(1908, с. Чернишівка, нині с. Слобідка Вінницька область – 1978) – український вчений-матеріалознавець, організатор науки і виробництва. Розробки Інституту надтвердих матеріалів, яким керував Бакуль до 1977, лягли в основу створення кількох алмазних заводів, у тому числі в Україні — Полтавського, Львівського, Бориславського. Інститут надтвердих матеріалів НАН України носить його ім’я.
1837 – громадський і культурний діяч, меценат. Допомагав Т. Шевченку, «Київській Старовині», Київському історичному музею. Створив унікальну збірку шевченкіани, велику колекцію козацько-гетьманської музейної й архівної старовини. Фундатор Музею українських старожитностей, який він подарував Чернігівському земству (нині Чернігівський державний історичний музей).
