chrome firefox opera safari iexplorer

18 червня: перед Трійцею вшановуємо пращурів

18 червня 2021 о 06:00

Християнське свято Трійця припадає на 50-й день після Великодня. Цього року — на 20 червня. Трійця є одним із найбільших 12 церковних свят . А в дохристиянські часи в цю пору відзначали закінчення весни й початок літа, панував культ зелені та вшановували предків.

Та ще й сьогодні на Поліссі — північних районах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської та Чернігівської областей — у п'ятницю перед Трійцею справляють «Діди» — урочисті трапези на честь померлих. Особливо розлогі звичаї побутували на півночі Київщини аж до чорнобильської катастрофи 1986 року. Переселенці звідти подекуди й досі їх дотримуються.

«Дідами» називають як померлих предків, так і дні їхнього поминання. Протягом року їх буває декілька. Припадають вони на час, коли змінюються пори року, закінчується старий і починається новий рік. Вважалося, що тоді межа між світом живих і світом мертвих зникає, і душі померлих приходять до своїх родичів. Їх треба пошанувати, почастувати і провести назад у потойбіччя.

Протягом п'ятниці намагаються дотримуватися суворого посту. На Діди готують три, сім, або дев'ять страв. На стіл обов'язково ставлять поминальну страву — канун, або коливо. Готують її із варених цілих пшеничних, житніх або ячмінних зерен і заправляють розведеним медом — ситою. Також на вечерю подають рибу, вареники, вівсяний кисіль і пісний борщ з грибами. Від усіх страв неодмінно мусить іти пара. Люди вірили, що нею харчуються душі предків. Біля дверей ставили миску з водою, вішали рушника — аби душі вмилися і витерлися з дороги. На стіл клали ложки.

Із заходом сонця сім'я сідає за стіл. Посередині запалюють поминальну свічку. Після спільної молитви за душі померлих родичів і знайомих хазяйка бере в руки тарілку. Кладе в неї по ложці від усіх страв, відчиняє двері й на порозі хати тричі запрошує:

— Діди-Діди! І свої, і чужі, і знані, і незнані, ходіть до мене на вечерю!

Ще й сьогодні від поліщуків можна почути: якщо Дідів не запросити на святкову вечерю, то вони нарікають, що рідні їх забули і не згадують. Вірять, що ображені предки можуть навіть помститися.

Поминальна вечеря зазвичай проходить мовчки. Тільки час від часу згадують про добрі вчинки померлих родичів і знайомих. Розпочинають її з кануну. Кожен мусить з'їсти по три ложки, а далі приступають до інших страв. Із мисок до кінця не виїдають і посуд не миють, а залишають на ніч на столі. Горнятко з водою й тарілку зі стравою для предків ставлять на вікні.

Побачити померлих родичів у такий вечір можуть тільки невинні діти. Хоч у селі Тхорин Овруцького району Житомирської області літні люди запевняють, що бачили цілу процесію покійників, які із запаленими свічками прямували з кладовища до свого села на Діди.

У суботу перед Трійцею приносять із лісу клечання — гілки берези, клена або липи. Ними прикрашають ворота, вікна й двері хат, а гілками зеленої осики одвірки хлівів і повіток. Підлогу в хаті застеляють аїром (лепехою), чебрецем, любистком, м'ятою або полином. Зелень затикають також за ікони. Клечання колись мало відлякувати злі сили від двору й хати. Зелень сприяла врожайності й була тимчасовим місцем перебування душ померлих. У неділю букети квітів і трав святять у церкві.

Поліщуки вірять, що тиждень після Трійці по землі ходять русалки, тому й називається тиждень Русальним. Русалками, за повір'ями, стають ті, хто народився або помер на Трійцю, хто загинув «не своєю смертю» — утопленики, самогубці, а також дівчата, що померли зарученими, або дітки, які вмерли нехрещеними.

В Україні ще й сьогодні зберігається звичай напередодні Трійці закопувати перед порогом хати три молоді берізки або кленки.

13 листопада

Інші дати
Народився Олександр Черняхівський
(1869, с.Мазепинці, Київська область – 1939) - український громадський діяч, лікар-гістолог. Перший голова Всеукраїнської спілки лікарів, активний творець української медичної термінології.
Розгорнути
Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко)
(1889, с.Грунь, Сумська область - 1956) – український письменник-сатирик і гуморист, автор-засновник художнього жанру нарис-усмішка.
«Чухраїнці» – це дивацький народ, що жив у чудернацькій країні «Чукрен»… Риси (як на ту старовинну термінологію) звалися так: 1. Якби ж знаття ! 2.Забув. 3.Спізнивсь. 4. Якось то воно буде, 5.Я так і знав!… Істино дивний народ.» (Остап Вишня)
Розгорнути