chrome firefox opera safari iexplorer

170 років тому народився Богдан Ханенко — український промисловець, благодійник і меценат

23 січня 2019 о 06:45
uahistory.com

У Києві, на вулиці Терещенківській, 15-17, розташований музей Ханенків.

Його колекція бере свій початок від 1870-х років. Подружжя Ханенків – Богдан  і Варвара — присвятило своє спільне  життя благодійництву, колекціонуванню мистецьких творів і підтримці митців та мистецтва.

Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1849р. в селі Лотоки на Чернігівщині. Походив зі старовинного  українського роду. Серед його славетних пращурів — гетьман Правобережної України Михайло Ханенко.

Освіту  Богдан Ханенко отримав у Москві: спочатку в гімназії, потім – на юридичному факультеті університету.

Здобув ступінь кандидата права, переїхав до Петербурга, де розпочав  службу в департаменті  юстиції. Саме тут Богдан  захопився колекціонуванням  художніх творів. І не лише колекціонуванням, а й глибоким вивченням історії мистецтва, знаннями з організації  виставок, які постійно відвідував. Налагодив товариські стосунки з І.Шишкіним, спілкувався з І.Крамським та І.Айвазовським, іншими відомими художниками. 

1874р. молодий юрист і великий прихильник мистецтв Богдан Ханенко, якому на той час ледь виповнилося 25, одружується з 23-річною Варварою Терещенко, старшою донькою найбагатшого українського підприємця, мецената  і добродійника Николи (Миколи) Терещенка.  

 Їхня весільна подорож до Італії цілком  може вважатися першим кроком до створення  майбутнього музею. Саме в Італії Ханенки придбали перші роботи для своєї колекції.  

1876р. Б.Ханенка призначили до окружного суду у Варшаві. За п’ять років Богдан Іванович  іде у відставку, і родина оселяється у Києві.

Ханенко займається фінансовою діяльністю, промисловим і сільськогосподарським підприємництвом, входить до правлінь кількох банків, готує проекти законів.  Родичі дружини, брати Терещенки, довіряють Ханенкові управління справами цукрових та рафінандних заводів, що перебувають у їхній власності.

Водночас подружжя Ханенків вкладає чималі кошти у розвиток медицини, народної освіти, мистецтва, у підтримку науковців-істориків. У селах, що оточували маєтки Ханенків  на Київщині та Поділлі, їхнім коштом  засновуються і діють школи, ремісничі та художні майстерні, училища, лікарні, сиротинці й навіть перша у сільській місцевості електростанція. Працюють самодіяльні театри та гуртки.  

Богдан Ханенко відомий як власник та дослідник цінних зібрань предметів археології й світового мистецтва. Він видає власним коштом наукові каталоги, фінансує археологічні дослідження у Києві й загалом в Україні.   

У 1890-і роки Б.І.Ханенко очолив організацію  першого публічного музею в Києві (нині — Національний художній музей України). До музею родина передала велику частину своєї колекції, зокрема, зібрання предметів археології.  У виступі на церемонії освячення музею (1904р.) Ханенко  зазначив: «Музей має бути не лише зібранням раритетів та зразків, але водночас і школою, і храмом, і священним місцем, куди мають стікатися всі для вивчення прекрасного і схиляння перед красою – щоб потім, у житті, любити і шанувати красу».  

Незадовго до своєї смерті Богдан Іванович склав заповіт, яким доручив дружині передати міській громаді Києва його колекцію мистецьких творів, а згодом – маєток, бібліотеку та прибутковий будинок поруч: для створення й підтримки  у Києві музею світового мистецтва.

«Творіння геніїв  за своєю суттю  не можуть належати лише тим, хто ними володіє, художній твір – надбання, яке належить усім… Ось чому в дарунках жертводавців музеям слід вбачати лише щедре повернення належного», — зазначив він у мемуарах.

Б.І.Ханенко помер у травні 1917р. Його заповіт цілковито втілила дружина — Варвара Николівна Ханенко. Вона не лише дбайливо зберігала колекцію, а й готувала її, щоб передати  Києву.

Під час  встановлення влади більшовиків родичі пропонують Варварі Николівні  виїхати за кордон, зокрема, до Німеччини, й відкрити там музей. Однак вона прагне виконати волю коханого чоловіка.  Звертається до Української академії наук із пропозицією прийняти будівлю музею та колекцію під свою оруду. Це було зроблено 1921р.  

Нині у музеї діє кілька програм для дорослих та дітей, відбуваються відкриті мистецькі дискусії.

Подвижницьке життя Богдана та Варвари Ханенків – гідний наслідування приклад безкорисливого служіння людям, правдивої любові до своєї рідної країни, тієї любові, що, за афористичним висловом  Є.Чикаленка, «не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені». Любові, яка стала основою невтомної праці подружжя  Ханенків на ниві добра. І про  котру великий благодійник Богдан Ханенко написав: «Не лише процвітання громадської установи, але й саме її існування, як і життя будь-якої істоти в нашому світі, не можна уявити без любові, без тієї любові, яка пов’язує, дає силу і віру в праці та забезпечує її успіх».

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 лютого

Інші дати
Ганна Затиркевич-Карпинська
1855 – українська актриса, майстер характерних і комедійних образів. Ролі: Риндичиха («По ревізії» М. Кропивницького), Ганна («Безталанна» І. Карпенка-Карого), Лимериха («Лимерівна» Панаса Мирного).
Розгорнути
Народився Василь Барвінський
(1888, м. Тернопіль - 1963) - український композитор, піаніст, музикознавець, педагог, музичний критик, диригент.
Розгорнути
Народився Лев Ревуцький
(1889, с.Іржавець Полтавська область - 1977) - український композитор, педагог, музичний і громадський діяч. Автор кантати-поеми «Хустина», «Ода пісні», «Зима», «Монологу Тараса Бульби».
Розгорнути
Народилася Марія Пригара
(1908, м. Москва - 1983) - українська письменниця, перекладачка. Авторка поетичних і прозових книжок для дітей.: збірки оповідань за мотивами українських народних дум "Козак Голота", повісті "Михайлик - джура козацький", творів у 2-х томах та інше.
Розгорнути
Народився Улас Самчук
(1905, с.Дермань, Волинська область – 1987) - український письменник, журналіст і публіцист, громадський діяч.
«Розбудова України і організація українського народу – ось основні гасла нашого часу. Не якісь старі порахунки, нікчемне амбіціонерське розбиття, не групова закукуріченість… І не отаманщина. А солідарна, творча будуюча і організуюча праця. Праця всього народу, праця кожної творчої одиниці» (Улас Самчук)
Розгорнути