chrome firefox opera safari iexplorer

18 червня 1681 року народився Феофан Прокопович

18 червня 2019 о 07:11
youtube.com

Феофан Прокопович був потужною особистістю. А водночас – вельми неоднозначною, суперечливою. Одні називали його великим реформатором часів Петра І, інші – зрадником українських інтересів. Скажімо, у виданій 1937р. в Парижі збірці «Шляхи руського богослов’я» (в оригіналі – «Пути русского богословия») історик церкви, протоієрей Георгій Флоровський присвячує Прокоповичу такі рядки: «Прокопович був чоловіком моторошним…Це був типовий найманець і авантюрист, — таких вчених найманців тоді багато було на Заході…Він пише завжди точно проданим пером...Однак  Петру особисто Феофан був вірний і відданий майже без лестощів, і в Реформу вклався весь із захопленням…»   

   Феофан (Теофан, у миру — Єлеазар) Прокопович  народився у Києві, в сім’ї крамаря. Дуже рано втратив батьків. Ріс у родині опікуна – материного рідного брата Феофана Прокоповича, професора, ректора Києво-Могилянського колегіуму, намісника київського Братського Богоявленського монастиря.  При монастирі Єлеазар отримав початкову освіту, потім вступив до Києво-Могилянського колегіуму, де був одним з кращих учнів.  По смерті дядька юнаком заопікувався митрополит  Варлаам (Ясинський). 

1698р. Єлеазар закінчив Києво-Могилянський колегіум та вступив до Володимир-Волинського уніатського колегіуму. Мешкав у Василіянському монастирі, прийняв  унію та став ченцем під ім’ям Єлисей.

Невдовзі його переводять до Римської католицької академії св. Афанасія, де готували  богословів для поширення католицтва на східних теренах.  У Римі Прокопович отримує доступ до Ватиканської книгозбірні, де вивчає не лише засади католицтва, а й латинську та грецьку філософію, твори Т.Кампанелли, М.Коперника, Д.Бруно, Г.Галілея. На обдарованого молодого ченця звернув увагу папа Климент    XI і запропонував залишитися в Римі. Однак Прокопович волів повернутися до  Києва.

1704р. він зрікся католицтва і знову навернувся у православ'я, постригся в ченці під ім’ям Феофан. У 1705р.  почав викладати в Києво-Могилянській академії: поетику, риторику, філософію, богослов'я. Того ж року написав трагікомедію «Володимир», яку присвятив гетьману Іванові Мазепі.

1707 р. Прокопович стає префектом Києво-Могилянської академії.

1711р. на всебічно освіченого  Феофана Прокоповича звернув увагу цар Московії Петро І. Прокопович  отримує посаду ректора Києво-Могилянської академії та звання професора богослов’я. Водночас стає ігуменом Братського Богоявленського монастиря.

 Цар Петро  заповзявся будувати імперію, а позаяк з-поміж московитів інтелігенція, та й просто освічені люди, були великою рідкістю, – 1716р. він запросив  Ф.Прокоповича до Петербурга. (Слід сказати, що Петро І своїм велінням забрав до Московії практично всіх українських вчених, які отримали потужну освіту в західноєвропейських університетах: С.Полоцького,  С.Яворського, Є.Славинецького та багатьох інших. Практика «крадіжки мізків» з України, започаткована  царем Петром, збереглася на кілька століть.)

Феофана Прокоповича призначають єпископом псковським і нарвським, він стає одним із найбільш наближених  до царського двору. На замовлення царя пише книги: «Коротка книга для навчання отроків», «Апостольська географія», «Духовний регламент».

1725 р. Феофана Прокоповича призначено новгородським архієпископом та членом синоду, тобто главою Російської православної церкви.

19 вересня 1736 р. в Новгороді Ф.Прокопович помер.

Феофан Прокопович  кардинально вплинув на всю російську історію. Блискучий проповідник; церковний та світський публіцист і поет (вважається, що саме Ф.Прокопович, разом з білорусом С.Полоцьким та молдованином А.Кантемиром, стали засновниками російської поезії);  видатний історик, із чиєї школи вийшов В.Татіщев;  правник і філософ; непримиренний борець із невіглаством та забобонами — таким постає Прокопович у спогадах багатьох  сучасників.

А водночас – людина, якій належать ідеологічні кліше, котрі лягли в основу  офіційної  імперської  концепції, що нею російські історики та політики послуговуються донині. Зокрема – щодо «триєдиного російського народу». Також  саме Прокопович, запозичивши з грецької мови назву «Ρωσία», яка свого часу застосовувалася щодо Київської Руси, запропонував  для «об’єднаної» з Україною землі московитів назву «Російська імперія»…

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути