chrome firefox opera safari iexplorer

37 років тому помер український дисидент Валерій Марченко

07 жовтня 2021 о 11:35

7 жовтня 1984 року пішов у засвіти український дисидент-правозахисник, журналіст, есеїст, перекладач, учений-сходознавець Валерій Веніамінович Марченко (16.09.1947 — 7.10.1984). 

Вірніше — ця дата зазначена в документах. Імовірно, він помер раніше, 5 жовтня. Принаймні так вважала його мама Ніна Михайлівна, яка разом із своєю сестрою Ганною Михайлівною увесь час перебувала під стінами лікарні. Її, звісно, до вмираючого сина не пускали і про смерть, очевидно, повідомили коли це було потрібно «компетентним органам». За спогадами Ніни Михайлівни, саме 5 жовтня вона просто відчула, що сина вже немає. Валерію було 37 років.

Уперше Валерій Марченко був засуджений за антирадянську пропаганду та агітацію в 26 років. У 1973 р. його активну громадянську позицію державні органи «оцінили» у 6 років позбавлення волі в колонії та 2 роки заслання. Після ув’язнення Марченко перебував на волі лише 2 роки і 5 місяців. У цей час знаходився під постійним наглядом КДБ, був змушений працювати сторожем у дослідному господарстві рослинництва. 

Валерій Марченко. Літо 1983 р. м. Київ. Із зібрання Національного музею історії України.

21 жовтня 1983 р. уже важкохворого В. Марченка заарештовують удруге й у березні 1984 р. засуджують до 10 років колонії особливого режиму та 5 років заслання. Етапом був відправлений у пермські табори, де в нього незабаром відмовили нирки. На вимогу світової громадськості Валерія Марченка етаповано у зворотному напрямку, спочатку до тюремної лікарні м. Перм, потім — до Ленінграда. 

Медичне управління МВС СРСР дійшло висновку, що Марченка слід звільнити як невиліковно хворого, але КДБ чинило цьому перешкоди. Зрештою, дисидент помер у тюремній лікарні ім. Ф. П. Гааза у Ленінграді.

Ніна Михайлівна та її сестра завдяки своїй наполегливій і сміливій поведінці, суспільному розголосу змогли забрати прах в’язня сумління. Це був єдиний випадок, коли тіло віддали родині. Під пильним наглядом КДБ останки Валерія Марченка були перевезені в Україну.

Ніна Михайлівна Смужаниця під час відвідин сина — Валерія Марченка на засланні в Казахстані у с. Саралжин Актюбинської області. 1980 р. Із зібрання Національного музею історії України.

Поховання відбулося на Покрову 14 жовтня 1984 року на батьківщині діда — Михайла Марченка, поряд із його могилою у с. Гатному (Києво-Святошинського району Київської області). 

Відомий політичний дисидент та правозахисник Семен Глузман так писав про Валерія Марченка: «Щирий, красивий, іронічний, чарівний європейський інтелігент, любляча життя молода людина. Щасливий і гордий. Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там у політтаборі, він писав те, що боялися мовити вголос «на волі». Його штампували з громадських трибун тавром «відступника і буржуазного націоналіста», а він — у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише — кращий». 

Пам'ятник Валерію Марченку у с.Гатне. Кошти зібрали родина голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла Ратушного, мешканці села Гатне, азербайджанська громада в Україні. Фото: «Україна молода»

14 жовтня 2017 року на могилі Валерія Марченка встановили гранітний пам’ятник, на якому викарбували слова президента Рональда Рейгана: «Його життя назавжди лишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу».

А тиждень перед тим Президент України нагородив суддю, який відправив Марченка в концтабір. Прізвище судді апеляційного суду міста Києва у відставці Григорія Зубця — у переліку відзначених указом Петра Порошенка від 6 жовтня 2017 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня юриста». Зубця нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня з формулюванням «за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, забезпечення захисту конституційних прав і свобод громадян, багаторічну плідну працю та високий професіоналізм».

Як відомо, в березні 1984 року заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець головував на засіданні, на якому Валерія Марченка засудили до 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. (За інформацією «Історичної правди»)

9 лютого

Інші дати
Василь Данилевич
1872 – український історик, археолог, нумізмат, музеєзнавець, учень В. Антоновича. Автор фундаментальної праці з давньої історії Київщини «Археологічна минувшина Київщини» (1925), історіографічних розвідок про Миколу Костомарова, публікацій матеріалів про численні археологічні дослідження курганів на Сумщині, слов’янських старожитностей під Харковом.
Розгорнути
Іоанна Златоуста
Опівдні ясне сонце - на ранню весну
Розгорнути
Народився Никифор Григор'єв (Григор'єв-Наш)
1883 –  педагог-просвітянин, громадський і політичний діяч, Міністр освіти в уряді УНР, директор Соціологічного інституту в Празі, керівник українського відділення радіостанції «Голос Америки». Автор праць «Історія України в народних думах та піснях», «Основи націознання», «Українська національна вдача».
Розгорнути

Новини Дивитися всі