Україна вступає у період підвищеної політичної турбулентності і повертається до старої схеми: від кризи до кризи, не встигнувши застрибнути у «вікно можливостей», заявив у розмові з DT.UA відомий український історик і публіцист Ярослав Грицак.
«Країна вступає у період підвищеної політичної турбулентності, де теоретично можливо все. Після поразки Януковича і Путіна (а Путін програв Україну!) наша країна вернеться до старої схеми: від кризи до кризи, може навіть від одного Майдану до іншого. Маю надію, що все це відбуватиметься у відносно мирних рамках. Однак так ми не вийдемо на нову траєкторію розвитку. Бо відсталі країни (визнаймо, що в сучасному світі Україна, як і Росія, є саме такими) не можуть влізти в добробут — вони можуть туди тільки застрибнути. Символом їхньої стратегії має бути не слимак, який рухається повільно, але впевнено, а „жабʼячий стрибок“. Чи, якщо хочете, як той літак, який прибирає шасі, відривається від землі й знімається в небо. А стрибок чи прибирання шасі — це процес разовий, одномоментний. Звідси й поняття „вікно можливостей“ — воно відкривається на короткий час. І якщо не встиг заскочити, то нарікай на себе», — зазначив він.
"Вікно можливостей закрито. Наростають суспільна депресія і недовіра до влади. До того ж різко змінилася геополітична ситуація. У зв'язку з сирійською кризою і новою хвилею мусульманського тероризму українське питання відходить на другий план. Наростає змученість Україною. А для перемоги революції міжнародний аспект дуже важливий. Країна сильно потребує плану Маршалла. Отримати економічну допомогу було набагато легше, коли Україна мала свої «п'ятнадцять хвилин слави», — зазначає історик.
На думку Грицака, Україна знову втратила «вікно можливостей», проте не втратила шансу у майбутньому, про що свідчить поява нового покоління, яке має «інший набір цінностей».
«В Україні склалася безпрецедентна ситуація: маємо слабку державу, але сильне суспільство. Громадянське суспільство активне і прагне змін. Однак воно демонструє певну відразу до вертикалі влади. Це одна з ознак молодого покоління і нового середнього класу, яку тепер спостерігаємо майже повсюди. Їхня стихія — це горизонталь, де всі рівні: майданні акції, волонтерські групи. Проте неприязнь до політики може погано закінчитися. Адже головні важелі змін — у держави. Тому недостатньо тиснути на політикум знизу — треба, щоби суспільна горизонталь обростала вертикальними політичними проектами. Насамперед творенням партій, які формуються на принципах відкритого доступу, через праймериз і відкриті списки. А потім провадитимуть ці принципи через парламент і уряд. Це те, що я називаю „Третім майданом“ і в чому, як на мене, полягає найбільший виклик, — як спрямувати енергію громадянського суспільства в нові політичні проекти», — наголосив Грицак.
