chrome firefox opera safari iexplorer

22 березня – Міжнародний день таксиста

22 березня 2020 о 14:28

Саме цього дня 1907р. на лондонських вулицях уперше з’явилися автомобілі, обладнані лічильниками.

Прилади дістали назву «таксиметри» — від французького
«такс» — оплата і грецького «метрон» — вимір, вимірювання.

Відтоді й почали такі автівки називати таксі, а їхніх
водіїв – таксистами.

Перші лондонські таксі були зеленого і червоного
кольорів. Та за якийся час  Джон Герц, засновник
і власник американської перевізницької компанії Герц Корпорейшн (Hertz Corporation), став скуповувати старі авто,
ремонтувати їх і перетворювати на таксі, фарбуючи у жовтий колір. Такі таксі
були помітні здалеку, і невдовзі досвід Герца перейняли інші подібні компанії.
Тож невдовзі у всьому світі кольором таксі став жовтий. 

Ще один символ таксівки – «шашечки» — з’явився на авто  однієї таксомоторної компанії в Чикаго, котра,
своєю чергою, їх запозичила у гонщиків: на автозмаганнях завжди подавали
сигнали з допомогою прапора в чорно-білу клітинку.  Хід був вдалим: пасажири асоціювали «шашечки»
зі швидкістю пересування.

 У Києві таксі
вперше з’явилося 1913р. Крім заморських «шашечок», київські таксисти засвоїли й
місцеві особливості – «чайові». Їхні попередники-візники за додаткові послуги
(парасольку, габаритний багаж) отримували з клієнтів певну суму, яка
дорівнювала вартості склянки чаю у трактирі – 5 копійок.  Вартість проїзду була погодинною і не
змінювалася у вихідні чи свята. За «простій» бралася додаткова платня – ті самі
5 копійок. 

На той час дозволити собі пересування таксівкою могли
тільки заможні люди. Адже вартість однієї години становила 1 руб20 коп. – сума
як на тоді чималенька.  

Під час Першої світової війни потреба в таксі відпала.
Знову на київських вулицях вони з’явилися лише у 30-і роки минулого століття. Державне
підприємство «Київський таксопарк» мав 4 атомобілі марки «АМО», що були
розроблені на базі італійського «Фіата» застарілої модифікації. Машинами
кермували 8 водіїв, які працювали позмінно. Потім з’явилися ГАЗи з
таксометрами, розташованими іззовні. 

За відсутності оперативного зв’язку диспетчер лише
приймав замовлення і міг його передати водієві у разі, коли автомобіль приїздив
на базу. Тож гарантій поїздки пасажир не мав жодних. 

Під час Другої світової у Києві їздили «маршрутки» марки
ЗіС – не більше десятка, бо бракувало бензину.

У  1950-і роки вулицями
Києва почали курсувати  «Москвичі» з
«шашечками», на зміну яким прийшли «Побєди» і «Волги». Від 1970-х це вже були
спеціально обладнані ГАЗ-24, на яких, окрім «шашечок», встановлювали зелені
ліхтарики, що вмикалися, коли авто було вільне. Відтоді й до розпаду СРСР
вартість проїзду становила 20 копійок за кілометр плюс 20 – за подачу
транспорту.

Від 1990-х почали діяти приватні таксопарки, а в якості
таксі стали використовуватися автівки різних моделей. 

Нині майже кожен таксист – приватний підприємець. Нерідко
перевезення – не основна робота водія, а певний підробіток.  Хтось працює на орендованій машині, хтось –
на власній.

Українські таксисти не стояли осторонь під час революцій
2004-го та 2013-14 років. Чимало їх було серед «автомайданівців». 

Сьогодні, коли Україну спіткало коронавірусне лихо,
багато хто з таксистів зголошується безкоштовно підвозити медиків чи інших
людей, кому треба бути на роботі.

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

Розділи: Суспільство

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути