chrome firefox opera safari iexplorer

3 вересня 1861 року народився український художник-імпресіоніст Михайло Беркос

03 вересня 2019 о 12:52
uk.wikipedia.org

 Михайло Андрійович
Беркос народився в Одесі, в родині грецького підданого, співробітника відомого
товариства «Белліно-Фендеріх», що займалася машино- та суднобудуванням. Мати
майбутнього митця походила з дворянського роду. 

Сім’я Беркосів
мала власний будинок у середмісті, на Пушкінській, і належала до кола заможних
та освічених одеситів.  

1877 р. Михайло закінчив Одеську  художню школу і   протягом 12 років навчався у Петербурзькій
академії мистецтв, у класі відомого художника, академіка Володимира Орловського
-  земляка й учня І.Сошенка і Т.Шевченка.

Талановиті студентські  роботи Беркоса відрізнялися довершеністю, отримували
численні нагороди: малі й великі золоті та срібні медалі.  

М.Беркос навчався в українському середовищі. Товаришував
з С.Васильченком, М.Самокишем, М.Ткаченком, К.Крижицьким, які з канікул
привозили пейзажі Слобожанщини, що зачарувала своєю красою й Беркоса. Врешті
молодий  художник  і сам вирушив до Харківщини на пленер, вислідом якого
стала ціла низка чудових пейзажів та етюдів.   

Михайло
Беркос на відмінно закінчив академію, отримавши звання класного художника першого ступеня і
право упродовж чотирьох років казенним коштом вдосконалювати свою
майстерність за кордоном. Подорожував Францією, Іспанією, Італією, Швейцарією,
Німеччиною.

Повернувшись, М.Беркос оселився на любій його серцю
Слобожанщині. Тут зустрів кохання свого життя – Марію Рейнеке, красуню і
генеральську вдову. Однак на заваді щасливолму шлюбові став… заповіт генерала.
Згідно з ним Марія діставала право на чималий спадок небіжчика лише в разі,
якщо більше не вийде заміж.  

Закохані оселилися в Малій Данилівці, що в передмісті Харкова, на
генеральській дачі. У статусі співмешканки пані Марія почувалався вкрай незатишно,
ревунвала коханого страшенно і скандали йому влаштовувала майстерно.   

Аби не втратити волю до життя і смак до творчості,  художник поринув у харківське мистецьке середовище. Мав прекрасних друзів, серед яких — відомий історик та філософ Дмитро Багалій, поет Велемир Хлебников, родина подвижників-просвітян Алчевських. 

«Капрі» (1899), дерево/олія 

Від 1904 р. М.Беркос викладає в Харківській міській школі
малювання і живопису Марії Раєвської-Іванової. За якийся час з ініціативи митця
у Харкові почало працювати художнє училище, де він викладав протягом 5 років.
На посаді директора першого
в Україні художньо-промислового музею Беркос доклав величезних зусиль
до поповнення колекції.  На чолі  Товариства харківських художників митець активно  популяризував український живопис. Натхненно
творив, подорожував, брав участь у виставках – в Одесі, Петербурзі, Парижі.

 У 1906 і 1908 роках  мав персональні виставки в Харкові, у 1911-  в Києві (разом з
 С.Васильківським). Роботи
українського імпресіоніста мали грандіозний успіх.   

Михайло Беркос, життєрадісний, бездоганно вихований, шляхетний, — був
правдивим  улюбленцем у мистецькому середовищі.
Його обожнювали дві чудові доньки. А от з цивільною дружиною  взаємини ставали дедалі гіршими. Пані Марія
жорстко протидіяла творчому спілкуванню художника, ревнувала його навіть до написаних
ним полотен (він став працювати потайки, ретельно ховаючи свої роботи від
ревнивиці). 

А на полотнах буяв і мінився сонячними барвами світ
Беркоса, його сади і поля, води і небеса… 

1919 р. Михайло Беркос написав одну зі своїх останніх
картин — «Яблуня цвіте». У
сяйві неповторного неба, яке міг написати лише «сонячний художник» Беркос —  стара яблуня востаннє викидає пишний цвіт. Усуспереч
війні та людським  стражданням, на втіху
знедоленим та знетямленим від болю і втрат… 

Смерть підкралася нечутно і несподівано. Дорогою додому з
Харкова художник  заразився тифом. 20
грудня 1919 р. майстра не стало.  

Митцева могила загубилася.

Переважна більшість творів збергіалася в Малій
Данилівці,у садибі Марії Рейнеке, яка – ми вже про це говорили – шалено
ревнувала митця навіть до його творів. Тож коли по його смерті знайшла
картини — понад 350 робіт –
підпалила їх, розвіявши попелом безцінну митецьку  спадщину…

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути