Євген Федорович Станкович (1942) — один з корифеїв української музичної культури. Учень видатних композиторів – Бориса Лятошинського і Мирослава Скорика, він і сам став навчителем для багатьох композиторів молодшої генерації. Зокрема, таких нині відомих, як Леся Дичко та Іван Карабиць, пише Укрінформ.
Автор фольклорної опери «Цвіт папороті», балетів «Ольга», «Прометей», «Ніч перед Різдвом», восьми симфоній, концерту для віолончелі з оркестром, «Реквієму» («Бабин яр») для солістів, хору та симфонічного оркестру; романсів, а також музики до 6 вистав і понад 100 фільмів.
Досить точну характеристику Євгену Станковичу дала відомий музикознавець, музичний критик та педагог Олена Зінькевич: «Миттєва асоціація, що виникає в мене при одній думці про Станковича, – невичерпно життєлюбний, талановитий і великодушний бургундець Кола Брюньйон, той, який «багато до чого брався, чимало прагнув, хапав, смакував і ніколи жити не приставав». Та ж незборима життєва енергія, замішана на цілющих соках народної творчості, вирує і торжествує в музиці Станковича, відсвічує і його постать – високого, сильного, плечистого. Хай не дивує така паралель. Аналогія, що виходить за межі національного мистецтва, — показник справжньої масштабності таланту».
А ось що каже про себе сам маестро: «Я прихильник традиційного написання музики. Для мене музика не є гра, в яку можна, як нині дуже модно, погратися на комп’ютері… Я мушу кожен твір пережити в собі, в своїй душі. Для мене це основа творчості – пишу так, начебто я хворий цим».
Довідково
Євген Станкович народився у місті Свалява Закарпатської області, в сім'ї вчителів. У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончеліста Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Низку інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонія тощо) у Станковича викладали такі відомі музиканти, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович, Анатолій Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин.
У Львові Є. Станкович провчився півроку, після чого був призваний до армії. Відбувши військову службу, продовжує навчання в Київській консерваторії у класі Бориса Лятошинського, а з 1968 р. — Мирослава Скорика. Закінчивши у 1970 р. навчання в консерваторії, починає працювати музичним редактором у видавництві «Музична Україна».
З 1976 року — заступник голови правління Київської організації Спілки композиторів України. З 1979 року — заступник голови правління Спілки композиторів України. З 1984 року — секретар правління Спілки композиторів України. Був головою правління (1990—1993), та головою (2004—2010) Спілки композиторів України[3]; з 1988 — професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції.
Він — заслужений діяч мистецтв України (1980), народний артист України (1986), лауреат премії ім. М.Островського (1976), лауреат Державної премії ім. Т. Г.Шевченка (1977), премії конкурсу Європейського радіо (1979), міжнародних премій за музику до кінофільмів; Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997).
Євген Станкович є автором 6-ти симфоній та 12-ти камерних симфоній, опери, 5-ти балетів, інструментальних концертів, музики до кінофільмів тощо.
