chrome firefox opera safari iexplorer

Про легендарний «похід Перемоги» Нестора Махна

27 вересня 2018 о 15:57
nv.ua

У червні 1919р. армія Н.Махна об’єдналася з повстанським військом отамана Никифора Григор’єва — Серветника, підполковника Дієвої армії Директорії УНР, згодом – начальника 6-ї дивізії Червоної армії, затим — очільника протибільшовицького повстанського руху на півдні України. Н.Григор’єв став командувачем 80-тисячної об’єднаної Революційної Повстанської Армії, а Н.Махно – головою Револіційної Військової Ради. (У липні, за звинуваченням у погромах і нібито  таємних  перемовинах з А.Денікіним, Махно власноруч стратив Григор’єва, частина «григор’євців» приєдналася до «махновців», частина під тиском більшовиків та денікінців розпорошилася).  

Протягом вересня тривали запеклі бої армії «Батька» проти білогвардійців.  Паралельно  махновці руйнували денікінські тилові комунікації, захоплювали склади.

26 вересня 1919р. військо Нестора Махна прорвало фронт Білої армії й рушило у великий жовтневий похід. Це був рейд, на той час безпрецедентний за міццю й зухвалістю. 

Н.Махно поділив військо на три угруповання, які наступали кожне своїм напрямом.

Завдавши поразки Слов’янському полкові «білих», махновці зайняли Кривий Ріг, форсовано рухаючись до Дніпра, увійшли до Апостолового й опівдні 4 жовтня захопили Нікополь та Хортицю.

Увечері того ж дня загони В.Павловського взяли Томаківку та Велику Знам’янку. 

А.Денікін наказав «за будь-яку ціну» не дати змоги армії Махна переправитися через Дінпро. На лінії Маріуполь-Олександрівськ зосереджувалися  жива сила і бронепотяги, на ріці – пароплави.

Тим часом центральна колона армії «Батька» увечері 4 жовтня підійшла до Кичкаського мосту, обидві роти охорони якого враз перейшли на бік супротивника. Загін білогвадійського генерала П.Віцентьєва, котрий командував операцією, мав намір зі станції Мирова наступати на Томаківку, але вночі 5 жовтня махновці  пішли в атаку. До них мало не одразу перебігли  три роти «білих».

Вранці 5 жовтня повстанська кіннота на чолі з  Н.Махном увірвалася до Олександрівська. 7 жовтня махновці вибили білих з рідного отаманового Гуляйполя. Тиждень відпочивши, військо переможно рухалося далі.

 На світанку 11 жовтня  частини  2-го Азовского корпусу під проводом Т.Удовиченка відбили Бердянськ і Ногайськ, захопивши 26 гармат, 2000 снарядів, 3 мільйони набоїв для рушниць, 50 кулеметів, 5 панцерників, 30 вантажівок  та  5 легковиків, 2 мотоцикли і навіть… аероплан.   

13 жовтня махновський 4-й Кримський корпус  під орудою В.Павловського зайняв  Новоолексіївку, Генічеськ, Олешки й Чаплинку та рушив на Крим. 14 жовтня загони  Т.Удовиченка взяли Маріуполь.  15 жовтня  кавалерійська бригада Ф.Щуся захопила станції Гришине та Авдіївку, а під вечір того ж дня – Юзівку (Донецьк).

Увечері 16 жовтня кавалерійська бригада П.Петренка увійшла до станції Новомиколаївської, розташованої на ближніх підступах до Таганрога, де отаборився зі своєю ставкою А.Денікін.

19 жовтня махновці зайняли Маріуполь, 21-го – Синельникове, загрожуючи взяти Катеринослав.  Передбачалося захопити Таганрог і Ростов-на-Дону.

Однак «білі» вже 23 жовтня відбили Маріуполь, на допомогу А.Денікіну прибули з фронту боєздатні, добре обладнані формування. Наприкінці 1919р. повстанцям протистояли вже не розпорошені резервні частини, а регулярні, добре вишколені.  Переможний наступ армії  Нестора Махна був зупинений…

 Слід зазначити, що селянство масово підтримувало махновське військо, у багатьох селах до нього нерідко приєднувалося все чоловіче населення. Народ, стужений за волею та кращою долею, замордований  і пограбований різного кольору «визволителями», вбачав у Несторі Івановичі свого рятівника та оборонця. Певне, й сам «Батько» вірив у цю свою величну місію.

 Але трагедія цього видатного вояка і політика, наділеного заледве не магічними здібностями, полягала в тому,  що він так і не став українським державником. Спроба творити «державу анархії», до того ж у світі розхристаному, розіпнутому на вітрах  більшовицького перевороту і громадянських потрясінь — була заздалегідь приреченою на поразку.

Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

15 червня

Інші дати
Йосип Вітошинський
1838 – український хоровий диригент. У 1870 р. створив у с. Денисові перші в Західній Україні сільську читальню «Просвіти» і селянський хор.
Розгорнути
Народився Іван Миколайчук
(1941, с.Чортория, Чернівецька область - 1987) – українського актора, режисера, сценариста. Зіграв 34 ролі в кіно, написав 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.
 
«Я не знаю більш національного народного генія, ніж Миколайчук…До нього це був Довженко» (Сергій Параджанов).
Розгорнути