chrome firefox opera safari iexplorer

“Був се чоловік незвичайний”: до 200-річчя енциклопедиста Миколи Гулака

08 червня 2021 о 12:33

«Гулак здається мені одним із найблискучіше обдарованих людей другої половини ХІХ століття і для історії культури було б непростимо не знати його або обмежувати своє знання лише повідомленням про його участь у Кирило-Мефодіївському братстві», — так писав про Миколу Гулака математик Павло Флоренський. 

Людина енциклопедичних знань, один з організаторів Кирило-Мефодіївського братства, математик, правник, орієнталіст, філософ, поліглота, який досконало знав більше двадцяти мов. Нині відзначаємо 200-річчя із дня його народження.

«Три кроки завдовжки, два завширшки, наче звір у клітці, ходить в’язень уздовж і впоперек, б’ється об холодні стіни, йому паморочиться в голові, і тупий, темний страх від того, що час зупинився або ж тече жорстоко поволі, морозить кров. Минуло всього кілька днів, а до мозку вже добираються щупальця одноокого спрута на ймення божевілля; днів тих попереду ще тисяча, і як їх прожити без праці при здоровому глузді; Боже, пошли божевілля, потьмарення або смерть!», – йдеться в одній із глав пошукового історичного твору «Четвертий вимір», за який український письменник Роман Іваничук був удостоєний 1985 року Державної премії України імені Т. Г. Шевченка.

Тим в’язнем був двадцятичотирирічний Микола Гулак, представник полтавського козацько-старшинського, пізніше дворянського роду Гулаків – нащадків Генерального обозного Війська Запорозького в час гетьманства Петра Дорошенка (1627–1698). Ось декілька штрихів, що характеризують особу цього юнака, людей, що знали його: «Шляхетної зовнішності, обдарований ніжною, глибокою душею і зайве скромний» (Пантелеймон Куліш (1819–1897)), «Добре освічений і надзвичайно симпатичний» (Микола Костомаров (1817–1885)). «Був се чоловік незвичайний», – написав про Миколу Івановича, колишній його учень, видатний український історик, Михайло Грушевський.

Микола Іванович Гулак народився 25 травня (7 червня за новим стилем) 1821 року в родині поміщика із Золотоніського повіту Полтавської губернії Івана Івановича Гулака. Після багаторічної служби військовий пенсіонер поселився на хуторі Гулаківка Полтавської губернії.

Службу розпочав 25 листопада 1845 року «чиновником з особливих доручень» у нововідкритій у Києві науковій установі – Археографічній комісії при канцелярії Київського, Волинського і Подільського генерал-губернатора, призначеній для збирання і опублікування старовинних документальних джерел з історії України.

Гулаку, в числі інших, було доручено готувати до друку літопис полтавця Самійла Величка (1670–після 1728). Ця пам’ятка української історіографії, написана з любов’ю до «милої вітчизни», вразила Миколу Івановича і сповнила гордістю за славне минуле своїх предків. Будучи людиною широких знань, європейськи освіченою, Гулак вболівав за свій талановитий народ, мріяв про той час, «коли мова збагатиться до такого рівня, що не тільки вітчизняна й світова історія, але й точні науки викладатимуться українською мовою».

Ідеї Кирило-Мефодіївського братства використовували перші українські політичні партії. Кирило-мефодіївці хотіли незалежності України та об'єднання 14 слов'янських держав у федерацію зі столицею в Києві.
Сусід Миколи Гулака студент Олексій Петров підслухав розмови гуртка й написав донос.

В цей період відбулося знайомство і зближення Миколи Івановича з київськими молодими інтелектуалами: першорядним істориком Миколою Костомаровим (1817–1885), белетристом, літературним критиком Пантелеймоном Кулішем (1819–1897), педагогом і журналістом Василем Білозерським (1825–1899), фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем (1822–1867) та іншими. Основою їх духовного єднання стала віра в Бога.Це, можна сказати, був золотий фонд, цвіт української нації, який багато потім зробив во її славу. Наприкінці 1845 року однодумці уже обговорювали перші плани створення таємного товариства. Назване на честь слов’янських просвітників Кирила і Мефодія воно мало шляхетну мету – покращення життя українського народу, поширення освіти, ідей Христових.

«Бог зна, коли прийшла на думку ідея товариства. Кому? Радше це була ідея Гулака, яку він міг підхопити в Дерпті – всі ці німецькі таємні ордени, тамплієри…», – міркує Олег Криштопа у документальному романі «Братство» (2019).

Ідея ця мала своїм підґрунтям велику Миколину любов до рідного краю. Про це з великим пафосом висловився в одному з листів до Гулака Опанас Маркович, соратник по товариству: «Любити так , як Ви… Не як предмет Вашого життя і занять… безкорисно, з вірою і надією… Та хто, скажіть, хто так любить або любив коли-небудь Малоросію?». Згодом було створено програмний документ, Статут, Правила. Викарбувані на печатці слова з Євангелія від Іоанна: «Пізнаєте істину, і істина визволить Вас» стали девізом товариства, а ознакою приналежності до нього був плаский золотий перстень з написом «Святі Кирило і Мефодій».

Який вік існування нелегальної організації? Відповідь завжди однакова – недовгий. Не залишає слідів той, хто нічого не робить. А ці молоді українці активно спілкувалися, створювали матеріали, залучали нових членів.

Гулак, відчувши загрозу провалу товариства, переїхав до Петербурга, плануючи зайнятися наукою в університеті. Перевіз свою велику бібліотеку, де були сотні книг з історії, філософії, соціології, теології, природничих дисциплін багатьма мовами. Він розумів, що вони, «братчики», граються з вогнем. Сумніви ночами не раз мучили його: «Мені лише двадцять п’ятий рік, я ще не кохав, не мав для цього часу, мій мозок тужавів знаннями – я ще не встиг ні крихти їх роздати; був я тендітний і вразливий – переді мною поставали раз у раз чорна яма тюрми, холодні сибірські рудники, а намилена петля слизькою змією оповзувала мою шию…», – вони вміщені у третій частині («З глибин») роману «Четвертий вимір».

У Гулака були наміри знищити документи товариства та наставав день і сором обпікав сумління, він згадував тих, хто у свій час вистояв і хто, як і він був молодим. 

Миколу Івановича було схоплено першим 18 березня 1847 року. Він саме влаштувався на роботу до канцелярії Петербурзького університету. Колезького секретаря Гулака розглядали як головного організатора українсько-слов’янського товариства, і в допиті його брала участь ціла слідча комісія на чолі з главою таємної поліції Л. В. Дубельтом (1792–1862).

Слідство – випробування важке. Відважний юнак або відповідав «не знаю» або називав свої дії і вчинки легальними.Стійкість, з якою заарештований відмовлявся «допомогти органам» змусила заходитися коло справи особисто О. Ф. Орлова (1787–1862), шефа жандармів. Але його зусилля виявилися марними. Гулак, якого граф назвав «коренем зла», свідчень не дав.

А підісланому до нього з єзуїтськими намірами статському раднику, колезі по спільній роботі М. Е. Писарєву (1807–1884), Микола закричав, потрясаючи перед ним стиснутими кулаками:«Ви можете мене четвертувати, тягнути з мене жили, переламати кості, зідрати шкіру, але не витягнете з мене жодного слова. Я присягав… Присягав!!» (роман «Четвертий вимір»).

Щоб подолати затятого Миколу Гулака, Орлов вирішив звернутися з листом до Миколиного батька – Івана Івановича. З якихось причин лист не був надісланий адресату, але залишився в архівах. Там є такі рядки: « … Син Ваш відняв у мене всю можливість полегшити ту міру покарання, яка належиться йому… Журячись за нього і ще більше увіходячи в почуття Ваші та його матері, я вичерпав всі засоби на те, щоб він щирим визнанням пом’якшив свою провину, але він позбавив мене втіхи поправити його долю. Син Ваш уже підписав вирок собі і його нічого більше не може чекати, ніж найтяжча кара».

Психологи вважають: потрапити до тюрми – найкритичніший стрес у житті. Валерій Марченко (1947–1984), український журналіст, дисидент у своєму дослідженні відтворив глибину потрясінь Миколи Івановича в одиночній камері Шліссельбурзької фортеці (1847—1850-х рр.). Він зазначав, що навіть «смерть близьких, каліцтво значно відстають від того валу переживань, який перекочується через людину в ув’язненні». З метою «релігійного умовляння» до камери Гулака впустили протоієрея Ісаакіївського собору Олексія Малова. У документах Третього відділу зберігся звіт священика про розмови з Миколою Івановичем, про його намагання схилити в’язня до зречення своїх поглядів.

Гулак відповів отцю Олексію словами з Ісайї: «Брано його на допит, та він терпів і не отвирав уст своїх».

30 травня 1847 року , кирило-мефодіївцям, в т. ч. Миколі Гулаку, без суду, була оголошена конфірмація (затверджений судовий вирок):

«Колезького секретаря Гулака, як головного керівника Кирило-Мефодіївського братства, людину, здібну на всіляке шкідливе для уряду діло, замкнути в Шліссельбурзьку фортецю(тюрму для політичних злочинців) на три роки, суворо тримати його в цілковитій самотності, не допускати нікого до нього, не давати йому ні книг, ні інших предметів розваг, а потім вислати у віддалену губернію без права повернення на місця, де проживав раніше». Імператор Микола I (1796–1855) зробив на конфірмаційному документі приписку: «Нехай виправляється у способі мислення».

Стоїчно переносив Гулак свій важкий в’язничний термін. Але з показним оптимізмом заспокоював батьків у листі: «Я совершенно здоров, меня не мучит ни холод, ни голод, ни даже недостаток в умственных занятиях, я имею все необходимое и встречаю ото всех ласковое и человеколюбивое обхождение…». У листопаді 1847 року Микола Іванович звернувся до коменданта фортеці з проханням дозволити перекладати твори давньогрецького драматурга Евріпіда. Шеф жандармів Орлов дозволив, обумовивши, щоб в’язень їх нікому не передавав.Наприкінці 1848 року брат Олександр надіслав йому пакунок з математичною літературою.

Енциклопедизм Гулака неабияк зріс межи стін одиночної камери, але здоров’я його погіршувалось. Він дуже застудив ноги, артрит потім мучив його все життя, Микола Іванович ходив дрібними кроками, ніби сплутаний. З великими зусиллями проривала родина завісу секретності, якою оточило Третє відділення справу їхнього сина. Декілька разів до Орлова з клопотаннями про помилування сина зверталася мати Надія Андріївна. Але отримувала відповіді, що «через незламну впертість сина» немає «ні можливості, ані справедливості його помилувати».

І тільки через три роки, першого червня 1850 року, імператор після окремого розгляду ухвалив постанову про переведення Миколи Івановича на заслання до міста Перм під суворий поліційний нагляд. Під час дев’яти років заслання, несталої роботи в Керчі, Одесі , Ставрополі Гулак учителював, писав наукові роботи з математики, фізики, географії, історії, стародавніх мов. В Одесі була опублікована французькою мовою його книга «Нариси про розв’язання трансцендентних рівнянь», яка була оцінена і відзначена Французькою академією наук. Ним була створена оригінальна версія геометрії чотирьох вимірів. Про ботанічні студії Гулака свідчили фоліанти-гербарії в його бібліотеці. Наукова і літературна спадщина Миколи Івановича, яка й досі мало досліджена, вражає.

Не один десяток років Гулак жив і працював на Кавказі, зокрема, в Тифлісі (нині – Тбілісі). Він вважав своїм обов’язком робити переклади творів кавказьких поетів, досліджувати літературу і народну творчість народів, що дали йому притулок. Його наукова праця «О месте, занимаемом грузинским языком в семье индоевропейских народов» була високо оцінена мислителем, поетом Акакієм Церетелі (1840–1915), стала новим словом в грузинському мовознавстві.Микола Горяєв (вчитель, молодший колега по гімназії) згадував: «в Тифлісі то був… чоловік незвичайно благородний, чесний, високоморальний, що нікого ніколи нічим не скривдив і не хотів скривдити».

...В азербайджанському м. Єлизаветполь (тепер – Гянджа), де 8 червня 1899 року помер Микола Іванович, на стелі, зведеній в честь Нізамі, серед барельєфів світових нізамізнавців є портрет і українця Гулака. Його іменем названа вулиця у м. Гянджа. Пошанований на чужині, він зберіг у серці святу любов до землі своїх предків, пишучи: «Я назавжди втратив Україну, але поніс на всю свою дорогу її науку мужності і цієї науки не споганив, пізнавши солодке почуття перемоги над ницим страхом, залишивши своїм нащадкам приклад чоловічої терпеливості. Більше нічим віддячитися їй не зміг, а мало це чи багато – скажуть ті, які прийдуть».

Надія Требіна, провідний бібліограф-краєзнавець Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара (для Полтавського офісу Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті)

21 червня

Інші дати
Народився Юрій Кондратюк
(1897, м.Полтава  - 1941 або 1942) – український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. Автор так званої «траси Кондратюка», якою літали на Місяць космічні кораблі «Аполлон».  
«Коли березневого світанку 1968 року я схвильовано слідкував на мисі Кеннеді за стартом ракети, що повинна була понести корабель „Аполлон-9“ у напрямку до Місяця, я думав про українця Юрія Кондратюка, котрий розрахував цю трасу, по якій повинні були летіти троє наших астронавтів». (Джон Хуболт, інженер НАСА, один з авторів проекту «Аполлон».)
Розгорнути
Народився Микола Закревський
(1805, м.Київ – 1871) - український історик, етнограф, художник, мовознавець і письменник. Автор фундаментальних праць «Нарис історії міста Києва», «Літопис і опис міста Києва».  
Розгорнути