chrome firefox opera safari iexplorer

Таємниці Пересопниці

04 липня 2011 о 23:07

Пересопниця: духовно-просвітницький центр Дулібії Рось

В.О. Дем'янов, «ДЦ «Рівне-Суренж»», 27 Травня, 2011 року

Назва невеликого села Пересопниця, що неподалік Рівного, відома не тільки кожному українцю, а і багатьом діячам та політикам за кордоном. Саме тут було сформоване відоме Пересопницьке Євангеліє – українська святиня, на якій нині складають клятви Президенти України.

Пересопниця неодноразово згадується у літописах («Київському» та «Галицько-Волинському») з середини XII ст.н.е., періоду воєн та міжусобиць Рюриковичів за слов’янський спадок. Вважається, що вона була центром одного з удільних князівств періоду протистоянь київських та волинських Рюриковичів за Погорину, землю яка продовжувала історію та традиції першої слов’янської держави — Дулібії Рось.

Науковці гіпотетично припускають, що в XIII ст. Пересопниця була зруйнована монгольськими війсками, хоча чітких даних про таку подію немає. До того ж відомо, що монголи не прагнули руйнувати культові центри інших народів без вагомих на те причин. Тому, скоріше за все, Пересопниця не зазнала якихось руйнувань.

Чергові згадки про Пересопницю припадають тільки на кінець XV ст. і носять опосередкований характер. Наступні відомості стосуються середини XVI ст. та пов’язані з формуванням відомого Пересопницького Євангелія. Офіційною датою завершення роботи над книгою вважається 1561 рік. Цю роботу приписують Різдвяно-Богородицькому монастирю, де вона нібито здійснювалась у 1556—1561 роках.

У подальшому, в XVII-XVIII ст., Пересопницьке Євангеліє перебуває на Східній Україні. Його доля в цей час пов’язана з визвольною боротьбою українського народу, встановленням козацької державності, поділом сусідами цієї державності на частини, та періодом так званої «руїни»: спробами заборони книг написаних не церковно-слов’янською мовою, урізанням козацького самоуправління, повним руйнуванням Гетьманської держави.

Чим же унікальне для нас Пересопницьке Євангеліє? Чому виклад його текстів так хвилює українців тай усіх слов’ян?

Особливістю Пересопницького Євангелія є мова його написання. Вона відмінна від церковно-слов’янської (староболгарської) мови, утвореної на основі роської в період слов’янізації булгар (болгарів) у VII-VIII ст. н.е... Ця мова за межами Волині, на Подніпров’ї, почала застосовуватись з кінця X ст.н.е., в період формування в Києві нової за світоглядом (візантійського взірця), імперської по суті, держави Рюриковичів, і боротьби цієї держави та її наступників (князівств-держав XI-XIII ст. н.е.) з волхвізмом — системою управління загальнослов’янської, Роської держави та її світоглядом. Цей світогляд зберігався на Волині (Volhonie) аж до XVI ст. н.е., та з першими волинськими переселенцями та козаками потрапив на Подніпров’я де і вкорінився на Січі ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118 та http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/63 ).

Не дивно, що мовою Пересопницького Євангелія стала мова близька до роської, мови волинян I тис. н.е., мови волхвівської та духовної. У цьому і є феномен Пересопницького Євангелія.

Пересопницьке Євангеліє написано мовою набагато древнішою та ріднішою для волинян, для усіх давніх слов’ян, аніж привнесена, порівняно молода церковно-слов’янська (староболгарська) мова. Воно викладене мовою близькою до мови держави, яка послідовно провадила слов’янотворення у Європі, мови Дулібії Рось I-IX ст.н.е., мови роської. І хоча у книзі присутня пізня приписка про переклад Євангелія зі староболгарської, проте схоже, що це застережний захід редакторів книги у важкому для краю XVI столітті.

Очевидно, що формування Євангелія на основі роської мови стало непересічною подією для церковного життя тієї пори. Канонічна церква Волині XVI ст. твердо слідуючи догматам, канонам та традиції, принципово не могла вимагати переписування Євангелія на мову ще не сформовану, не перевірену часом і без найвищого на це благословління.

Не могла мова викладу бути новотвором, говіркою, діалектом, обраним для викладу окремими церковними діячами чи під тиском меценатів. В умовах багатовікового консерватизму східної церкви, особливого і принципового відкидання реформаторських ідей, подібних до західноєвропейського протестантизму, це б стало великим гріхом, богохульством та загрожувало анафемою усім причетним.

Очевидно, формування Пересопницького Євангелія носило, передусім, узаконений, продуманий характер, та проходило в період гонінь та зовнішнього тиску на давньороський світогляд та віру. По суті, воно не було бунтом, емоційним всплеском, релігійним протестом. Воно могло бути лишень продовженням тисячолітної просвітницької місії духовних Отців, носіїв роського світогляду.

Формування книги могло відбутись лишень в традиційному викладі, без радикальних мовних і духовних новацій, але в художніх формах та викладі XVI ст...

З цього виходить, що Пересопницьке Євангеліє є старанно переписаною та укомплектованною в традиціях XVI ст. копією твору роською мовою періоду Дулібської держави I-IX ст.н.е., але з правками, доповненнями, приписками. Церковна структура, яка здійснила таке копіювання, мала канонічний статус та вела церковну політику на землях Волині з глибини I тис. н.е. Вона була тут своєю, шанувалася в народі та писала зрозумілою народу мовою, піклувалась про незнищенність духовних скарбів.

Ця церковна структура вважала виклад Євангелія роською мовою природнім та автентичним і популяризувала його через продумане копіювання на інші носії. Початком такого копіювання можна вважати «переклад» одного з Євангелій здійснений в селі Двірець, що нині в Ізяславскому районі Хмельницької області, який став частиною Пересопницького Євангелія.

У XV-XVI ст., в період будівництва волинянами на Дніпровських порогах Січі (абревіатура з перекладом «світло Ірію чисте») за зразками волинської Росколані-Русколані III-IX ст.н.е. ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/114 ), ця церковна структура стала основою для так званої козацької православної церкви. Але з часом козацька церква була знищена Петровськими церковними реформами та наступом війск Катерини II на Січ.

Саме в період укорінення ідей волхвізму на Подніпров’ї, носії роського світогляду, пов'язуючи себе з духовними вчителями (волхвами – украми), природньо звуться не тільки росами, але і українцями (послідовниками волхвів-укрів), а свою роську мову називають — українською ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/117 ).

То що ж таке Пересопниця? Які загадки приховані в її далекому роському минулому? Де знаходився отой духовний центр в якому відбувалось формування Пересопницького Євангелія? Що це за структура, яка в період Дулібії Рось використовувала і зберігала Євангелія? Для чого дулібські волхви-укри прагнули копіювати твір?

Відповіді на ці питання, напевно, слід шукати у часах формування та розселення слов’ян на європейських просторах. У книзі «Велич Дулібії Рось. Суренж» подана історія зародження і розвитку загальнослов’янської держави I-IX ст. н.е. з центром на Волинській височині. Вдохновителі та духовні лідери цієї держави, рахмани, як і волхви-укри, особливу роль в слов’янотворені відводили духовним центрам — осередкам просвітництва духовної еліти суспільства.

Духовно-просвітницькі центри для очільників слов’ян-росів були кузнями духовних кадрів, місцями накопичення духовних знань, осередками Прави. Так було раніше, на Близькому Сході і в Ханаані, так мало бути і в Європі I тис.н.е. на прабатьківській землі.

Базовим центром усієї просвітницької системи слов’янського світу стала саме Пересопниця. Місце її розташування відзначалось особливим і унікальним біоенергетичним, енергоінформаційним потенціалом місцевості, про що свідчить велика кількість урочищ. Для слов’ян, носіїв закону Прави, біоенергетичні критерії, фактори духовно-польового впливу, були вирішальними в такому виборі, а методики визначення біоенергетичних та енергоінформаційних чинників були їм добре відомі.

Зручне географічне положення, інтенсивність енергоінформаційних впливів, чудовий ланшафт, вказали місце розташування духовного центру Пересопниці — на захід від древнього Суренжа, нинішнього Рівного ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/19 ). Вони ж вплинули і на місця розміщення окремих елементів системи Пересопниці.

Тому так важливо зрозуміти, якою була Пересопниця у дулібський, роський час. Її структура, особливості планування дозволили б збагнути трансформації комплексу у постдулібський (IX-XI ст.н.е.), Погоринський (XII-сер.XIII ст.н.е.), золотоординський (сер.XIII-XIV ст.н.е.) та литовсько-польський періоди (XV-XVII ст. н.е.).

Варто також зрозуміти, що означає саме поняття Пересопниця. Воно не є простим за змістом та нє однозначним (варіант такого розшифрування — пересипане місце) бо стосується місця святого, з особливою енергетикою.

Як і більшість складних сакральних роських слів, воно є духовним-енергетичним по наповненню і утворене з частин слів. Ці слова означають: «пе» — потрапляння, проходження, входження; «ре» — речіння, промовляння, звернення; «сопниця» – співпричетність, спільна дія, єднання. Тому слово Пересопниця може означати — «входження промовлянням у спільну дію (зі світлими силами)» чи «потрапляння реченням (реченієм) у єдність (з Правою)». Звідси, Пересопниця – це місце спілкування знавців Прави з вищими світлими силами та місце, що народжене світлими силами для цього!

Відомо, що Права (закон Творця) – це знання про влаштування Всесвіту, його керуючу духовно-польову основу (Творця) і вторинну, підпорядковану сутність усього матеріального. Саме вона, Права, була головним об’єктом вивчення у Пересопниці, центральним елементом просвітницької системи волхвізму, вищою ціллю у духовному контакті, скарбницею духовних знань Всесвіту ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/116 ).

У часи Дулібії Рось за словом Пересопниця стояла система духовних установ на особливому, біоенергетично та енергоінформаційно активному місці де йшло навчання обдарованної слов’янької молоді закону Прави (закону Творця). Там же відбувалась духовна посвята найдостойніших у відповідні духовні ранги з обов’язком проповідування знань Прави. Пересопниця була головним сакральним центром держави, місце накопичення, обробки та збереження духовних знань.

Навчання Праві починалось для учнів з самого влаштування Пересопниці. Всі просвітницькі заклади комплексу були гармонійно інтегровані в навколишню природу. Вони займали великі ділянки з полями, випасами, лісами, луками, річковими долинами. Заклади були віддаленими один від одного і у своєму забезпеченні покладались на систему господарських поселень. Тому розмір усієї структури комплексу Пересопниці становив до 140 квадратних кілометрів (!). Його мешканці сповідували принципи гармонійного співжиття з природою, раціонального господарювання, внутрішнього самозабезпечення.

Для зведення центру застосовувалось екологічно чисте будівництво. Використовувалось дерево, глина, вапно, але не примінявся камінь. Будівництво було головно одноповерховим, окрім частини оборонних споруд висотою до двох поверхів. Для збереження найціннішого пристосовували підземний простір – влаштовувались глибокі колодязі, підземні лабіринти та приміщення.

Головні об’єкти Пересопниці сполучались підземними ходами. Входи до них знаходились у спеціальних приміщеннях будівель (як у києвських печерах нині). Під час руйнування таких будівель, входи засипались, ділянки акуратно вирівнювались. Без видимих орієнтирів знайти їх у майбутньому було принципово не можливо. Так охоронялись таємниці Пересопниці.

Яким же структурно був Пересопницький духовний комплекс у давніх росько-дулібських часах? Як він розвивався та ріс?

Духовно-просвітницький центр на Пересопниця почав формуватись у III ст. н.е... Початком стало будівництво особливого осередку, що включав систему волхвівських шкіл з обслуговуючим господарством, школу датів-характерників (воїнів-духу), різні поселення, центр рахманів. Величину цього осередку, а нині це територія сіл Пересопниця, Білів, прилеглі околиці та пагорби на сході, можна оцінити по розкиданих пагорбами на віддалі до 4-х кілометрів, хуторах, що історично теж називаються Пересопницею. Тому осередок був значних розмірів та займав площу біля 14 квадратних кілометрів (!).

Перед тим, у беспосередній близькості до Пересопниці, на підвищенні лівого берегу річки Стубли (нині в с. Іскра) , в II ст. н.е., було збудоване особливе городище. В системі управління держави Рось, в системі буса, воно відігравало роль адміністративного центру та оберігалось датами (характерниками). Саме звідси здійснювалось допомога Пересопницькому духовно-просвітницькому центру в період його будівництва. Саме тут час від часу зупинялись буси, князі та їх гості ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/85 ) .

Розбудовували осередок та підземні комунікації центру аж до початку VI ст.н.е... Системою оборонних укріплень осередок ділився на дві частини: перша, для волхвів-укрів та волхвів; друга, для датів та рахманів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/94 ).

Перша частина осередку займала долину невеликої річки Устя (місцева назва Омелянка) та пагорби на схід від неї. Вона складалась з закладів для волхвів і волхвів-укрів, містила навчальну частину, приміщення проживання волхвів-укрів (научающих), учнів, господарські приміщення. В її склад також входив великий храм зорієнтований на схід, у бік Суренжа — головного ритуального центру держави.

Друга — займала долину річки Стубла з нинішніми селами Пересопниця, Білів, околицями села Старий Жуків. У ній був рахманський центр, навчальний центр датів-характерників та осередки їх проживання.

Рахманський центр обіймав два місця: добре захищену ділянку в долині річки Стубла обнесену валами та стінами (сьогодні це місце називають Пересопницьким городищем — http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/87 ) та так званий «острів» в урочищі Пастівник (місце без оборонних валів). Поява цих двох місць проживання пов’язана зі структурою діяльності рахманів. В свій час на цих двох місцях були поставлені кам’яні сакральні знаки – «козацькі» хрести ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/88 ). Рахмани покидали свій центр лишень по особливій потребі, такій як масове паломництво в Суренж, головний ритуальний центр держави, де відбувались дійства посвячення прибулих звідусіль прочан в слов’яни та роси (руси).

Дати-характерники опікувались своїм оборонним об’єктом, який нині іменують Білівським городищем. Поруч цього городища був обладнаний великий навчальний центр з штучними перешкодами та спорудами (стіни, вали, рови, майданчики). Вінчав комплекс датів, спостережний пункт з якого відкривався вигляд на систему головних об’єктів Пересопниці (рахманського та волхвівського центрів). З двох боків річки Стубли, неподалік від городища, знаходились і місця проживання датів-характерників ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/89 та http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/photo/91 ).

На північ, схід, південь від головного осередку всього комплексу, великою дугою, розкинулась ще одна велика структура. Вона розбудовувалась на енергоактивній зоні та була частиною Пересопницького комплексу. Умовно її можна назвати центром слов’янського елітного конярства. Тут для вищих військових керівників розводили спеціальних тварин, статних і великих, які піддавались особливій виучці та мали надзвичайно граціозний вигляд (білі коні з темними гривами). Ця структура була добре захищена і її доглядали навчені люди з спеціальних поселень. Кураторами цього центру були волхви.

Особливим місцем в усьому Пересопницькому центрі була підземна інформаційна структура: приміщення бібліотеки, сховище інформаційних носіїв. Вона знаходилась глибоко під храмом волхвів-укрів на одному з високих пагорбів та сполучалась з навчальним комплексом волхвів підземним ходом. Саме тут зберігалась частина раритетів привезених волхвами з Шумеру, Вавилону та Ханаану. Саме тут були збережені Євангелія та документи (таблички, чеканки), що описували стосунки тиверців (тиверійців) та галілеян з волхвами–украми часів виходу останніх з Ханаану та Сиріїї до Європи (перша пол. I тис. до.н.е.) та документи періоду опіки волхвів над над їх нащадками у I-III ст.н.е. (до яких мають стосунок і Євангелія).

Джерела, збережені в сховищах, написані роською мовою. Їх обсяг перевищує об’єм чотирьох канонічних Євангелій. Поряд з іншими артефактами, вони лиш невелика частина слов’янських духовних надбань. Схоже на те, що у XVI ст. до підземель Пересопниці ще був лишень обмежений доступ (для чорнового копіювання раритетів). Пізніше цей доступ був закритий хранителями комплексу.

Що ж сталось з об’єктами Пересопниці вже після XVI ст. н.е.? Чому зникла частина зовнішніх ознак великого духовного комплексу?

Процес змін, що призвів до цього, почався ще у постдулібські часи (X-XI ст.н.е.). Він був породжений втратою Суренжа, головного адміністративно-ритуального центру Дулібії Рось, та реорганізацією Росколані-Русколані. При наростанні тиску ззовні та постійних нападах зі сходу, заходу, півночі, Росколань вимушено зайняла кругову оборону. Для держави Рюриковичів та керуючої в ній сім’ї, Росколань живий осередок держави Рось, небажане джерело знань про волхвівську державу, нагадування про часи бусові, де закон Прави не давав безмежної верховної влади будь-кому.

У Погоринський час (XII-сер. XIII ст. н.е.) претензії потомків Рюриковичів, що поділили державу Ярослава, стали систематичнішими. Про це говорять їх суперечки за Погорину, якою вони хотіли володіти. Але князі-претенденти, схоже, сприймались на Погорині духовними руйнівниками та завойовниками. Погорина та Пересопниця прагнули вірності заповітам предків та законам Прави.

В золотоординський час (сер.XIII-XIV ст.), Погорина боронить свої позиції від слов’янських васалів монгольських ханів. У цей час у Пересопницькому комплексі починається процес послідовної консервації об’єктів. Зникає більша частина оборонних структур, перебазовується на інше місце Погорини центр датів (характерників). Беспечніше місце для своєї діяльності обирають рахмани, які регулярно відвідують Пересопницю. Поетапно згортається і навчальний процес.

У литовсько-польський період (XV-XVII ст.н.е.), на території, яка належала раніше волхвівському центру, виникають монастирські структури (3 монастирі в різний час). Монахи першого з них до середини XVI ст. н.е. ще підтримують контакт з останніми учнями та хранителями таємниці підземель. Монахи ж інших монастирів — такого контакту вже не мають (http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/93 ) .

Так перестає діяти волхвівський духовний комплекс в Пересопниці, хоча його хранителі ще мешкають на хуторах аж до XVIII ст... Вони поступово покидають це місце та забирають з собою інформацію про давню велич Пересопниці та її особливе місце в історії слов’янства. Залишки наземних будівель, що були виконані з дерева та глини, повністю руйнуються, а місця їх розташування – розорюються.

Втрата зовнішніх ознак комплексу, знань волхвізму, святості місця, законів Прави, відомостей про історію Роської держави, утруднила дослідникам XX-XXI ст. пошук не тільки Пересопницького духовно-просвітницького центру, але і різних підземних структур та більш пізніших монастирів ( http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps/92 ).

Складності додало і те, що в різний час були знищені артефакти, літописи, знання про Роську державу та замінені відібраною, відкорегованою та ідеологізованною історією (у тому числі літописною XII-XVII століття), в якій не залишилось місця духовній величі предків, їх світогляду, мові, звершенням, шануванню духовних центрів Прави.

Село Пересопниця нині, як частина величезного комплексу, цікавить небагатьох і виключно в руслі «традиційного» викладу історії. Археологами його територія обстежується точково та без застосування знаних у світі археогеофізичних технологій. Традиційний археологічний пошук дуже важливий та потрібний, проте для пошуку підземних, глибоко засипаних об’єктів, він не є ефективний та дуже трудомістський (через необхідність значної кількісті глибоких шурфів).

Очевидно, потрібен масштабний георадарний пошук в межах усього комплексу, електророзвідка та інші методи сканування товщі землі, як перша стадія пошукових робіт. Лишень потім робота археологів стане ефективнішою, особливо на місцях виявленних приладами аномалій грунтів.

Застосування нових методик археогеофізики, системного та комплексного георадарного пошуку на великій території, як першого етапу робіт, може призвести до цікавих результатів за досить короткі терміни.

Але для цього потрібні і нові погляди на історію слов'янства, на високу духовність предків, на відмінні, від тих що ми уявляємо, форми устрою їх давньої держави, на домінуючу роль Прави (закону Творця) у житті предків.

Бо запитання, які ставить перед нами Пересопниця, пов’язані не тільки з історією формування Пересопницького Євангелія, але і з величним минулим головного слов’янського, роського духовно-просвітницького комплексу, який слугував предкам духовною скарбницею.

Відповідь на питання, що таке Пересопниця, для усіх, хто хоче пізнати історію слов’янства, — конче потрібна!

+ + +

1. Влес книга. Дніпро, №4 – Київ, 1990.

2. Яценко Б. «Влесова книга»-пам’ятка ІХ століття. -Київ, 1994 .

3. Сушинський Б. «Велесова книга» предків.- Київ-Одеса, 2004.

4. «Велесова книга». Славянские веды. Составитель- Дудко Д.М. – Москва, 2004.

5 Лозко Г.С., Велесова книга. Волховник. -Вінниця, 2007.

7. Літопис руський за Іпатським списком. Переклад Л.Махновця – К. 1989.

8. Геродот. Історія у 9 книгах.- Київ, 1993.

9. Дем’янов В. Що було до Русі?- Рівне, 1994.

10. Дем’янов В.О., Андрєєв О.А. Велич Дулібії.Рось. Суренж (Таємниці Волинської землі).-Київ, 2006.

12. Дем’янов В.О., .Андрєєв О.А. Велич Дулібії. Рось. Суренж.- Київ, 2007.

13. Дем’янов В.О., Волхвізм — духовна школа слов’ян. — Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2008. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/105

14. Дем’янов В.О., Рось та Русь: дві держави – два світогляди. — Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2011. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/118

15. Дем’янов В.О., Укри та українці: забута історія предків. — Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2010. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/117

16. Дем’янов В.О., Роський світ, роський мир: істина — в Творці! — Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2011. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/116

17. Дем’янов В.О., Дулібські пам’ятки Жидичина. – Сайт ДЦ «Рівне- Суренж»,

Рівне,2008. http://rivne-surenzh.com.ua/ua/our_articles/16

18. Понятійний словник — http://rivne-surenzh.com.ua/ua/dictionary/hist_dict

19. Карти (мапи) історичні — http://rivne-surenzh.com.ua/ua/additional/maps

21 липня

Інші дати
Народився Золтан Шолтес
(1909, с. Прикопа, Словаччина - 1990) - пейзажист, заслужений художник України. Автор картин "Весна", "Зима на Верховині", "Буря над Бескидами". Твори зберігаються в музеях Європи, Японії та США.
Розгорнути
Народилася Олена Теліга
(1906, Росія - 1942) — українська поетеса, літературний критик, громадський діяч.  
«В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехрес¬них бажань, між прокльонами рабинь і амазонок і захопленнями тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона не хоче бути ні "рабинею" ні "вампом" ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою». (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)
(1907, м.Житомир – 1944), український поет, вчений-археолог, політичний діяч, син Олександра Олеся.  
«Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашку носити На однім плечі.» (Олег Ольжич)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі