chrome firefox opera safari iexplorer

«Ярема» Глущенко: художник і розвідник

17 вересня 2021 о 12:39

17 вересня минає 120 років від дня народження українського живописця та радянського розвідника Миколи Глущенка.

«Ваша религия, Николай Петрович, Ваше самое дорогое и «святое» — это материальный интерес… Я пишу Вам по-русски. Пишу так, потому что в глубине души я не считаю Вас настоящим украинцем. Называете Вы себя украинцем не так, как должен называть себя член угнетенного коллектива, а только тогда и там, где это Вам выгодно…» (Уривок із листа Володимира Винниченка до М.Глущенка, 1920-і рр.)

Микола Глущенко – одна з найяскравіших постатей в історії українського живопису ХХ сторіччя, народний художник СРСР, лауреат премії ім. Т.Шевченка – такими характеристиками починають статті про нього практично всі вітчизняні довідники. Митець від Бога, неперевершений колорист, майстер пейзажу, пензлю якого належить понад 10 тисяч художніх творів.

Микола Глущенко (1920—1930-ті роки)

Втім, останні десятиліття розкрили ще один неcподіваний бік життя відомого художника. У 1990-х роках було оприлюднено документи, які свідчили, що знаний живописець був радянським розвідником під псевдо «Ярема», успішно працював на Заході, передав керівництву цінні матеріали про підготовку Третього Райху до нападу на СРСР, здобув секретні креслення 205 видів озброєнь (зокрема – авіамоторів для винищувачів), інформував Москву про діяльність керівників «антирадянських націоналістичних центрів», розповідав про настрої серед політичної та мистецької еліти Франції та Німеччини тощо.

Для поціновувачів творчої спадщини художника, цей «інший» бік його життя якось не зовсім гармоніював з тією надзвичайно цікавою мистецькою діяльністю, яку провадив протягом життя Микола Глущенко.

У 1920-х роках, у ще молодому віці, він мешкав і навчався в Німеччині й отримував матеріальну допомогу від гетьмана Петра Скоропадського та від посла УНР у Берліні Романа Смаль-Стоцького. 1922 року відбулося його знайомство з Олександром Довженком, який на той час обіймав посаду секретаря консульства (постпредства) УСРР в Берліні: «Він [Довженко – ред.] познайомився з українськими студентами Берлінської академії мистецтв і щовечора приходив до них. А згодом, добившись звільнення від роботи в консульстві й отримавши від Наркомпросу УСРР стипендію, Довженко вступив до приватної художньої школи проф. Кампфа». 

На одному із таких вечірніх занять був знаковий для долі майбутнього знаного художника випадок, про який згадувала дружина Глущенка: «Я тоді вчилася в приватній студії професора Кампфа на Канштрассе, Микола Петрович на прохання професора часто заміняв його на вечірніх заняттях. Там і написав Глущенко портрети Олександра Петровича і Варвари Семенівни» [йдеться про дружину Довженка – ред.]. На жаль, портрети не збереглися, лише чорно-біла світлина із зображенням Ол. Довженка авторства М.Глущенка.

Як стверджують історики мистецтва, саме під впливом бесід з О.Довженком Глущенко подав клопотання про надання йому радянського громадянства. У 1923 році, дізнавшись про позитивне вирішення питання, художник подарував О.Довженкові автопортрет з надписом на зворотному боці: «Тепер я знаю, хто я є». Що мав на увазі 22-літній художник, звертаючись з такими словами до українського товариша, нам не відомо, й історичні документи підказок щодо цього не дають.

За іншими джерелами, 1923 року радянське громадянство Глущенко не отримав, можливо, його не встигли оформити, бо наступного 1924-го, художник переїхав до Парижа. Але, у 1925-му за дорученням торгпредства СРСР у Франції він оформив радянський павільйон Ліонського ярмарку, а ще за рік – організував персональну виставку в «Салоні незалежних», яка стала знаковою подією у його творчому житті. І лише після цього Глущенко вдруге написав відповідне звернення і 1927 року таки отримав паспорт громадянина СРСР.

Саме тоді, наприкінці 1920-х років, на нього звернули увагу представники радянської зовнішньої розвідки: успішний молодий художник, який так наполегливо бажав бути громадянином СРСР, повністю відповідав критеріям людини, яка могла би співпрацювати з органами радянської розвідки. Він вільно володів французькою та німецькою мовами, мав контакти в Німеччині та Франції, він міг цілком вільно та вмотивовано пересуватися Європою для виконання завдань своїх нових зверхників. У Парижі, в художньому ательє на вулиці Волонтерів, дуже популярному серед емігрантів і паризької інтелігенції, збирався місцевий бомонд, де зазвичай багато говорили і про мистецтво, і про політику. З такими здібностями та широкими зв`язками Глущенко був просто неоціненним для відповідних органів.

Перше «пробне» завдання не забарилося: Глущенка зобов`язали бути присутнім на судовому процесі над Самуїлом Шварцбардом, убивцею Симона Петлюри (Париж, 18 жовтня 1927 р.). Разом із усіма зібраними матеріалами та газетними репортажами у «центр» було відправлено ґрунтовний звіт про судовий процес, доповнений ілюстраціями, де олівцем було зображено фігурантів справи. Відтак Глущенко потрапив до переліку «перспективних» агентів радянських спецслужб.

Микола Глущенко «За читанням»

У 1920—1930-х роках художник досить інтенсивно виставлявся у Європі: експозиції у відомих галереях, визнання його як перспективного представника молодої генерації митців, хвалебні статті художніх критиків. Після таких знакових подій виставки «посипалися» на митця, як із рогу достатку, і він займав найкращі експозиційні площі Москви, Парижа, Бухареста, Праги. У ці роки до паризького ательє, «на каву» до художника заходили відомі особи: полковник УСС Василь Вишиваний (ерцгерцог Вільгельм фон Габсбурґ), інженер Дмитро Андрієвський (один із лідерів ОУН), російський письменник-нобеліат І.Бунін; він активно спілкується з українськими художниками, які працюють чи навчаються у Парижі: Перфецьким, Турином, Перебийносом, Хмелюком, Гординським.

Саме на початку 1930-х років художникові вдається «максимально наблизитись» до Батьківщини: „Після повернення зі Львова до Парижу 1930 р. я почав організовувати виставку „парижан” у Львові. В цьому чимало допомогли мені Глущенко і Перебийніс. Це вони подали ідею виставити також кілька творів французьких та італійських мистців з „Паризької школи”. Очевидно, про картини таких величин, як Пікассо, Дерен, Шаґал чи вже покійний Модільяні, годі було й думати, але меткий Глущенко роздобув їх рисунки, ґравюри чи літоґрафії”, – це спогади Святослава Гординського, який описав історію створення у столиці Галичини Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ). Разом із С.Гординським і В.Перебийносом Глущенко був „співавтором” ідеї першої виставки „Паризької групи” у Львові.

Творча праця цієї організації розпочалася в стінах музею у Львові з «Першої виставки Асоціації Незалежних Українських Мистців з участю запрошених французьких, італійських і бельгійських мистців» 1931 року. Задумом організаторів цього масштабного мистецького проекту було представити твори молодої генерації українських художників, які жили та працювали у Парижі та найвиразніше продемонструвати західноєвропейську образотворчу культуру першої третини ХХ ст. разом із галицькими митцями.

Відкриття цієї виставки відкрило якісну нову сторінку в історії українського образотворчого мистецтва першої половини ХХ століття. Успіх акції у стінах Національного музею у Львові був грандіозним, про що у пресі прозвітував Іларіон Свєнціцький – перший директор установи: «За орґанізацію у Парижі протягом марта та квітня учасників у виставі АНУМ належаться вислови гарячого признання мистцям Святославові Гординському, Глущенкові і В.Перебийносові. Орґанізатори ... виставок дали змогу чотирьом тисячам глідачів познайомитися з живими напрямками мистецької творчости українських плястиків на тлі сучасного мистецтва Заходу і ці виставки лишаться на довгі літа дійсним здобутком культурно-національної праці самого Національного музею. Гості музею мали не тільки нагоду оглянути сучасні осяги українського мистецтва, але й порівняти їх з невмирущими цінностями минулих епох. Тим-то Управа музею готова і на майбутнє … давати місце для подібних ретроспективних, суцільних, індивідуальних і порівняних вистав».

Глущенко як представник «Паризької групи» дуже активно брав участь і в організації Першої виставки, і в подальшій роботі АНУМ: він був учасником збірних експозицій Асоціації, які щорічно відбувалися у Львові (1931—1935), де був вартісно оцінений художніми критиками як «елегантний, простий, безпосередній і щирий».

Члени АНУМ високо оцінювали мистецькі здобутки Глущенка. 1934 року Асоціація видала двомовну (українською та французькою) монографію художника, яка виглядала презентабельно та доволі солідно: у твердій оправі книжку з портретом відомого паризького художника українського походження доповнювали 32 ілюстрації, вкладна кольорова літоґрафія. Вступне слово до цього видання написали П.Ковжун і С.Гординський: „Отся моноґрафія, яка вийшла першою із проектованої цілої серії подібних моноґрафій у виданню нашої рухливої мистецької орґанізації АНУМ, старається коротко і змістовно познайомити ширший загал любителів мистецтва з перебігом життя і характером творчости цього інтересного мистця… Досі в Галичині не було мистецьких моноґрафій, які-би у легкій але й гарній зовнішній формі охоплювали творчість поодиноких мистців, тому треба щиро привітати появу мистецьких моноґрафій на нашім книжнім ринку”.

Микола Глущенко, «Порт»

Наступного року у Львові відбулася персональна виставка Миколи Глущенка, про яку завчасно в листуванні з Іларіоном Свєнціцьким художник вів перемовини ще у 1933 році. На персональній виставці Глущенко запропонував глядачам близько ста робіт: живопис, рисунок (олія, сангіна, мішана техніка – туш-акварель). Творчі досягнення художника були високо оцінені у пресі, де підкреслено наголошувалось на тому, що роботи Глущенка продемонстрували яскраво виражений зв`язок мистецького Львова з Парижем. Схвальні відгуки пролунали не лише від критиків, але й від соратників, які уважно слідкували за творчими досягненнями свого товариша. Зокрема, В.Ласовський із захопленням та великим пієтетом написав: „Глущенкове мистецтво в теперішньому вигляді, це справа сентименту, колірного мельоманства, першого вражіння та неґація розумового чинника спрямоване на те, щоб витончувати ґаму кольорів, загальний тон „фактури”, яка би передала не матеріальну структуру об`єкту, а підкреслювала якість фарби”.

Персональна виставка мала не тільки мистецький успіх, але й матеріальний – велика кількість робіт була викуплена поціновувачами творчості відомого українського художника просто з експозиції, кілька робіт потрапили до збірки Національного музею.

Незважаючи на шалений успіх, любов львівської публіки та пошанування від «соратників «по пензлю», Микола Глущенко не взяв участі у масштабній виставці, присвяченій 20-літтю Національного музею у Львові, до якого були залучені усі члени Асоціації Незалежних Українських Мистців, його роботи були відсутні і на наступних виставках Асоціації, які відбувалися у Львові включно до 1939 року.

1936 року родина Глущенків переїхала до Москви, де знаному митцеві, роботи якого експонувались разом із полотнами найвідоміших імпресіоністів Франції, виділили кімнату площею 9 кв. м в комунальній квартирі. Наступного року художнику вдалося переїхати до Києва.

З того часу Глущенко живе і працює в СРСР і бере участь у виставках в галереях радянських міст: Києва, Москви, Одеси, Харкова І знову успіх у глядачі, «відкриті двері» у будь-які відомі музеї та виставкові зали…

1940 року Глущенко отримує відрядження до Німеччини в зв`язку з організацією у Берліні виставки радянського декоративного мистецтва. Зараз важко сказати, чому художник погодився на «чергове завдання» розвідки. Але завдання виконав і саме на цій виставці отримав подарунок – альбом творів акварелей фюрера, що його по приїзді до Союзу передав Сталіну. Під час війни виставки Глущенко не припиняв творчо-виставкової діяльності – його твори експоновано у галереях Москви (1941, 1942, 1943), Києва (1944).

Від 1944 року Микола Глущенко жив у Києві, а його майстерня містилась на останньому поверсі найвищого на Хрещатику «московського» будинку. У тому ж році він був прийнятий до Спілки радянських художників України.

Після війни Глущенко багато працює та виставляється у столицях Радянського Союзу. Як один із найвідоміших художників, представляє творчу інтелігенцію на виставках у Польщі (1954), Англії (1966), Канади (1968), Німеччини (1971), Японії (1971), йому «дають добро» на творче відрядження до Бельгії (1958). Такі «дозволи» на участь у закордонних виставках у Радянському Союзі отримували тільки ті художники, які були особливо «надійні» і «улюблені» владою, які не представляли жодної «небезпеки» для ідеологічної пропаганди соціалістичного радянського мистецтва у «ворожих» капіталістичних країнах.

Микола Глущенко, «Сонце на морі»

1976 року Микола Глущенко отримав звання народного художника СРСР. Ще за життя художника було видано кілька альбомів, написано багато гарних статей про творчі досягнення митця (щоправда, багато фактів із біографії замовчувалися, а перебування за кордоном у міжвоєнний період подавалося у відповідних ракурсах). Глущенко прожив гарне, безбідне життя радянського художника, який багато і плідно працював, спілкувався з партійною елітою, їздив за кордон із персональними виставками. Його любили «соратники по пензлю», нам пишався СРСР.

31 жовтня 1977 року Глущенко помер і був похований на Байковому кладовищі.

Ким насправді був художник Микола Глущенко? – питання, на яке міг відповісти лише ВІН. Адже сам художник високо оцінював свій саме ранній період образотворчої діяльності, а пізній, радянський, вважав вимушеним оспівування радянської дійсності. Незадовго до смерті Микола Петрович відібрав 250 полотен, виконаних у 1950-ті роки, та попросив дружину їх спалити. Прохання автора не було виконане – картини були знайдені в майстерні вже після його смерті і віддані до Міністерства культури на збереження без права експонування.

*ілюстрація — Микола Глущенко, «Катер на Дніпрі»

Джерело: Збруч
Розділи: Видатні постаті

27 жовтня

Інші дати
Народився Леонід Павленко
(1924, с. Семенівка Полтавської обл. - 1998) - лікар-травознавець, автор книжок про лікування травами, збірок легенд, зокрема "Цілющі скарби", "Біла лілея", "Цвіт папороті" та ін.
Розгорнути
Народився Максим Березовський
(1745, м.Глухів, Сумська область - 1777) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики, засновник хорового співу.
Розгорнути