У понеділок у Львові вперше розпочались Дні їдишу та культури євреїв Східної Європи, які триватимуть чотири дні поспіль. Лекції, майстер класи, музичні і театральні дійства, фотовиставка, демонстрація старих фільмів за творами Шолом Алейхема для всіх, хто хоче краще пізнати єврейську культуру, яка була невід’ємною частиною довоєнного Львова.
Львівське товариство єврейської культури імені Шолом Алейхема хоче зацікавити ширший загал єврейською культурою Галичини, традиціями та історією, не дати мові їдиш стати штучною, невживаною. Хоча у львівській ґварі (балаку) вживається дуже багато слів із їдишу – дзиґар (годинник), рейвах (розгардіяш), мишиґіне (не сповна розуму), шпацірґанґ (прогулянка) та чимало інших.
Організатори хочуть відкрити справжню культуру народу, який до 1939 року був другим за чисельністю у Львові. Нині єврейську культуру, як польську і українську, у Львові подають туристам переважно через призму кав’ярень.
Водночас єврейська громада у Львові заледве сягає тисячі осіб. Єврейська релігія і культура переживають занепад, зауважує член товариства імені Шолом-Алейхема Борис Дорфман, у синагозі під час служби ледь збирається до десяти людей. Молоді люди, які належать до єврейського народу, досить асимільовані.
Тому під час Днів їдишу представлятимуть дослідження про різноманіття єврейських мов, літературу, музику, покажуть три фільми «Тев’є» (1939 року), який вважався втраченим, за однойменним твором Шолом Алейхема; «Єврейське щастя» (1925 року), теж за твором цього ж письменника і «Дібук» (1937 року), театральна постановка і фільм про народні вірування і звичаї, розповів голова Львівського товариства єврейської культури імені Шолом Алейхема Олександр Назар.
«Їдиш – це німецька, але з гумором»
Семен Флейшер переїхав із батьками у Львів із Хмельниччини у 1939 році. Його дідусь та бабуся розмовляли на їдиш, як і більшість тоді галицьких євреїв. На їдиш кажуть, що це німецька, але з гумором. Вже у старшому віці Семен Флейшер вивчив мову своєї родини.
«Я пам’ятаю, як говорили у Львові на їдиш, ще до своїх восьми років. Мої батьки не говорили вже цією мовою. Це колоритний пласт літератури, мистецтва цією мовою, це цікаве життя Львова. У середині 80-х я взявся за вивчення мови. Їдиш – це 80% спотвореної німецької і 20% – спотворена староєврейська, іврит. Їдиш дуже важка мова і водночас це велика гра слів», – говорить Семен Флейшер.
Дні їдишу та культури євреїв Східної Європи відкриє частину галицького життя, певний культурний пласт, який лише збагачує інших, вважає колишній дисидент, проректор Українського католицького університетуМирослав Маринович.
«Ми мусимо відсторонитись від якихось певних ідеологій, мусимо вдячно згадати тих, хто жив і зростав на цій землі, – каже він. – Це ще й частинка мого дитинства, юності, коли я спілкувався з ровесниками. Багато людей пам’ятають цю відому пісню «Тум-балалайка», я навіть можу на їдиш її заспівати».
Без цієї пісні «Тум- балалайка» не обходилась жодна забава у галицькій родині. Адже до війни українська, єврейська і польська культури у Львові переплітались і творили неповторну атмосферу багатокультурного міста, яка була втрачена під час німецької та радянської окупацій, а сьогодні потрохи починає відроджуватися.
