Шкільні репетитори — це бізнесмени-кровопивці, що витягують з батьків гроші, чи рятівники, без яких не обійтися у нашій кризовій системі освіти, де бракує індивідуального підходу, якісних підручників і програм? І що робити з репетиторством — підтримувати чи викорінювати?
Учительською і батьківською спільнотою прокотилося цунамі — міністр освіти Лілія Гриневич заявила, що боротиметься з репетиторством у школі. Правда, пізніше сама міністр пояснила, що репетиторство потрібне з багатьох причин, а боротися треба не з репетиторством узагалі, а з тими його проявами, де є конфлікт інтересів, «коли вчитель байдуже працює на уроці, а потім підкреслює батькам, що дітям варто позайматися з ним окремо за додаткову оплату».
Такі застереження є в дослідженні «Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017», проведеному в Україні Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), пише Дзеркало тижня.
Справді, в Огляді визначено вісім слабких місць української освіти, які сприяють недоброчесності, і серед них — репетиторство.
При цьому міжнародні експерти зазначають, що взагалі-то немає єдиного погляду на репетиторство, ставлення до нього дуже різне — від тверджень, що така практика є неетичною з боку вчителів, і до загального заохочення і сприйняття її як ознаки зацікавленості батьків у якіснішій освіті для своїх дітей. Є й ті, хто розглядає репетиторство як бізнес-можливість, частину ширшої додаткової викладацької індустрії — наприклад, такої позиції дотримуються в Японії та Південній Кореї.
Та хоч як би ми ставилися до репетиторства, маємо розуміти, що воно є лише верхівкою айсберга, зовнішнім проявом більш глибоких проблем в освіті.
Автори Звіту називають кілька таких проблем. Насамперед, це незадовільна якість викладання у школі та перевантаження. «Батьки стверджують, що репетиторство від шкільних учителів допомагає збагачувати знання дітей і потрібне, щоб компенсувати обмежену ефективність навчання у класі — через надто велику кількість учнів, перевантажену навчальну програму та недостатню уважність їхніх дітей», — зазначено у Звіті.
Ще одна проблема, про яку сигналізує репетиторство, — це сумніви батьків у тому, що шкільні програми відповідають програмам ЗНО. «Ті, хто створював ЗНО, вважають, що воно належним чином відповідає шкільній програмі. Однак батьки і діти, з якими зустрічалася оглядова команда, мають іншу думку», — сказано у Звіті. Як відомо, програми ЗНО складаються на основі шкільних програм і затверджуються Міністерством освіти.
Міжнародні експерти, що готували Огляд, обговорювали цю проблему з фахівцями кількох престижних українських університетів та інститутів підвищення кваліфікації. Українські експерти вважають, що «між ЗНО і тим матеріалом, який викладається у школі, є невідповідність, але вона не стосується змістової частини. Скоріше, вона походить із самого формату ЗНО, який менш знайомий учням, ніж інші форми оцінювання. Насправді — це перший (і останній) раз під час здобуття освіти, коли вони стикаються з багатоваріантними тестовими запитаннями. При цьому сам іспит є дуже важливим для їхньої освітньої кар'єри».
Такий висновок частково підтвердили й інтерв'ю з учнями, які розповіли оглядовій команді, що на додаткових заняттях з підготовки до ЗНО найбільше зусиль витрачають на те, щоб навчитися застосовувати знання, які отримали в школі від різних учителів і з різних підручників.
Репетиторство є також проявом проблеми нерівного доступу до освіти, бо сплатити за послуги репетитора можуть собі дозволити не всі. Так, за даними Держстату, у 2016 році витрати українських домогосподарств на приватні додаткові заняття становили 24% від загального доходу родини. «Це відповідає результатам з інших країн, де діти багатших батьків більш схильні до відвідування репетиторів, ніж діти з незаможних родин», — читаємо у Звіті.
Презентуючи цей Огляд публічно, директор департаменту освіти і навичок ОЕСР Андреас Шляйхер наголосив, що репетиторство — це феномен, який потребує втручання органів влади. У Звіті зазначено, що в інших країнах борються з недоброчесністю у репетиторстві двома способами: регулюючи надання відповідних послуг та зменшуючи попит.
Які кроки допоможуть регулювати репетиторство? Передусім потрібно визначити, які його форми є незаконними і містять конфлікт інтересів. Поняття «конфлікт інтересів» сформульовано в законі «Про запобігання корупції», однак воно не стосується вчителів. Тому можна його розширити або прописати в законах «Про освіту» чи «Про загальну середню освіту», вважають укладачі Звіту.
Чому, на думку експертів, так важливо, щоб термін «конфлікт інтересів» застосовувався і до вчителів? Бо «тоді можна було б заборонити здійснювати діяльність і підтримувати відносини, які можуть розглядатися як такі, що заважають виконанню професійних обов'язків учителів; та забезпечити ефективні процедури вирішення ситуацій, де виникає конфлікт інтересів», — зазначено у Звіті.
Міжнародні експерти вважають, що досвід інших країн може стати у пригоді українській владі. Наприклад, у Литві питання репетиторства вирішується в законі «Про освіту»: дається визначення поняття репетиторства («учитель-фрилансер»), встановлюються детальні процедури реєстрації, вимоги до зобов'язань репетитора (етичні принципи, безпека учнів, місце проведення занять), дається дозвіл учителям проводити приватні заняття, але не зі своїми учнями. Подібні норми міжнародні експерти рекомендують впровадити і в українське законодавство. Дуже важливо при цьому визначити процедуру повідомлення про порушення та механізм реагування на них (штраф, пониження кваліфікаційної категорії тощо).
Що можна зробити для того, аби зменшити попит на репетиторство? Є кілька рекомендацій: надання якіснішого зворотного зв'язку батькам щодо процесу навчання; зміцнення переконання, що ЗНО можна скласти за допомогою звичайних шкільних уроків (роз'яснювальна робота УЦОЯО, стимулювати вчителів використовувати методи оцінювання, подібні до ЗНО); заохочення учнів користуватися наданими державою можливостями підготовки до ЗНО (доступні онлайн-версії тесту, а також пробне ЗНО допоможуть ознайомитися з форматом запитань і протестувати й розвинути свої навички).
Підвищення зарплати педагогів, на думку міжнародних експертів, також може зменшити стимули для зловживань, але в цьому питанні слід діяти обережно: «Без належного оцінювання умов праці учителів та визначення їхнього реального рівня доходів вищі зарплати можуть стати дорогим і неефективним рішенням, яке відчутно не вплине на практику репетиторства».
Отже, Звіт ОЕСР оприлюднено, рекомендації ми почули. Що будемо робити?
«Позбутися необхідності у репетиторстві, на думку Лілії Гриневич, допоможуть дві структурні зміни: створення старшої трирічної профільної школи та підвищення соціального статусу вчителя», — зазначено на офіційному сайті МОН.
«У 2016 році було підвищено заробітну плату педагогам у середньому на 50%, МОН працює над дебюрократизацією школи, щоб вивільнити час учителів для роботи з учнями, а не на виконання різноманітної бюрократичної звітності, яку від них вимагають у великій кількості», — цитує сайт відомства Лілію Гриневич.
Тим часом очевидно, що рекомендації міжнародних експертів ширші й глибші. Звісно, це лише рекомендації, і ми не зобов'язані їх виконувати, але вони можуть дати поштовх нашим дискусіям і стимулювати певні кроки. Так, ці кроки вимагатимуть певних зусиль. Вони не будуть популярними серед частини педагогів, яким наступлять на мозоль, а отже, й серед законотворців, які страждають на популізм. З цієї ж причини норми про репетиторство буде важко вмонтувати в закони.
Але очевидно, що проблему недоброчесності, пов'язану з репетиторством, потрібно розв'язувати.
