chrome firefox opera safari iexplorer

Яке воно — місто очима візочника?

23 квітня 2018 о 10:36

«Я спортсмен і можу здолати всі ці перешкоди, але багато кому це не під силу», — каже про українську міську інфраструктуру 28-річний Максим Яровий. Він — паралімпійський чемпіон і багаторазовий призер із лижних перегонів та біатлону з Миколаєва.

Ями на дорогах, високі бордюри, пандуси без ручок, державні установи без спеціальних заїздів, неприступний громадський транспорт. Це щоденні перешкоди для українців з інвалідністю, що пересуваються на візку.

Максим ЯровийКопирайт изображенияHROMADSKE.UA

Парадоксально, але, залишаючись однією із найменш адаптованих до потреб таких людей країн у Європі, Україна має одну з найсильніших і найуспішніших паралімпійських збірних у світі.

На Паралімпіаді-2014 у Сочі українські спортсмени посіли четверте командне місце, цьогоріч у Південній Кореї — шосте.

BBC News Україна прогулялася вулицями Миколаєва разом із Максимом Яровим та його тренером Олександром Васютинським, щоб подивитися на дороги міста очима візочника. Нам вдалося побачити, як зміни на краще, так і серйозні перешкоди, які часом і мотивують людей з особливими потребами займатися спортом.

Пандуси — адекватні й не дуже

За спостереженнями Максима, приблизно п'ята частина будинків у Миколаєві має пандуси. Лідерами з облаштування таких спеціальних заїздів є аптеки, а також будівлі міської адміністрації та ради.

Пандус у Миколаєві
Image captionПандус при вході до Миколаївської міської ради

Втім, навіть не всі аптеки облаштували пандуси. Не зробила цього, приміром, і податкова інспекція в Інгульському районі Миколаєва.

Олександр Васютинський показав аптеку поруч зі своїм будинком: пандуса немає, але є дзвінок для виклику провізора на вході. Фармацевт вийшла після кількох хвилин очікування.

Олександр Васютинський
Image captionТренер Олександр Васютинський тестує пандус на вході до аптеки: заїзд виявився занадто слизьким

З власного досвіду Максим пояснює, що пандус сам по собі проблеми не вирішує. Він непридатний для візочника, коли не має ручок чи занадто крутий. За стандартами кут його нахилу не повинен перевищувати 12 градусів.

Тренер додає, що важливою є також поверхня місця заїзду: вона не має бути занадто слизькою.

«А найбільш неадекватним є пандус, що складається з двох рейок», — додає Максим. Розповідає, що іноді навіть кілька людей разом не могли виштовхати його візочок угору.

Упродовж останніх років у центрі Миколаєва облаштували багато нових пандусів на центральних проспектах і вулицях, покращили дороги. «Є місця, де можна проїхатися», — зауважує паралімпієць.

Якщо ж на переході пандуса немає, то візочнику потрібно вигадувати маршрут об'їзду. Іноді це означає кілька додаткових сотень метрів і переїзд у місці з нижчими бордюрами чи пандусом, але, приміром, без світлофора.

Знову ж таки людина без фізичної підготовки, без сильних м'язів може з цим не впоратися.

Ями на дорогах і зависокі бордюри

Дороги на околицях, у спальних районах — ще один типовий виклик для українських візочників. Якщо у центрі міст вони мають тверде покриття й регулярно ремонтуються, то подалі від державних установ часом виглядають як дикий маршрут із численними перешкодами.

«Я спортсмен, для мене це навіть корисно», — усміхається Максим, маневруючи між вибоїнами та ярками на дорозі по вулиці Конопатній. Він щодня їздить нею з дому до центру.

До ям і вибоїн додаються високі бордюри. За стандартами, в містах вони не мають бути вищими за 4 см. За порушення цієї норми фірми-підрядники з прокладання доріг мали б платити штрафи.

Втім, і далі повсюдно зберігаються успадковані з радянських часів височенні бордюри по 15-20 см. У СРСР при зведенні доріг у населених пунктах особливо не брали до уваги потреби людей з інвалідністю.

На міських вулицях країн Західної та Центральної Європи встановлювати такі бордюри заборонили.

Олександр Васютинський розповів, що з віком йому не завжди вдається «застрибувати» на ці «мікро-висоти». Максим це робить завдяки своїй професійній тренованості.

Коли хлопець приїхав на зустріч із своїм тренером, то не одразу зміг під'їхати до нього привітатися — перед ним виріс черговий високий бордюр. Довелося його об'їжджати.

Без ліфта — без свободи

В Україні деякі візочники виходять із дому на вулицю лише кілька разів на рік, розповідає Максим Яровий. Все через те, що в їхніх багатоквартирних будинках немає ліфта.

Щодня хлопець долає до 10 км. Дорога від його приватного будинку, обладнаного пандусом, до відремонтованого тренувального майданчика в центрі Миколаєва займає до півгодини часу.

Завдяки цьому паралімпієць підтримує фізичну форму.

Але взимку навіть для професійного спортсмена такі прогулянки здебільшого неможливі.

«Для мене це страшно, коли людина не може виїхати з дому. Мені потрібна свобода», — додає Максим.

Максим Яровий
Image captionЩодня Максим Яровий долає 10 км

Перемоги українських паралімпійців зовсім не означають, що більшість людей з інвалідністю в Україні справді мають змогу вести активне життя.

Життя, коли стрес від взаємодії з реальністю міста для них є мінімальним.

Джерело: bbc.com
Розділи: Суспільство

18 серпня

Інші дати
Василь Бородай 
1917–український скульптор, майстер станкової і монументальної скульптури. Лауреат багатьох премій. Роботи: меморіальний комплекс «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.», пам’ятник Лесі Українці в Маріїнському парку (Київ), пам’ятник Т. Шевченку (Нью-Йорк, США) та ін.
Розгорнути
18 серпня відзначають:
  • Всесвітній день бездомних тварин.
Розгорнути
Народився Олександр Кониський
(1836, с.Переходівка, Чернігівська область – 1900) - український перекладач, письменник, видавець, педагог, громадський діяч. Автор слів пісні «Молитва за Україну».
Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни (Олександр Кониський)
Розгорнути