Сьогодні йтиметься про те, чому саме 17 листопада студентство світу відзначає як свій міжнародний день.
Щоправда, дехто з молоді ще схиляється до 25 січня, дня заснування Московського університету (нині — «Дєнь россійского студєнчєства»), але їх, надто в контексті новітніх історичних реалій, скажімо так, дедалі менше.
Отже, в березні 1939 р. війська нацистської Німеччини захопили Чехословаччину. Під приводом «захисту прав чехословацьких німців» (ну ось вам і паралель — «захист прав «русскоязичного насєлєнія») спочатку була окупована Судетська область, де компактно мешкали етнічні німці, затим відірвано Словаччину, а 15 березня фюрер уже промовляв перед «визволеними» чехами в Празі. 16 березня його указом чеські землі приєднано до Рейху в якості «протекторату Богемії та Моравії». Чехословаччина як незалежна держава припинила своє існування.
28 жовтня 1939 р., на річницю проголошення Чехословацької республіки, у всьому «протектораті» спалахнули антигітлерівські протести. У Празі першими розпочали протестні акції студенти медичного факультетут Карлового університету. За короткий час на площі св.Вацлава зібралися десятки тисяч людей, дехто – в національних строях. Вони скандували: «Chceme svobodu!», «Ať žije Czechoslovakia!», співали національний гімн. Поліція відкрила вогонь на ураження. Був тяжко поранений і 11 листопада помер у лікарні 24-річний студент-медик Ян Оплетал.
У похороні Оплетала 15 листопада взяли участь тисячі мешканців Праги, переважно – студенти та викладачі вишів. Похорон перетворився на масовий протест проти гітлерівської окупації.
Народний здвиг був жорстоко придушений. 17 листопада, за особистим наказом Гітлера, дев’ятьох студентських лідерів було страчено. Близько півтори тисячі молодих людей ув’язнено в концтаборі Заксенхаузен. Вищі навчальні заклади та чималу частину середніх шкіл закрито...
Збори Міжнародної Ради Студентів у Лондоні 1941 р., на знак пам’яті про відважний спротив чеського студентства, оголосили 17 листопада Міжнародним днем студентів.
З 1999 р., за ініціативи українських студентських організацій, цей день офіційно відзначається також і в Україні.
Принагідно варто сказати, що саме чехословацьке студентство проклало шлях своїй країні до свободи та європейського світу. 17 листопада 1989 р. в Празі багатотисячна студеньська мирна хода в пам’ять про Яна Оплетала переросла у маніфестацію за вільні вибори, свободу висловлювань, проти монополії КПЧ. Після жорстокого придушення студенських акцій протести охопили всю країну і тривали аж до повалення комуністичного режиму та приходу до влади демократів.
Післямова, не зовсім за темою
Історія окупації (гітлерівської й радянської) та Опору (антигітлерівського й антирадянського) в Чехословаччині мені видається вельми повчальною для українських політиків, та й суспільства загалом.
Вона містить так багато асоціацій, аналогій і паралелей, що не вчитатися, не замислитися, не дослухатися до її уроків означало би цілковиту відсутність не тільки здатності мислити, а й — на сьогодні — елементарного інстинкту самозбереження.
Ще одне: історія любові молодих чехів і словаків до своєї Вітчизни й боротьби за її та власну свободу знайшла гучний відгомін у любові й боротьбі наших студентів (а затим – і сотень тисяч українців) під час української Революції Гідності.
Інша річ, що внаслідок студентського здвигу 1989-го Президентом тоді ще Чехословаччини був обраний великий демократ, інтелігент і правозахисник Вацлав Гавел, а в Україні по Революції 2014-го – зовсім-зовсім інші люди…
Олена Бондаренко, літераторка, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»