tvoemisto.tv
Ці дні сповнені горя і болю. І не лише тому, що 79 років тому розпочалася війна між недавніми стратегічними партнерами - гітлерівською Німеччиною та сталінським СРСР – яка забрала мільйони людських життів і скалічила мільйони доль.
Для українського народу це дні страшного спомину і невигойної скорботи за тими, кого більшовицькі бузувіри закатували, відступаючи перед нацистськими окупантами.
Львів.
Станом на 22 червня 1941 р. в чотирьох в’язницях Львова (Бриґідки, Малі Бриґідки, Замарстинів, слідчий ізолятор на Лонцького) перебувало 5 424 в'язні. Переважна більшість ув’язнених – обвинувачені за ст. 54 КК УРСР «Контрреволюційна діяльність».
З Москви надійшов наказ наркома внутрішніх справ Л.Берії, згідно з яким усі в’язні, чия евакуація у північні області СРСР була недоцільною, підлягали розстрілу. Це, зокрема. засуджені чи заарештовані за «контрреволюційну» та «антирадянську» діяльність; шпигунство, диверсії й і саботаж; політв'язні, які перебували на той час під слідством.
Начальник тюремного управління НКВС УРСР капітан державної безпеки Філіппов видав наказ щодо евакуації. Згідно з «Планом евакуації», етапуванню зі Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Однак евакуйовано було 1 822 осіб.
22 червня, з санкції прокурора Львівської області Харитонова, розпочалися розстріли. За оцінками німецького історика К.Штруве, розстріляно було понад 2750 людей – переважно членів ОУН ; обвинувачуваних у «шпигунстві» й «диверсіях» і просто тих, кого не евакуювали.
У повідомленні №85426 від 28 червня 1941р. вже згадуваний начальник тюремного управління НКВС УРСР капітан Філіппов пише (переклад наш, — О.Б.): «О 12.00 годин 23.06 за розпорядженням начальника тов. Стана ув’язнені були виведені на прогулянкове подвір’я і з усіх ув’язнених було відібрано 14 осіб , засуджених за Указом Президії ВР СРСР від 26.06.40р., зо осіб, засуджених за побутовими статтями КК, і 40 осіб малоліток… Після відбору 84 зазначених ув’язнених ті, що залишилися на прогулянковому подвір’ї, близько 2000 ув’язнених, були розстріляні. Весь обліковий матеріал і облікові справи ув’язнених було спалено…»
Людей убивали пострілом у потилицю в «спецкамері». Але німецькі війська швидко наближались, і вбивати почали масово: з автоматів просто у камерах, а в останні дні – закиданням гранатами камер із ув’язненими. Щоб маскувати автоматні черги та вибухи гранат і передсмертні крики людей, радянські кати вмикали двигуни військових автівок. Закатованих спочатку вивозили вантажівками до лісу, а потім, поспішаючи, закопували вже просто у тюремних підвалах та на подвір’ях.
Скориставшись панікою, що наростала всередині відступаючих частин Червоної армії, незначна частина в’язнів врятувалася — самотужки або з допомогою загонів ОУН.
Заліщики, Тернопільська область.
До зруйнованого мосту енкаведисти підігнали з обох боків по 7 вагонів, у кожному з котрих — близько 70 в’язнів. Вагони облили займистою сумішшю, підпалили і зіштовхнули з крутих берегів у Дністер. Вижити не пощастило нікому.
Станіславів.
У «в’язниці №1» було знищено близько 2500 людей.
Перед початком радянсько-німецької війни Станіславів перетворився на обласний центр радянської України. У «в’язниці №1» Станіславова перебувало близько 3 555 ув'язнених, переважно – українці, також незначна частина поляків. За звітами місцевих органів НКВС, 577 в’язнів намагалися етапувати, але під Густятином на ешелон напала німецька авіація. Дуже незначна частина в’язнів врятувался втечею, більшість загинула від куль конвою.
Скориставшись нетривалою відсутністю катів, із тюрми Станіславова втекло 80 осіб – жінки і чоловіки.
Спосіб знищення в’язнів у тюрмі Станіславова був той самий, що і у Львові. Людей зганяли до підвальних камер і через віконце для подавання їжі стріляли з автоматів чи кидали гранати. Під час страт ревіли автомобільні двигуни і з гучномовців лунала бадьора музика.
Луцьк.
23—24 червня 1941 р. у монастирі на території колишнього Окольного замку енкаведисти розстріляли до 3000 людей.
У липні 1941 р. місцеві мешканці насипали могили над чотирма місцями поховання жертв і встановили таблички, які вказували чисельність загиблих. Коли червоні повернулися, могили зрівняли з землею і заасфальтували. Нині тут встановлені пам’ятні знаки. На колишньому західному подвір'ї споруджено «Стіну скорботи по жертвах розстрілу».
Серед них – Торчинський районний провідник ОУН Лук’ян Гураль і хорунжий Армії УНР Макар Цвид.
Знищували в’язнів і в центрально-східних областях України – у пересильних тюрмах Києва, Харкова, Умані.
Харків.
Під час відступу Червоної армії була спалена тюрма НКВС на вул.Чернишевського разом з в’язнями. Загинуло у неймовірних муках понад 1200 людей. Серед них – відомий режисер Іван Юхименко та його дружина і діти. Близько 1000 в’язні вивезли з тюрми і спалили в с.Непокрите.
У перші тижні війни радянською владою найбільше було закатовано людей у тюрмах Західної України — понад 24 000. У в’язницях Львівської області (Львів, Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин) було розстріляно 4 591 особу, на Дрогобиччині (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 301; у тюрмах Станіславова (нині Івано-Франківськ) – 2 500, Луцька – 2 754, Рівного і Дубно – по 1500, Тернополя – 1000, Перемишля та Добромиля – 2 000.
Грандіозне знищення більшовицькою владою політв’язнів у перші тижні війни стало жахливим потрясінням для місцевих мешканців і одним з головним чинників опору радянській владі й подальших стійких антирадянських настроїв на західноукраїнських теренах.
Вічна пам’ять жертвам радянського терору.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
