chrome firefox opera safari iexplorer

Друга Заньковецька

08 вересня 2021 о 20:20

Її називали «другою Заньковецькою». 10 років Наталія Ужвій примадонною в легендарному театрі «Березіль» під керівництвом режисера Леся Курбаса. 1936-го переїхала до Києва і стала актрисою Київського державного академічного українського драматичного театру ім. Івана Франка, в якому пропрацювала 50 років. 

«Найбільш ображає мене, коли в листах знаходжу легковажні міркування про акторську професію. Ой, як помиляються наївні люди! Чи можуть вони збагнути, скільки фізичних і моральних сил коштує кожна роль! Траплялися і важкі для мене часи, і різні трупи, і різні режисери… Але завжди зі мною залишалося головне — наше мистецтво. Так, я переконана, що мені випала щаслива акторська доля», — писала у спогадах Наталія Ужвій.

Під час Другої світової війни зіграла у фільмі «Райдуга» за однойменною повістю Ванди Василевської. Картину відзначили Головним призом асоціації кінокритиків США і Вищою премією газети Daily News «за найкращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також призом Національної ради кінооглядачів США. Казали, що навіть без перекладу перегляд у Білому домі пронизливої картини справив глибоке враження на тодішнього президента США Франкліна Рузвельта, тож в американському кінопрокаті фільм став сенсацією.

Наталія Ужвій у фільмі «Райдуга» зіграла головну роль, яка принесла картині міжнародну славу, їй — звання народної акторки

Переглянувши «Райдугу», режисер Сергій Ейзенштейн запропонував Ужвій знятись у новій картині «Іван Грозний». Акторка відмовилася.

Заради 6-річного сина Наталя Ужвій свого часу зважилася на вчинок, за який карталася до смерті. Вона підписалася під наклепом на Леся Курбаса. З усієї трупи театру «Березіль», а це 67 акторів, та взагалі з усієї української інтелігенції 5 жовтня 1933 року на захист режисера-новатора стали тільки три особи.

Народилася Наталія Ужвій 8 вересня (27 серпня) в місті Любомль. Мала шестеро молодших братів і сестер. Дитинство провела у селищі Брудно, нині передмістя Варшави. У 1914 році здобула освіту сільської вчительки. Приблизно у ті ж роки почала аматорську акторську кар'єру, яка 1920-го привела її до пересувної агітбригади при Наркомосі УРСР, а у 1921—1922 — до Києва. Першу роль у кіно Ужвій зіграла, перебуваючи у штаті Одеського драмтеатру, а у 1926-му потрапила до харківської трупи «Березолю». Приблизно в ті ж роки акторка бере шлюб з письменником Михайлем Семенком, якого зустрічає в Одесі.

Наталія Ужвій зіграла 219 ролей у театрі та 20 — у кіно

Дослідниця біографії Наталії Ужвій, філологиня Наталія Колесніченко-Братунь розповіла журналу "Країна" про творчість акторки. 

Початок кар'єри Ужвій припав на кінець 1920-початок 1930 років. Як справлялася з тодішніми утисками українських культурних діячів?

— Тоді було важко всім. Щодня ходили по лезу бритви, щоб зберегти власне «я». Ішли на важкі для себе компроміси. Із грошима теж було сутужно.

Наталії Ужвій доводилось мешкати у старих гуртожитках та комунальних квартирах. Але вона завжди вміла виглядати вишукано. Цього навчили у родині. Добре шила, плела одяг. Робила це до кінця життя.

Мала пристрасть до капелюшків, любила змішувати парфуми, щоб виходив неповторний аромат. Вчила одягатися інших акторок. Не думаю, що труднощі її лякали. Була молода, красива, відкрита для кохання і творчості, не боялася ризикувати.

І водночас побралася з футуристом Михайлом Семенком, що мав славу скандаліста. Як так сталося?

— Ще в Золотоноші познайомилася з агрономом та актором-аматором Григорієм Дробницьким. Покохала пристрасно. Коли він освідчився, то перечепилася від несподіванки і зламала каблук. Чоловік був атеїстом та вмовила повінчатися в церкві. З часом сказала, що розлюбила. Мабуть, зіграла роль захопленість театром.

Із другим чоловіком Михайлом Семенком побачились в Одесі під час зйомок фільму «Пілсудський купив Петлюру», а познайомились на зйомках фільму «Тарас Шевченко». Цього разу в почуттях зізналася вона.

Про Ужвій і Семенка казали, що зійшлися красуня і чудовисько. Його називали «хамом», «символом цинізму». Славився одіозними витівками. Наприклад, показовим спаленням свого Кобзаря. Був нижчим від неї і мав кучеряву шевелюру. Вона ж була уся така статна. Об'єднувала безмежна відданість культурі. У подружжя в Харкові народився син Михайло. Та часи були неспокійними. Семенко бачив, що національне відродження знищували. Почав пити, лаятись, дебоширити. Врешті розлучились і його доля закінчилась 1937-го у сталінських катівнях.

Того ж року вона вийшла за Євгена Пономаренка. Він дав їй відчуття надійного друга, впевненість у сімейному вогнищі. Називав «Наташечка-ракушечка».

Наталія Ужвій із чоловіком Євгеном Пономаренком і сином Михайлом

Наталії Ужвій довелося пожити у харківському будинку літераторів і митців «Слово». Більшість його мешканців репресували. Як це позначилося на житті акторки?

— Як тільки акторська кар'єра в «Березолі» пішла на злет, почалися проблеми. Постійно бачила арешти, чула про розстріли. Приходили сірі постаті, чекали і стежили. Якось Ужвій попросили пройти до машини. Були незадоволені тим, що робиться в театрі. Нібито режисер Лесь Курбас паплюжив радянську дійсність. Нагадали про чоловіка і сина, назвали гарною родиною. Попросили тримати щодо режисера «правильну громадянську позицію». Нагнали страху.

Потім змусили підписати листи із засудженням Леся Курбаса і письменника Миколи Куліша: «Завів театр на політично-ідеологічні манівці й проводив формалістичні експерименти». Увійшла до числа тих, хто грав у піжмурки з історією та долею. Після розстрілу Курбаса зберегла гарні стосунки з його дружиною. Допомагала їй грошима. Їхнє листування — переписка двох добрих подруг. Валентина Чистякова не тримала зла і все розуміла.

Нагнали страху

1937 року за звинуваченням у «державній зраді» розстріляли братів Євгена і Назара Ужвій. Вони, на відміну від інших членів родини, не виїхали за кордон. Хтось передав фото Назара з тюрми за три дні до розстрілу. Згадувала, що це вже була людина з іншим поглядом.

Протоколи допитів колишнього чоловіка Михайла Семенка — це ілюстрація знищення особистості. Вона була присутня під час арешту, хоч уже не жили разом. Їх об'єднував син і, мабуть, залишились почуття. Письменника звинувачували в участі в «антирадянській націоналістичній організації, що прагнула повалити радянську владу», «підготовці до замаху на секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора».

Тоді ж Ужвій написала листа, що колишній чоловік завжди засуджував націоналізм. Але не допомогло.

У чому була її особливість як акторки? Що найбільше цінували глядачі?

— Зіграла понад 200 ролей у театрі та понад 20 у кіно. Більше віддавалася театру. Він у її житті був важливішим за чоловіків і друзів. Найбільше розкрилася на сцені київського Театру імені Франка у 1930-х. Глядачів захоплювала її пластика, яку виробила граючи в «Березолі» Леся Курбаса. Вправно володіла тілом і голосом. Відзначали палаючі очі.

У кіно стала відомою завдяки «Землі» Олександра Довженка, «Украденому Щасті» Амвросія Бучми, «Ретро» Петра Ільченка. Широке визнання їй принесла стрічка «Райдуга».

Вона часто бувала за кордоном. Належала до митців радянської України, які були ніби обласкані владою. Побувала у Франції, Чехії, Польщі та інших країнах. Водночас за неї пильно стежили чекісти, щоб не залишилась там.

У зрілому віці в їй житті залишився лише театр. 1963 року звільнили, сказали що час іти на пенсію. Після того просили повернутися, але вона гідно відмовила. Укладала окремі контракти й зіграла ще 12 ролей, які ввійшли в скарбницю українського театру.

Звільнили, сказали що час іти на пенсію

Відданість професії вимагала жертв. Найбільшою став син. Вони розлучилися на початку війни і не бачилися п'ять років. Потім він поїхав з артистами трупи Франка в Ленінград. Зі знайомими легковажно пірнув у холодну Неву. Лікарі діагностували менінгіт, від якого і помер 25-річним. Смерть сина стала трагедією. У труну Ужвій поклала підвіску з Божою Матір'ю, яку отримала маленькою від матері. За два тижні погодилась зіграти «Без вини винуваті» Олександра Островського. Там головна героїня актриса Кручиніна теж втратила сина.

Наталія Ужвій нагороджена званням звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороджена чотирма орденами Леніна, орденом Дружби Народів, чотирма орденами Трудового Червоного Прапора. Після смерті актриси на будинку, де вона жила в Києві, встановлено меморіальну дошку. Іменем Наталії Ужвій названі вулиці в Києві та Харкові, будинок ветеранів сцени в Пущі-Водиці під Києвом.

Як вдавалося залишатися самобутньою акторкою і представницею української культури?

— Завжди розмовляла й писала українською. Відмовила актору Івану Козловському їхати працювати до Москви. Вважала себе саме українською, а не радянською акторкою.

Попри заборону скликала до себе додому на кутю на Різдво. Відзначала Великдень. Зберегла речі матері й батька. Хоча в родині по-різному було. Один із братів Наталії відмовився від українськості, став Ужвійовським та виїхав до Варшави.

Якось у листі до актора Анатолія Пономаренка Наталія писала, що потрапила на концерт школярів на Вінниччині й була вражена. Діти співали якісь частушки й пісні без жодного українського слова. Вона обурилась. Пояснили, що діти навчаються в російськомовній школі та українською не вміють. Вже тоді застерігала, що через таку освіту, зникне глядач українського театру.

Наталія Ужвій померла від раку в Києві 22 липня 1986 року, похоронена на Байковому кладовищі ділянка № 7.

Пам'ятник на могилі Наталії Ужвій на Байковому кладовищі в Києві

16 вересня

Інші дати
Народився Петро Масоха
(1904, с. Первомайське Черкаської області - 1991) - український актор театру та кіно. Грав у фільмах "Є такий хлопець" (Костромін), "Вершники" (Іван Половець), "Земля" (Хома),  "Іван" (Іван).
Розгорнути
Народився Петро Борзяк
(1903 - 2000) – український фізик, вчений. Автор комплексних досліджень фізичної природи різних фотокатодів. В 1951 відкрив екситонне поглинання світла напівпровідниковими стибій-цезійовими та олов'яно-цезійовими плівками і пов'язану з цим фотоелектронну емісію.
Розгорнути
1658 – гетьманом Іваном Виговським укладено Гадяцький договір
Іван Виговський (? – 1664) – гетьман Війська Запорзіького (1657 – 1659), Київський воєвода (1659 – 1664). Гадяцький договір – угода, укладена біля міста Гадяч за ініціативою гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною. Угода передбачала входження Гетьманщини до складу федеративної Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена Польщі і Литви.
Розгорнути