На тлі більш значимих і більш кривавих подій напівзагубленою є тема скіфського золота. Бекграунд відомий: ще у лютому 2014-го до Амстердаму прибула колекція золота скіфів, загалом – 584 експонати. До травня експозиція мала бути згорнута та повернута власникам: частково – київським музейникам, частково – кримським. При цьому частина кримських значно переважала, але рік тому це ще не мало жодного значення. Відтак відбулася анексія. Голландці опинились перед вибором: повертати золото на захоплений півострів чи надсилати його до Києва. Соломонове рішення у виконанні Амстердаму полягало в тому, щоб залишити артефакти у себе. Звісно, тимчасово.
Голландці акуратно запакували довірені їм об’єкти (за виключенням 19 предметів, які належали Києву і які до Києва і повернулись) та перемістили експонати у сховища. Скіфське золото і по цей день знаходиться на території музею Аланда Пірсона, котрий є частиною амстердамського університету. Українські ЗМІ повідомляли, що 21 січня має відбутися суд, який вирішить суперечку двох сторін, адже на скіфський скарб претендує як Україна, так і Росія. Однак це не зовсім коректна інформація. До 21 числа університет Амстердаму як відповідач у позивній заяві має ухвалити те чи інше рішення. З вірогідністю у 99,99% можна прогнозувати, що університет вирішить покластися у цьому питанні на Феміду. Те, що він на власний страх і ризик передасть колекцію Україні чи Росії, як на мене, є вкрай малоймовірним. Що ж до суду, то дата його проведення наразі невідома.
Чи можна ображатися у цій ситуації на Голландію? Гадаю, що в жодному разі. Здоровий педантизм європейського правника шукає прецедент, на котрий можна було б спертися, ухвалюючи рішення. А світова юриспруденція, мабуть, не знає жодного випадку, коли протягом місяця сталась би анексія території, котра акурат перед цим довірила б третій стороні цінності на зберігання, а відтак примусила б цю третю сторону вирішувати, що робити з ними далі. Це – перший аргумент.
Другий полягає в тому, що якби голландці мали намір прогнутися перед Росією так, як це зробили кримські музейники, і, зокрема, директриса Керченського історико-культурного заповідника Тетяна Умріхіна, вони б вже давно повернули скарби до Криму. Проте цього не сталося. Третій момент: зрозуміло, що, ухвалюючи рішення, голландці «танцюватимуть» не так від правових підстав, як від політичних. Втім, з точки зору міжнародного права Росія є порушницею всіх можливих приписів і канонів поведінки, так що політика і право зрослися тут в єдине ціле.
Вже відомо, що російська (чи то пак кримська) сторона цього конфлікту буде «бити на жалість». Умріхіна пустить сльозу: ми, мовляв, скіфські артефакти вивчали та доглядали, описували і каталогізували, а Києву до них було байдуже. Аргумент, чесно кажучи, ніякий: до питання власності плекання золота не має жодного відношення, а що до праці Умріхіної та її колег, то вони всього лише виконували свою роботу, будучи найнятими державою Україна на відповідні посади, за що й отримували (від тої таки держави Україна) заробітню платню і, можливо, навіть преміальні.
До речі, Росія, котра спочатку заповзялася підтримувати кримських музейників і навіть обіцяла найняти їм у поміч якусь міжнародну адвокатську контору, нині дещо збавила оберти. Міністр культури РФ Володимир Мединський заявляє, що не втручатиметься у цей «міжмузейний» конфлікт, аби справа не набула «надмірної політизації». Хтозна, можливо, на позицію товариша Мединського впливають успіхи українських кіборгів, а, можливо, той факт, що йому тепер доводиться пояснювати Путіну існування стрічки «Левіафан».
В кожному разі нас це турбує мало. Лінія захисту української сторони відома також. Вона проста і зрозуміла: Крим – українська територія, отож, все, що знаходиться на ній (включно із музеями), також належить Україні. Чи є голландському суду, що заперечити з цього приводу? Думаю, що ні. Факт анексії півострову заперечити не можна, а все решта є похідним з цього факту.
А щоб амстердамській Феміді краще працювалося, можна нагадати суддям, як прем’єр-міністр цієї країни Марк Рютте прямо обвинувачував Росію у розгулі сепаратистів на території суверенної України. Ну а те, що думає Рютте про Путіна після того, як його посіпаки збили літак з громадянами Нідерландів, можна навіть не уточнювати. І зовсім свіжа новина з царини великої політики, датована 19 січня: в понеділок зранку парламентарі від Нідерландів представили проект резолюції з пропозицією позбавити Росію повноважень у Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Питання про це може бути розглянуте вже 26 січня – у перший день зимової сесії ПАРЄ. Саме тоді, згідно із процедурою, повноваження членів ПАРЄ мають бути автоматично підтверджені. Або не підтверджені – як у випадку із Росією. Російська делегація вже втратила частину своїх повноважень у зв’язку з анексією Криму. А «високочолі» дипломати Кремля вирішили зіграти на випередження, заявивши, що якщо санкції з РФ не будуть зняті, Московія сама відмовиться від подальшої участі у роботі цієї організації. Хочеться вірити, що Парламентська Асамблея не надто засмутиться через такий демарш.
…У зв’язку з усім цим в голові нав’язливо крутяться рядки Блока – таке собі російське самовизначення – «да, скифы мы, да, азиаты мы, с раскосыми и жадными очами». Думається, класик дарма наговорював на плем’я кочівників, порівнюючи його з власними співвітчизниками. Навіть у варварів, що прийшли до Кіммерії у VII столітті до нашої ери, було своє відчуття прекрасного, про що свідчить знаменита золота пектораль, знайдена у Товстій Могилі. Вони були й творцями також, а не лише руйнівниками, як ті, хто примазується їм у нащадки. Що ж до кіммерійців, то ті свого часу дали скіфам бій, про що писав Геродот. Я розумію, що у Керченському заповіднику, найкращі уми котрого вже «лягли» під Росію, Геродота не читають. А шкода. Історію знати варто, вона інколи мотивує значно краще за «Лайф ньюз».
МИХАЙЛО ПОЖИВАНОВ, Голова ГО "Фонд муніципальних реформ «Магдебурзьке Право», блог ТВі
