Відразу вісім образів замироточили у храмі на Волині – у селі Заборолі, що за кілька кілометрів від Луцька. Тут понад сто літ височіє собор Пресвятої Богородиці. Востаннє рука майстра торкалася його стін сорок років тому. Але цього літа чимало розписів «заграли» барвами по-новому. Блиском покрило їх… миро.
Настоятель собору отець Віталій Антонюк, який керує тутешньою парафією УПЦ КП понад два десятки літ, побачив дивовижне явище під час бесіди у храмі з парафіянкою. Жінка просила поради для дорослих дітей. “Ну зробіть щось», – благально дивилася на священика. “Я ж не чарівник, думками не приведу їх сюди, – відповів о. Віталій. – Ви вимагаєте дива”…
У ту мить погляд священика впав на одну з центральних колон собору, на якій зображений Святитель Миколай. Вона наче вкрилася росою. Отець Віталій підійшов ближче, торкнувся крапель пальцями. А вони… не висохли на руці, а розплилися маслянистою плямою. Священик розтер її і відчув незвичайний аромат. “Ви хотіли дива? Ось воно”, — і підвів парафіянку до образа, що мироточив.
Настоятель оглянув усі ікони в храмі і виявив, що мироточили чотири образи: два зображення святих на центральних колонах, і ще два – в іншій частині собору. Переконавшись, що то не рукотворне диво, о. Віталій про все розповів митрополиту Луцькому і Волинському, владиці Михаїлу.
Новина про диво Господнє розлетілася околицею. До храму їдуть люди автівками, з різних областей – з недужими і каліками, з малими дітьми і немічними старими, батьки й дружини хлопців, що служать в АТО. Люди передають інформацію в соцмережах, телефонують рідним і кличуть їх у Забороль.
Священик піпеткою збирав миро з «плачучих» образів, змішував його з оливковою та вазеліновою олією, мирував вірних. Аби врятувати від пошкодження одну з найстаровинніших ікон храму, образ Богородиці з Дитям, священик заніс її у вівтар, а на те місце, де зазвичай стояла святиня, помістив фотокопію. Яким же було здивування священика, коли наступного дня і вона замироточила…
Усього «просльозилося» вісім образів: Святителя Миколая, Феодосія Чернігівського, апостола і євангеліста Луки, стінопис Покрови Пресвятої Богородиці, давня ікона Діви Марії з Дитятком, копія цього образа, вівтарний образ Господа-Вседержителя. Останнім «заплакав» Святий Онуфрій. Усі ці образи створені у різний час різними майстрами й на різних матеріалах (більшість мальованих образів – робота сільського священика Петра Ткача).
Цікавлюся у отця Віталія, як церква трактує таке знамення.
— Миро – це на добро, бо це мир. Сподіваємося, Всевишній не залишить нас у біді в такий нелегкий для України час. Сьогодні ми кожну службу починаємо з молитви за мир. Певно, не випадково першими «заплакали» саме центральні колони: щоб люди зайшли – і відразу бачили.
