Учора в кінотеатрі «Київ» показали дебютні та короткометражні роботи класиків українського кінематографа. Сюди увійшли найкращі дебюти, зняті в Україні протягом 1925—1973 років. Це оцифровані версії фільмів.
Серед шістнадцяти відібраних стрічок — роботи Романа Балаяна «Злодій», Миколи Мащенка «Дитина», Бориса Івченка «Антракт», Сергія Параджанова «Київські фрески», Кіри та Олександра Муратових «Весняний дощ» та інші.
Показ розпочався з ранньої комедії Олександра Довженко «Ягідки кохання». Це один з перших із вцілілих його фільмів (перша робота режисера «Вася-реформатор» вважається втраченою). Фільм розповідає про перукаря Жана Ковбасюка. Він дізнається, що став батьком, але це не входить в його плани. Хоч кому б Жан не підкинув немовля, воно щоразу чудернацьким чином до нього повертається. Тільки коли Жан дізнається, що за дитину можна отримати матеріальну допомогу, знову знайти її вдається не так просто.
"Я працював у Олександра Довженка на фільмі «Поема про море» і коли хтось затівав розмову про «Ягідку кохання» він дуже злився: «Яка моя картина?! Що ви мені таке кажете?!», — згадує режисер 78-річний Олександр Муратов. — Він дуже не любив цей фільм, як і попередню картину «Вася-реформатор». Його режисерська діяльність почалася з «Сумки дипкур'єра».
"Довженко був не схильний до гумору. А от людиною був прискіпливою. Були різні моменти, коли знімали «Поему про море».Сім місяців минуло і він не починав знімати, бо не міг затвердити акторів. Я його переконав, що в ролі письменника мав грати тільки він сам, бо коли читав, то не був дидактичним як інші актори. І він погодився. І коли опинявся по той бік камери, уже актором, питав «Ну, як у мене вийшло?» — згадує режисер.
"Я дивлюся на дебютні роботи тих часів і дивлюся на дебютні роботи наших часів і дивуюся, — продовжує Олександр Муратов. — Може сучасні іноді бувають досконаліші і за технікою, і за кіномовою, але роботи тих часів все ж так щось намагалися людям довести, а не просто «витребеньки» щоб продемонструвати себе. І мене це, чесно кажучи, засмучує. Має ж бути якась мета у того, що ти робиш. Бо стільки ж грошей на це витрачається. Повинна бути мета ідейна або заробляння грошей. А коли «ні Богу ні Чорту» усе це діло, то для чого це робиться ніхто не знає. Але нажаль більшість цих наших робіт, що покажуть — «ні Богу ні Чорту».
Сьогодні, 24 квітня, у кінотеатрі «Київ» о 19:00 покажуть другий блок короткометражок.: «Дитина» (1967, реж. Микола Мащенко), «Хто помре сьогодні» (1967, реж. Віктор Гресь), «Злодій» (1969, реж. Роман Балаян), «Діти війни» (1969, реж. Ярослав Лупій), «Прощання» (1970, реж. В'ячеслав Криштофович), «Друге квітня» (1970, реж. Олег Гойда), «Роль» (1972 реж. Володимир Бортко), «Лицар Вася» (1973, реж. Володимир Попов).
Масштабний проект «Великі Короткі Метри» ініціює Національний Центр Олександра Довженка та Державне агентство України з питань кіно. Друга серія показів стартує восени 2013 року та хронологічно охоплюватиме період з 1975 по 1990-і роки.
Вікторія ХОМЕНКО, Gazeta.ua
