uk.wikipedia.org
«Білінгвізм шкідливий для дітей, він гальмує розумовий розвиток людини, забирає здоров’я, скорочує життя. Чуже слово, яке здобуває собі місце побіч рідного, наче чужорідне тіло в організмі, псує його. Дітей необхідно навчати тільки рідною мовою. Навчання ж чужою мовою або навчання кількома мовами стримує психічний розвиток дітей.»
Ці слова належать Олександрові Потебні – видатному мовознавцеві й філософі мови. Вони були сказані у позаминулому столітті. Їх годилося би вивчити напам’ять нинішнім чиновникам від освіти, вчителям і вихователям у дитсадочках. І не лише вивчити, а й щоразу, коли по завершенні українськомовних лекції, уроку, занять з малюками («так трєбуют!») їхній язик починає, наче несамохіть, російськомовні вихиляси («так удобнєє!»)…
Олександр Опанасович Потебня народився 22 вересня 1835р. на хуторі Манів, неподалік с.Гаврилівка, що на Полтавщині, у шляхетській родині. Батько – нащадок доброго козацького роду, відставний офіцер, освічений і щедро обдарований, — доклав неабияких зусиль, щоб його четверо синів отримали гідну освіту.
Сашко на відмінно закінчив гімназію в Радомі, де викладав його дядько, мамин брат, і 1851р. вступив на юридичний факультет Харківського університету. Через рік, захопившись мовознавством та етнографією, перейшов на історико-філологічний.
1856 р. захистив дисертаційну роботу на тему «Перші роки війни Богдана Хмельницького», де використав літописи Самійла Величка та народні думи й пісні. Викладав у гімназії. Впродовж року вивчав мовознавство в університетах Австрії, Чехії, Німеччини. Тоді ж, у 1862-63р.р., написав відому працю «Думка і мова» — перше з цілої низки мовно-філософських досліджень.
Викладаючи в Харківському університеті, став справжнім улюбленцем студентів: слухати його лекції приходили мало не з усіх факультетів. Твердження О.Потебні цитували як революційні : «Мовний апарат дитини формується до народження»…
О.Потебня докладав великих зусиль до створення українських шкіл, підготовки вчителів для них. Написав для недільних шкіл «Азбуку» та «Буквар».
Від 1861р. Олександр Потебня – ад’юнкт Харківського університету з правом викладання історії російської мови. Того ж року він одружився. Крім двох своїх синів, Олександра та Андрія, виховував, як рідного, сироту-племінника дружини, у майбутньому – відомого поета Івана Манжуру. (До речі, збірку І.Манжури «Степові думи та співи» він видав власним коштом).
1874р. О.Потебня захистив докторську дисертацію. Отримав в університеті посади доцента кафедри слов'янського мовознавства та секретаря історико-філологічного факультету, а за рік став професором кафедри російської словесності.
Олександр Потебня був одним із засновників Харківської громади та Харківського історико-філологічного товариства, яке очолював у 1877–1890рр...
Йому належать унікальні праці з етнографії, фольклористики, дослідження з питань історії й філософії мови, граматики, фонетики. Саме він заснував психологічний напрям мовознавства, довівши тісний взаємозв’язок мови і мислення.
Першим серед філологів Олександр Потебня виокремив ознаки української мови, які відрізняють її від усіх інших слов’янських мов, у такий спосіб аргументовано спростувавши твердження російських мовознавців-шовіністів про українську мову як «діалект російської»; всіляко відстоював права української літературної мови.
О.Потебня відомий і як дослідник давньоукраїнської мови (праця ««Слово о полку Ігоревім. Текст і примітки»); народної поетичної творчості («Про деякі символи в слов'янській народній поезії»); перекладач українською Гомерової «Одісеї».
За редакцією О.О.Потебні вийшли друком твори Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, І. Манжури, а також книга «Малоросійські домашні лікувальні порадники XVIII століття», що стала настільною в багатьох родинах.
Професор Потебня гостро заперечував будь-які утиски національної мови: на його переконання, від таких утисків потерпають і втрачають багато не лише гноблена нація (за терміном вченого – «народність»), а й насамперед — визискувачі. Націоналізм він тлумачить як світогляд, котрий передбачає знання і розвиток рідних мови, історії, культури, а водночас — прийняття національної різноманітності. «Ідея національності здатна сприяти людському поступові, якщо вона стверджує взаємоповагу права народів на самостійне існування та розвиток; коли ж через цю ідею стверджують зверхність однієї спільноти над іншою, то вона набуває реакційного смислу», — зазначав вчений.
О.О. Потебня помер 11 грудня 1891р. Похований у Харкові. Ім’я видатного науковця і патріота носить Інститут мовознавства АН України.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
