об 11 годині до полудня, в цирку «Гіппо-палас» розпочався  Всеукраїнський хліборобський конгрес. Рекордна кількість учасників (лише делегатів – понад 6 тисяч), покликана надати легітимності рішенню, яким  Павло Скоропадський був проголошений гетьманом. У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського  за підтримки німецьких військ заволоділи державними установами. П. Скоропадський видав «Грамоту до всього українського народу», в якій  повідомлялося про розпуск  Центральної Ради. Законом «Про тимчасовий державний устрій України»  назва «УНР»  була замінена назвою «Українська держава», а вся повнота влади зосереджувалась у руках  гетьмана  Скоропадського…

Далі постане  Директорія, й буде Фастівський предвступний договір 1 грудня 1918р. І буде морозяна Софійська площа, де сонце виграватиме кольорами наших рідних прапорів і корогов… «Однині во єдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України Західноукраїнська Народня Республіка – і Наддніпрянська Велика Україна. Здіснились віковічні мрії, якими жили і за які умірали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народня Респуболіка»...  

Далі будуть моторошні, божевільні дні втрат і поразок. Буде несамовитий спротив села більшовикам у 20-і, й нищення українського самостійника-селянина  – Голодомор 1932-33р.р. Буде вирубування в пень розкішного саду української думки і слова, духу та душі – репресії 30-х, розстріляне відродження. І знову – відчайдушний спротив Української Повстанчої. Й безпашпортні 50-і. Й знову спротив  - українських лицарів Свободи, дисидентів. Незалежність… Дві революції в незалежній Україні… Війна…

«Історію України треба читати з бромом», — написав  Володимир Винниченко, член Центральної Ради, незмінний голова українського уряду, талановитий письменник. Ця цитата відома мало не всім.

Мабуть, не всім відома інша, яку саму теж треба читати з бромом: «Вся історія відносин між Москвою та Україною протягом більше, як 250 літ, з моменту злуки цих двох держав є планомірне, безоглядне, безсоромне, нахабне нищення української нації всякими способами, вщерть до стертя всякого сліду її, щоб навіть імени її не лишилось…»

Зараз стало заледве не модним проволити паралелі між нинішнім і тодішнім, сто років тому, за Центральної Ради, становищем України. Мовляв, і тоді, й тепер — війна з Росією, і тоді й тепер – «внутрішні вороги». А головне – теперішні владці намагаються порівнювати себе з українською владою 1917-го. Мовляв, вони, теперішні, теж перебувають у таких скрутних умовах, з усіх сил боронячи Україну, тож будь-яка критика на їхню адресу – заледве не державна зрада.

Не знаю, чи часто, як от нинішні, вдягали вишиванки члени Центральної Ради. Але точно знаю: вони не збагачувалися на війні з окупантом. Не торгували з ворогом. Не брехали своєму народові.

Українська Центральна Рада складалася з людей. Не зі святих – зі звичайних. Вони помилялися, робили часом хибні, як на теперішній погляд, кроки.  Але вони відрізнялися від cучасних українських владців рисою, котру  неможливо придбати за жодні гроші, виписати в жодному законі:

Вони любили Україну. 

Тому саме Центральна Рада стала носієм ідеї українського національного відродження.

Ми, українці, ходитимемо колами поразок, втрат і розчарувань, аж доки не виростимо й не піднесемо владу,  гідну себе і своєї Вітчизни – українську владу.

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Аналітика

25 березня

Інші дати
Народився Олександр Безбородько
(1747, м.Глухів Сумська область - 1799) – козацький полковник, світліший князь Російської імперії, канцлер уряду Катерини II, мав значний вплив на царя Павла І. Добився відновлення Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II. Склав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, а також полковників дев'яти українських полків, які становили військо гетьмана В 1805 -1807 рр. на надані ним кошти в Ніжині був заснований ліцей.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі