chrome firefox opera safari iexplorer

130 років тому народився Олександр Архипенко — винахідник нової скульптури

31 травня 2017 о 11:21
artukraine.com.ua

30 травня 1887 року у Києві народився Олександр Архипенко, який згодом докорінно змінив уявлення про скульптуру, вніс у неї моделювання простору, застосував зігнуті площини, використовував нові матеріали (скло, метал, дерево, пластмасу), поєднав малярство зі скульптурою.

Він першим почав експериментувати з ідеєю динамічного простору. Коли ж простір починав переважати над матерією, скульптура в традиційному розумінні перестала існувати. За це його називали генієм, пише сайт 1576.com.ua.

В історію світового мистецтва наш земляк увійшов саме як митець-новатор. Мистецтвознавці жартома прозвали його винахідником дірки. Він же цілком серйозно довів суспільству естетичну значущість винайденої ним «дірки», навчивши сприймати її креативно. Переконаний, що ми «...помиляємося, коли думаємо, що наближуємося до природи, точно відтворюючи картоплину або оголену натуру», митець стверджував: «Відтворення ні до чого не призводить. Єдиний спосіб уподібнитися природі – це винаходити».

Відлік творчої біографії Архипенка без перебільшення можна розпочати з дитячих спостережень, наведених у спогадах митця: «...мої батьки купили дві вази на квіти. У мене ні з того ні з сього виникло бажання присунути їх ближче одна до одної. І що ж я побачив. Нематеріальну прозору третю вазу, утворену простором між двома справжніми. …тільки через багато років та після численних дослідів у всіх їх різновидах я по-справжньому усвідомив її та був просто в захваті».

Саме з цими спостереженнями художник пов’язував розроблення його теорії «порожнього простору, який символізує неіснуючий предмет». Ці самі вази через десятки років трансформуються в скульптурну форму «Ваза-Жінка».

Олександр Архіпенко. «Жінка, що йде». 1912 р., бронза, 1576.com.ua

Ненав’язливі уроки малювання від діда, знаного в Києві іконописця Антона Архипенка, пробудили захоплення образотворчим мистецтвом. Конструктивне мислення, яке пізніше спонукало експериментувати з рухомою скульптурою, Олександр успадкував від батька – інженера, закоханого в красу механізмів. Порфирій Антонович Архипенко завідував лабораторіями та фізичними кабінетами Університету ім. Св. Володимира в Києві, займався винахідництвом.

«Крокуючий солдат», дерево, 1917 р. 1576.com.ua

1902 року п’ятнадцятирічний Олександр Архипенко вступає до Київського художнього училища. Не можна не згадати, що в цьому закладі навчались Олександра Екстер, Аристарх Лентулов, Олександр Богомазов, Іван Кавалерідзе, Анатолій Петрицький, Василь Седляр. Однак уже за два роки Архипенко відкрито висловлює незадоволення методикою викладання в навчальному закладі, 1905 року його виключили з училища за участь у студентських протестах. Утім сам процес навчання він не припиняв, 1906 року брав уроки в студії Світославського, далі разом з Богомазовим відкрив на Київщині виставку своїх робіт.

Того самого року поїхав до Москви, де спочатку навчався в приватних студіях, а згодом вступив до Московського училища живопису, скульптури та архітектури, брав участь у виставках. Однак московське художнє середовище Олександра не захопило. Прагнучи до нових можливостей, О. Архипенко 1908 року вирушив на завоювання міста мистецтв та творчої свободи – Парижу. Там деякий час вчився в Академії мистецтв.

Проте справжньою школою стали Лувр та інші паризькі музеї, а ще – неповторна творча атмосфера інтернаціональної мистецької спільноти на Монпарнасі, з якої зародилася знаменита Ecole de Paris (Паризька школа), зокрема колонії «Le ruche» («Вулик»), де оселився Олександр. На Монпарнасі він опинився в товаристві Пабло Пікассо, Амадео Модільяні, Фернана Леже, Гійома Аполлінера, Макса Жакоба, уже добре відомих на той час, та багатьох інших талановитих особистостей, тих, кого тоді, за висловом В. Маяковського, знали в обличчя хіба що консьєржки та чиї твори з часом стануть гордістю провідних музеїв світу.

«В кафе». Фото: www.memory.gov.ua

До речі, тоді ж у Парижі проходили «свої університети» О. Екстер, М. Бойчук, І. Кавалерідзе. Уже за два роки по приїзді до столиці світу недавній киянин мав власну майстерню на Монпарнасі, з 1910 року почав виставлятися на паризьких виставках, уперше – у березні – травні на Salon des Indépendants XXVI. Одночасно молодий митець знаходив час на споглядання різноманітних фізичних явищ, навіть вивчав технічну літературу.

Саме в цей період Олександр звертався до ідеї, яка осяйнула його ще в дитинстві. Дитячі спостереження привели до пластично-динамічних експериментів. Зі слів самого художника, десь 1911—1912 року він «глибоко усвідомив роль порожнього простору», порожнини «стають основою для народження асоціацій та виникнення відчуття відносності».

Ламаючи мистецькі канони, він творив нову пластичну форму, у скульптурних композиціях Архипенка визначальними стали наскрізні отвори, які, підкреслюючи силует, навіть замінювали обличчя. Матеріал фігур виступав як обрамлення простору, наділеного символічним звучанням, опуклості замінювалися ввігнутостями. Скульптор переконує: «Світ хотів би, щоб митець виклав усе як на долоні. Щоб той світ прийшов і без ніякого зусилля побачив усе…, у такому разі не було б ніякої творчості, адже митець повинен творити. Митець, який творить, приневолює до творчості й глядача. Він дає глядачеві імпульс, що штовхає і його, глядача, згідно з законами універсального руху. Коли подати глядачеві символ, він мусить почати й сам творчо мислити».

У пошуках нових засобів художнього вираження Олександр експериментував, розкладаючи предметний світ на прості геометричні форми, комбінуючи тривимірні фігури з площинами. Шануючи насамперед «усе, що ясно й просто», новатор звертався до «простих форм», які «уперше вжив у скульптурі у період кубізму».

Відтоді його «всі вперто вважали кубістом», визнаючи основоположником кубізму в скульптурі. Адже він не просто потрапив під вплив новітньої течії – кубізму, – підкоряючи свою творчість його принципам, а навпаки, сам перевернув усталене уявлення про скульптуру.

«Жінка, що вкладає волосся», 1576.com.ua

Невдовзі, з 1914 року, О. Архипенко почав експерименти з різноманітними матеріалами (бляхою, деревом, картоном, диктом, тканиною, дротом, склом), поєднуючи, здавалося, зовсім непоєднувані, з’єднуючи двовимірні площини з тривимірними геометричними фігурами (конусом, сферою, кубом), яскраво розфарбовував їх, далі прикріплював до дошки – тла. Створена Архипенком нова техніка була названа «скульптуро-живопис». Свої новації він пропагував у власній мистецькій школі, відкритій у Парижі 1912 року.

Новаторство Архипенка швидко привернуло увагу вибагливих парижан. Гаполлінер в огляді «Салону незалежних» 1914 року відзначив: «Найновітніші та найпривабливіші пошуки, на мій погляд, – це пошуки Архипенка, який створює поліхромні скульптури з різних матеріалів: скла, дерева, заліза, комбінуючи їх найсучаснішим і найкращим чином…».

1919 року розпочався дворічний виставковий тур Європою: Париж, Цюрих, Женева, Брюссель, Лондон, Афіни, Берлін, Мюнхен, Венеція (персональна виставка на Венеційському бієнале). 1921 року відбулася перша персональна виставка творів Архипенка в США.

Невгамовна натура митця, жага до нових вражень, які б підживлювали творче натхнення, спонукали до переїзду в Берлін. На новому місці 1921 року митець також створив художню школу. Мабуть, «почуття туги за чимось, чого я сам н знаю», за висловом Майстра, запалене «українським сонцем», не давало задовольнятися досягнутим, заспокоюватися, зупинятись у творчому пошуку. 1923 року непосидючий митець-новатор переїхав до Нью-Йорку. «Америка запускає мою уяву більше, ніж будь-яка інша країна», прокоментував свій вибір скульптор. У США він активно займався викладацькою роботою та продовжував свої експерименти.

«Мадонна», 1576.com.ua

Не один рік художник плекав ідею створення «механічної картини», намагаючись привести в рух малюнок. Ідея, як стверджував сам Архипенко, 22 року. Поштовхом послужило споглядання гілок на вітрі. У результаті численних експериментів, проведених уже в Америці, задум було втілено. 22 липня 1925 року О. Архипенко подав заявку на видачу патенту, а 26 квітня 1927 року Патентне відомство США видало йому патент № 1, 626, 497 на винахід «оформлення змінних зображень».

Другий патент Архипенко отримав на апарат для демонстрації новітнього виду образотворчого мистецтва, відомого як «Архипентура». В описі до першого патенту зазначалося, що новий спосіб отримання змінних зображень дає можливість використовувати ілюстрації та тексти з динамічним ефектом на пласкій поверхні. Представляючи апарат, новатор відзначив: «це машина, що рухає замальований предмет, аналогічно до уповільненої зйомки в кіно… це нова форма мистецтва, що використовує час і простір».

Запатентований пристрій складався з великого ящика (приблизні параметри 91×250 см) з умонтованою рухомою рамою, до якої кріпилися понад сотню вузьких смуг з металу та оргскла з нанесеними на них фрагментами живопису, що за допомогою електромотору приводилися в рух. Що ж до самого зображення, то й у даному випадку Олександр Порфирович залишився вірним головному образу своєї творчості – «Жінка – Мати – Богиня». На рухомому полотні постала струнка жіноча фігура, цього разу в цілком реалістичному виконанні, у вишуканому вбранні за модою 1920-х років.

Не можна сказати, що на той час демонстрація «Архипентури» спричинила фурор. Але сьогодні винахід Архипенка, дещо модернізований, розповсюджений по всьому світу у вигляді рекламних щитів зі змінними зображеннями. Споглядання природи, яку художник завжди вважав джерелом натхнення, призвело до ще однієї новації. Поштовх дало світло. Архипенко запропонував 1947 року ще одну новацію – «світломодулятори» – скульптуру з плексигласу та світла. З допомогою винайденої Архипенком системи прозорі форми освітлювалися зсередини так, що світло «струменіло крізь прозору масу».

Далі проводилися експерименти зі «звуковою скульптурою». Творчий доробок Архипенка – тисячі картин і скульптур, понад 100 тільки прижиттєвих виставок у найпрестижніших виставкових залах світу.

Сьогодні його твори на світових аукціонах незмінно в ціні. Будучи громадянином світу, адже вважається своїм у всіх країнах, де жив і творив, Олександр Архипенко при цьому не забував про своє коріння. Коли 1922 року в берлінській галереї Ван-Димен проходила виставка радянського мистецтва, Архипенко виставив свої роботи разом із земляками з України. 1933 року на міжнародній виставці «Сторіччя прогресу» в Чикаго виставився в українському павільйоні. Того самого року став членом Львівської асоціації незалежних майстрів України.

Коли 1934 року збиралися кошти для допомоги його голодуючим землякам, Олександр Порфирович віддав на благодійний аукціон бронзову скульптуру.

«Вічна жінка». Фото: www.memory.gov.ua

У 1920—1930-х роках він брав участь у художніх виставках в Україні, працював над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, кн. Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

Помер 1964 року в Нью-Йорку, де і похований на кладовищі Вудлон.

22 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Протопопов
(1880, с. Юрки, Полтавська область - 1957) – видатний український психіатр та фізіолог, засновник патофізіологічного напряму в психіатрії. Разробив оригінальні методи¬ки дослідження вищої нервової діяльності, описав «Синдром Протопопова» (Тріада Протопопова) - комплекс симптомів при маніакально-депресивному психозі.
Розгорнути
Народився Іван Бунін
(1870, м. Воронеж, Росія – 1953) – російський поет, письменник українського походження, Нобелівський лауреат. Багато років жив та творив в Україні (Харків, Полтава, Одеса, Київ). Автор статті «Пам’яті Т. Г. Шевченка», творчістю якого захоплювався, перекладів Шевченкових віршів «Закувала зозуленька» та «Заповіт», а також низки віршів Б.Грінченка.
Великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народ сильний і ніжний, у кожній дрібниці побуту свого красивий і охайний…» (Іван Бунін про Україну)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі