Останніми роками надзвичайну популярність здобув хенмейд (англ. handmade – ручний виріб). Мода модою, але варто пам’ятати, що все нове – це призабуте старе, адже до засилля промислових виробів народні майстри створювали чимало оригінальних декоративно-ужиткових речей та прикрас.
Домотканий одяг, постіль, доріжки, посуд та інші предмети побуту й інтер’єру наші бабусі й дідусі за традицією виготовляли самі. Наші мами теж поголовно занурювалися в рукоділля трохи з іншої причини – через постійний дефіцит і вбогий вибір мішкуватого пролетарського одягу радянські люди уподібнювалися героям оруелівської антиутопії «1984», де жінки не мали права не лише на почуття, а й на те, щоб одягнути барвисту сукню.
Переділ світу на межі 90-х заполонив наші терени «ширпотребом» та китайськими іграшками, часто не просто неестетичними, а й небезпечними. Однак люди перехворіли «імпортною лихоманкою» і знову зажадали оригінальності.
Тож теперішній сплеск зацікавлення хендмейдом пов'язаний, певне, з тим, що в період глобалізації світ все більше уніфікується, а на творчу людину та й взагалі людину зі смаком одноманітність просто тисне. І якщо боротьба з «хрущовками» чи макдональдсами, що заполонили міські пейзажі у будь-якому куточку світу, є так само безперспективною, як донкіхотівська битва з вітряками, то інтер’єр дому, одяг, біжутерія, іграшки – це ті сфери, у яких кожен може виявити свою індивідуальність та спробувати творити.
Спроба класифікації
Найважче покласифікувати речі, окреслені поняттям хендмейд, бо йдеться про розмаїття виробів – і тих, виготовлення яких потребує спеціальних знань, мистецької освіти, й інших, які можна зробити, орієнтуючись на літературу для початківців та на численні Інтернет-блоги або ЖЖ хендмейдерів – у них можна не лише знайти детальні схеми й інструкції, але й відеоуроки, мастер класи он-лайн.
Але якщо спробувати узагальнити, то можна погрупувати хендмейд наступним чином:
Жіночі прикраси та аксесуари: валяні, плетені з бісеру, виготовлені з керамопластику, з гутного скла, гачковані – підвіски і сережки, коралі й шпильки у волосся, браслети, валяні, плетені та ткані торбинки, екоторбинки та одяг з ручними малюнками. Поєднання зі смаком цих прикрас і аксесуарів створить будь-якій жінці оригінальний стиль і добрий настрій.
Іграшки: валяні, плетені, гачковані, шиті та керамічні ляльки і звірята, ляьки з пап’є-маше і паперклею, а також зі скла та дерева, будиночки казкових героїв, вальдорфські ляльки, етноляльки, як-от мотанки чи магодзи.
Особливістю етноляльок є їхнє значення як оберегів, вальдорфські ляльки цікаві тим, що вони ніби ростуть з дитиною і мають бути виготовлені повністю з натуральних матеріалів. Створювати ляльок чи звірят особливо цікаво – у процесі ви самі вкладаєте в них душу, надаєте певних рис характеру, а вже у грі улюблена забавка для дитини стає справжнім другом, так само живим, як будь-яка людина з оточення – це гарно описала британка Джаклін Вілссон у своїй повісті «Дитина-валіза». Її героїня, загубивши свою улюблену зайчишку Редьку сама посеред ночі вирушає у місто її шукати!
Косметика ручної роботи: креми, маски, а особливо модним віянням стало мило, тож на миловара може спробувати перекваліфікуватися хто завгодно.
Ручна поліграфія: листівки, блокноти та альбоми, книжечки ручної роботи, при виготовленні яких знадобляться і розмаїті мережки, і тканини, і кольоровий папір і набір смужок для квілінгу, і фарби-контури, що дозволять зробити об’ємним малюнок. Зрозуміло, що в епоху комунікування через скайп і соцмережі інформативне навантаження паперових листів може стати неактуальним, однак гарна листівка буде чудовим сюрпризом і отримана через пошту, і передана з рук у руки.
Інтер’єрні речі: картини, дзеркала, ліжники, серветки та скатерки, розписаний вручну посуд, вази та пляшки-картини, декоровані у техніці декупаж старі меблі та рамки для світлин
У кожному рядку цього доволі лаконічного переліку доречно поставити et cetĕra, тому що розмаїття технік помножене на багатство ідей дозволять хендмейдеру і сплести «светрик» для чайничка-заварника, і «виростити» нев’янучий букет або й дерево з бісеру, з ниток, паперу чи з повітряних кульок, зробити подушку чи торбинку зі старого светра, взути кріселка у веселі плетені капчики, які водночас захистять підлогу, та втішити дитину, перетворивши шкарпеток у смугасте кошеня. А якщо у вас загубилася рукавичка, а іншу шкода викинути – пальчиковий театр для малюка забезпечений, досить тільки вишити ротики і пришити очка-намистинки.
Слово хендмейдерам
Про малюнки на футболках
Львівська журналістка Аліна Небельмес тішить знайомих милими та яскравими котами, динозавриками, жирафами, бджілками, сонечками, зайцями і людьми, оселяючи їх… на звичайнісіньких футболках. Аліна стверджує, що її захоплення спровокував друг, подарувавши фарби для тканини, і першу футболку вони створили разом. Кожна наступна футболка повністю ексклюзивна.
Аліна розповіла, що для створення її героїв важливими є форма та колір одягу: «Інколи дещо так і проситься саме на цей колір і «формат одягу», наприклад, на помаранчеву маєчку попросилася пустельна піраміда з людинкою на горі і з примарним яскраво-жовтим верблюдом. Бувало, що композиція відразу «малювалася» в уяві, а — пізніше на одязі. Сьогодні, після створення десь 30 найрізноманітнішших «теплих» малюнків, я розумію, що з кожним разом виходить щось цілісніше, а остання композиція має навіть трохи філософський підтекст: на ній овечка у кольоровій шубці та з кольоровим вкрапленням у «волоссі» дивиться на звичайного равлика: протиставлення гламурного і природного».
Про іграшки
Гламурна овечка стала лише одним з сюжетів Аліниних футболок, однак для іншої журналістки, Божени Городницької вівця – герой №1, адже «вівця – теж особистість», — стверджує вона. А переконатися в цьому зовсім легко – варто лише зазирнути на овечу фотогалерею на сторінці Божени у Фейсбук: кожна з її тваринок має свій характер і навіть настрій, і це відразу впадає у вічі. Божена розповіла, що першу овечку зв’язала декілька років тому для колєжанки, яка «має пунктик на вівцях». З її рук народилися і інші звірятка, що знайшли собі відомих господарів, серед яких письменниці Галина Вдовиченко, Лариса Денисенко та Ірена Карпа. «Павук Волохань живе зараз у гурту «Ніагара» — подружжя Віки Папи та Олексія Шатєєва і їх доні Марічки. Всі дорослі ту потворку навіть в руки не беруть, а мала в нього просто закохалась», – розповіла Божена.
Плетених овечок майстрині можна побачити не лише в соцмережах, вони стали повноцінними учасниками кількох виставок, — уперше – з легкої руки куратора галереї «Зелена канапа» Олесі Домарадзької вівці Божени потрапили на Перший фестиваль авторської ляльки «Ляльковий світ» у Львові, а далі були й інші експозиції. Божена дарує своїх овець, а часом плете на замовлення: «Перша овечка, за яку я отримала гроші, була Басуня – її придбали у подарунок Павлу Табакову. Піонерка Тоня живе у барабанщика «Абукасимових капців» — йому дружина на день народження подарувала. Недавно подруга замовила мені вівцю в жовтому комбінезоні з червоною гітарою, я одразу здогадалась, що це буде подарунок для Юрка Журавля з «OtVinta».
Божена легко відпускає в’язаних друзів: мовляв, хай краще тішать людей, аніж у неї пилюку збирають. «Недавно ще випадок був – прислала мені знайома смс-ку з Хорватії: «Вчора з сумочки витягли мою Ісидору. А я ж її так любила і всюди за собою тягала….Зроби мені таку саму». Як на мене, коли крадуть твої вироби – значить, вони круті?».
Заробіток для Божени не є рушійною силою творчості, хоч і не зайвий: «Щоб заробляти на цьому, треба процес поставити на конвеєр, але тоді втратиться душа: вони вже не випромінюватимуть чогось такого, за чим зараз у людей тягнеться рука торкнутись, притулити до щоки. Тому це хобі, яке час від часу тішить людей, а мене невеличкими, але все ж грошима. Хоча я подумую над тим, як все ж пришвидшити процес, але не позбавити овець душі». Напевне, саме за цю душевність овечок Божени Городницької люблять і дорослі, і малі.
Про миловаріння
Якщо вам хочеться зробити щось водночас практичне, барвисте і духмяне, то, звісно, це буде мило. Усього 4 місяці тому перекладачка Марічка Бабінська зацікавилася технологією миловаріння, і тепер у ЖЖ називає себе, і небезпідставно, миловаром, адже її косметичні витвори вже завоювали кількох постійних покупців.
Марічка жартує, що вибрала собі хобі, перебуваючи під враженням від «Бійцівського клубу» Паланіка, а загалом виготовлення мила – добрий спосіб відпочити від розумової праці. «Технологій миловаріння є кілька, вони відрізняються складністю та тривалістю процесу, – ділиться Марічка. – Загалом, щоб зробити своїми руками найпростіше мило, потрібно небагато – основа для мила, барвники та олії, які роблять милко ароматним і корисним для шкіри. Потрібна також форма, щоб надати милу бажаного вигляду. В Інтернеті є багато відео і детальних інструкцій самого процесу виготовлення. Собівартість мила ручної роботи більша, ніж ціна мила, купленого у магазині. Але я впевнена, що воно повністю натуральне і корисне. І набагато красивіше».
«Усі матеріали можна купити в Інтернет-магазинах за доступними цінами. У соцмережах створюються тематичні групи, де можна замовити складники чи форми. Із сировиною немає жодних проблем», – додає вона.
Марічка стверджує, що після перших спроб закортіло вдосконалювати звичайні милка і робити їх незвичайними. «Почала вишукувати цікаві форми, експериментувати з фарбами. Зараз це для мене навіть більше, ніж хобі. Якщо перші примірники моєї «милотворчості» дарувала друзям, то зараз маю кілька постійних покупців. Складники мила підбираються індивідуально для кожного з них», – поділилася дівчина.
Слово експерту
Валентина Кучеренко, мистецтвознавець і власник львівського салону декору і виробів ручної роботи «Амелі» розповіла, що хенмейдовий бум, який спостерігаємо сьогодні, починався близько трьох років тому подекуди досить неоковирними спробами, але салон взявся підтримати хендмейдерів, аби показати, що ручні роботи мають зайняти свою нішу на львівському ринку. За її словами, зараз у львівських салонах і галереях 70% експозиції становлять вироби ручної роботи. На думку Валентини, хенмейд не може бути негарним, бо роблячи якусь річ, людина вкладає в неї душу.
Валентина розповіла про майстрів, вироби яких мають найбільший попит. «У нас популярна біжутерія київського дизайнера Надії Кириченко з гутного скла повністю ручної роботи — це цікаві дорогі речі, які можуть підійти і під класичний одяг і під щось досить просте, і під етновбрання – з якимось монетами, з прикрасами, якимось старовинними елементами. Досить розповсюджені вироби Оксани Біленької з керамопластику – дуже ніжні, вона поєднує різні бантики, горошки, принти з ведмедиками, аплікації. У багатьох галереях виставляє свої твори Леся Ярмолюк –розмаїту керамопластику, починаючи від квітів і закінчуючи солодким.
Ліля Лупул робить гарні валяні речі – брошки, сережки, сумки з аплікаціями, поєднанням різних тканин. Досить успішні майстрині Марія Опалинська і Тетяна Перетятко, які працюють разом, а також організували школу«Вулик» і дають мастер-класи дітям».
Також Валентина Кучеренко розповіла про іграшки ручної роботи. За її словами, деякі автори створюють цілі колекції, придумуючи кожній ляльці ймення та історію життя. «Валентина Созонова робить ляльок в етностилі, називає їх українськими, навіть галицькими іменами, – розповіла мистецтвознавець. — Це такі інтер’єрно-колекційні речі, але в нас їх купують і бавитися дітям. Мірка (Мирослава) Клос ґрунтовно вивчала український етноодяг і культуру, і тепер виготовляє мотанки з натуральних тканин — старовинних свиток, крайок, з соломи, яка є основою, ці ляльки-обереги підійдуть будь-кому. Оксана Шпилька на своїй «Лялькофермі» робить оригінальних котів, зайців, дівчаток і хлопчиків – адже тканини майстриня вимочує в розчині кориці, і ці іграшки дуже пахучі, а очі в них усіх – з ґудзиків. Цікава колекція Віки Да, яка побувала нещодавно на київській виставці ляльок – вона зробила колекцію вагітних зайчих десь заввишки 30-40 см, з величезними животами, в яких повно зайчат, що «народжуються».
Власниця галереї також підкреслила, що 50% виробів, що купують люди, виготовлені на їхнє індивідуальне замовлення, і це дуже зручно та цікаво. Вона наголошує, що хенмейд є добрим способом і творити, і підзаробити як для підлітків та студентів, так і для пенсіонерів.
Вибрати собі якусь гарну авторську річ можна в численних львівських арт-галереях і салонах «Зеленій канапі», «Сливці», «Lviv Art», в Етнографічному музеї, у сувенірних крамничках, можна і безпосередньо замовити у хенмейдерів, які здобувають популярність і через соцмережі. Розмаїття авторських іграшок вразить уяву відвідувачів фестивалю «Ляльковий світ», який вперше відбувся у Львові 2009 року.
Замість післямови
Про те, що інтерес до хендмейду тільки поглиблюється, свідчать справжній ажіотаж у нещодавно відкритому в центрі Львова магазині з намистинами. Тут можна «озброїтися» розмаїтими матеріалами, аби зробити собі прикраси до смаку – намисто, сережки чи перстені, залишається тільки долучити фантазію і дрібку художнього смаку.
Наталка Малетич, м. Львів
Фото автора
«Рідна країна»
