Замість бадьорих футболістів на спорткомплексі «Олімпійський» тепер оселилися ошатні мерці. Виставка «Таємниці тіла» (Human body), яка відкривається сьогодні в одній з галерей НСК, є, напевно, найскромнішим сегментом неординарної імперії пластинатів Гюнтера фон Хагенса, німецького вченого–анатома, якого європейська преса охрестила «Доктором Смерть». Зі 135 експонатів лише 12 — повністю тіла, решта — частини та органи в розрізі. Вони цікаві тим, що завдяки винайденому фон Хагенсом методу пластинації можуть зберігатися вічно, не втрачаючи, якщо можна так сказати, людської подоби.

Скромність київської «прем’єри», за словами представників її організатора, компанії HKExhibitions, пов’язана з неможливістю знайти в Україні відповідний демонстраційний майданчик. Однак можна припустити й інші перепони, про які не хочеться оголошувати, наприклад, вартість страховки чи загалом ціна прокату експонатів. У будь–якому разі, тих сенсаційних експонатів, від яких у захопленні чи шокові здригалися інші столиці світу і які можна назвати радше мистецтвом, а не анатомією (вершник без шкіри на коні, поцілунок закоханих, балерина, яка демонструє оголені нервові закінчення), у Києві ви не побачите. Це — радше якісний, сучасно оформлений майстер–клас з мандрівки людським тілом, довершена анатомка.

Дев’ять невеликих залів розмежовані на тематичні відділи: м’язи; кістки; статеві органи; розвиток ембріона тощо, подекуди між ними височать небіжчики–скульптури. Ось китаєць–атлет, ось чоловік падає, вловивши занімілою долонею волейбольний м’яч, ось голий з диригентською паличкою (цікаво, ким він був у житті? можливо, ненавидів оперу?). Усі ці колишні люди — чоловіки, жінка лиш одна; у неї зрізане обличчя — так начебто вона соромилася би його показати, стоячи поміж юрби голою, рівно, як шинка, розрізана на чотири пластини. Відзнач­мо, у кожній залі чергують медики–консультанти, щоб підказати відвідувачеві, як працює ось оце серце розміром iз грушу–беру, або як функціонує підшлункова залоза здорова та хвора.

Власник цієї виставки Арні Геллер наголошує: головна мета тут — освітня, побачити своє тіло зсередини, побути в ролі хірурга. Ще він вважає, що тіло — це диво, і каже: по смерті заповів і своє тіло перетворити на пластинат — щоб хоч у такий спосіб залишитися серед людей.

Доктор Віктор Черкасов, завідувач кафедри анатомії Інституту ім. Богомольця Медакадемії наук України, також відзначає «дуже високу освітню, наукову якість виставки». До ідеї представляти людям померлих у розтині і брати за це гроші ставиться як медик, тобто загалом схвально. На думку Віктора Гавриловича, це продовження давньої традиції анатомічних театрів, яка існувала ще в пізньому Середньовіччі. «У XVIII столітті, — повчально нагадує науковець, — на фронтоні будинку в Парижі, де проводилася анатомічна вивіска, висів вислів латиною: «Це місце, де сама смерть радіє тому, що допомагає життю».

АВТОРА!

Його називають Доктором Смерть, або новітнім Франкенштейном. Нині 67–річний Гюнтер фон Хагенс називає себе скромно — «просто анатом» — і на людях з’являється переважно в чорному крислатому капелюсі, за традицією середньовічних анатомів. Народився він як Гюнтер Лібхен на теренах, що по війні відійшли до НДР. Студентом–медиком розповсюджував антиокупаційні листівки, потім довелося тікати зі Східної Німеччини. У 1970 р. його разом з іншими політв’язнями викупив зi схiднонiмецької буцегарнi уряд ФРН і дав путівку в життя — навчання в університеті Гейдельберга, відділення анестезії та екстреної меддопомоги. Пізніше, працюючи в університетській анатомці, докторант фон Хагенс і винайшов спосіб пластинації, що зробив його мільйонером.

«Розглядаючи залиті полімером препарати, я питав себе: чому полімер не заливають усередину? Тоді мені й спало на думку наситити частини мертвого тіла біополімером за допомогою вакууму, — розповідав винахідник кiлька рокiв тому в інтерв’ю газеті «Ізвєстія». — Я додумався спершу помістити препарати в крижаний ацетон, а потім, коли той витіснить воду з тканин, відкачати вакуумом ацетон, а натомість закачати силікон. Після цього з речовиною можна працювати як iз художнім матеріалом». Оброблені в такий спосіб тіла почали називати пластинатами.

Спершу заснований Гюнтером фон Хагенсом спосіб пластинації використовували лиш для виготовлення навчальних «посібників» для медичних вузів, проте після виготовлення обладнання, що дозволило пластинувати не лише частини, а все тіло, зародилася арт–ідея. Перша виставка пройшла в Токіо у 1995 році. Зараз задля створення нових виставок «Світ тіла» працюють близько 400 спеціалістів у п’яти лабораторіях 40 країн світу. Для виготовлення одного пластинат–тіла треба 1500 людино–годин.

Найскладнiшим експонатом сам фон Хагенс вважає жирафа, адже на його виготовлення було витрачено три роки, тобто втричi бiльше, нiж на обробку тiла людини.

МАТБАЗА

Українець не може стати експонатом

Фон Хагенс та особи, які викупили частину його виставки, особливо акцентують: люди, що стали експонатами, померли своєю смертю. Охочих потрапити після смерті на виставку не бракує, в одній лише Німеччині, за даними журналу «Шпігель», їх понад 9 тисяч. Попри те, час вiд часу спалахують скандали, пов’язані з нелегальною поставкою «людського матеріалу» в пластинаційні майстерні Доктора Смерть.

На початку 2000–х фон Хагенса звинувачували в тому, що він нелегально отримав кількасот тіл знищених у в’язницях китайців i киргизів. Науковець стоїчно пережив судові процеси, доводячи, що отримав iз Китая лише дев’ять тіл і мав на це всю відповідну документацію. До слова, більшість експонатів на київській виставці «Таємниці тіла» — теж китайці.

А в 2004 році сталася взагалі жахлива історія. Під час виставки в Хайфі одна з відвідувачок упала в істерику перед експонатом молодого чоловіка, що тримав перед собою в руках власну печінку, побиту цирозом. «Толік, що вони з тобою зробили?!» — голосила жінка і билася в істериці. У цьому мертвому статисті вона впізнала свого коханця з Актюбинська, з яким жила три роки тому, до свого виїзду в Ізраїль. Незаперечним аргументом на користь версії, що це так–таки «бідний Толік», було слово «Марина», витатуйоване на причинному місці експоната. На підтримку Марини зорганізувалася ціла інтернет–спільнота російськомовного Ізраїлю, рух «Бідний Толік» докотився до парламенту, і, як писало видання «Ехо Хайфи», член Кнессету Солодкіна (теж Марина!) винесла цей випадок на обговорення профільною комісією. Почалося слідство, яке довело: Анатолій після розлучення з коханою опинився у виправній колонії Актюбинська за статтею бродяжництво. Як він потрапив до пластинаторів — досі не з’ясовано. Зате під статтю (щоправда, врешті термін дали умовно) потрапив начальник новосибірського бюро судмедекспертизи Новосьолов «за незаконний експорт 56 трупів».

В Україні так само, як і в Росії, законодавство унеможливлює заповісти своє тіло на вивезення, навіть якщо ви прагнете стати посмертною маскою в експозиції доктора фон Хагенса. «Я б не хотів цього робити, признаюся, але навіть якщо так, то українське законодавство забороняє це, — коментує науковець Інституту ім. Богомольця НАНУ Віктор Черкасов. — Робота з трупними матеріалами у нас дуже обмежена законодавчо».