chrome firefox opera safari iexplorer

Номерні знаки на верблюдах та еротична сцена в пеклі — ці та інші цікавинки можна побачити на розписі старовинної дрогобицької церкви

06 грудня 2012 о 09:20
umoloda.kiev.ua

Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха.

Заходимо в церкву, відчиняючи двері ключем, що зберігся ще з XVII сторіччя. Всередині мало світла, і перше, що бачиш, — очі намальованого святого. Перше враження — моторошне, як тоді, коли бачиш ікону страшного суду. Але через кілька кроків углиб храму час наче завмирає. Атмосфера просто неймовірна! Звідси взагалі не хочеться виходити, навіть незважаючи на те, що досить холодно.

«Я тут працюю вже 27 років, — розповідає відомий реставратор Лев Скоп. — Коли вперше зайшов до цього храму, то перша думка була: «Я ніколи не зможу зайнятися тут реставрацією». Але Бог так дав, що я тут працюю. І раджу всім художникам, що розписують церкви, перед тим як братися до роботи, обов’язково відвідати наш храм. Він унікальний у дуже багатьох речах, які зараз на стінах церкви не побачиш».

Матеріал для церкви придбали за сіль

Сучасного вигляду храм набув у 80–х роках XVII століття завдяки професійному архітектору Григорію Теслі з Дрогобича. За однією з найрозповсюдженіших легенд, церква Юра була привезена до Дрогобича з села Надієва поблизу Долини (Івано–Франківська область), проте це — не зовсім правда. «Насправді, церква стояла тут задовго до цього, — розповідає Лев Скоп. — Її просто вирішили розширити. І з Надієва справді привезли бруси для цього. Дерево, яке б підійшло для побудови церкви, мало бути особливим. Це зараз, при сучасних технологіях, можна висушити дерево швидше, а тоді все було інакше. Дуб, а саме з нього зроблена церква, зрубували лише взимку — в холодну пору року в дереві найменше вологи. Далі деревину клали в соляний розчин, аби убезпечити її від шкідників. І лише з такого обробленого і сухого дерева можна було будувати церкву. Звичайно, такі бруси коштували чималі гроші. А селяни карпатського села якраз розбирали свою церкву, щоб зводити нову. Тож iз радістю погодилися обміняти хорошу деревину на не менш цінний на той час товар, якого в Дрогобичі було вдосталь, — сіль».

Над вхідними дверима староруськими буквами написано послання про те, як храм було піднято на «півтора ліктя». «Одразу під церквою б’є джерело, — пояснює пан Левко. — Свого часу джерело пробилося на поверхню і почало витікати з–під фундаменту. Коли ж вода стала прибувати, то заповнила храм по кiсточки. Саме тоді споруду якимось чином підняли. Зараз води немає, але ми плануємо в майбутньому відновити джерело».

На стінах — історія міста

Практично всі стіни розписані. При вході стеля дуже низька. Але навіть цей шматочок простору відображає біблійні сюжети, образи ранньохристиянських святих та портрети дрогобичан — літнього чоловіка та жінки, що оплатили у першій половині XVII століття будівництво цієї частини храму. Їх іноді приймають за Адама і Єву.

Посередині з широким омофором зі стелі дивиться Богородиця, заступниця страждущих. Під Її зображенням — низка інших розписів, що вміщуються у чітко розкреслених квадратах. І два з них — порожні. Виявляється, художник, який робив розпис, помер, не встигши його завершити. Але громада настільки поважала митця, що його роботу так і залишили незавершеною.

«А тут — Дерево Ієсея, Ієсей — пра­прадід Богородиці, — показує реставратор на зображення чоловіка, що лежить, а з нього проростає дерево з гілками. — Це — старозаповітна сцена. Живопис виконаний Іваном Медицьким у 1691 році. Родинне дерево Діви Марії. Всі ті люди на гілках — її родичі. Малюнок показує, що Богородиця була з давнього роду. В XVII столітті цей образ був дуже важливий. Він був покликаний нагадати парафiянам про важливість родини і знання свого родоводу».

Іконостас у храмі зберігся ще з XVII століття. Чогось, хоча б віддаля схожого, знайти у сучасних церквах неможливо. Витончене різьблення та неповторні сюжети передають дух цілої епохи. Святі на іконах вбрані в одяг того часу, а події, зображені на краєвидах, теж належать до часів старого Дрогобича.

«Погляньте на стінопис, де показані муки апостолів, — звертає увагу пан Левко. — Я знаю, що такі мотиви є лише в двох дрогобицьких церквах. Але тут апостоли — це прообрази українців, що борються за волю свого краю. Зверніть увагу, їхні мучителі одягнені в костюми чужинців–загарбників, наприклад у турецькі тюрбани».

Ікона з виколотими очима

Церква носить ім’я Юрія Змієборця, тож, як і належить, на одній iз центральних ікон iз правого ряду іконостаса (автор — Стефан Медицький) є його образ. Святий Юрій зображений на тлі міста й одягнений у лати тодішнього воїна з місцевого гарнізону. «Ікона була частково поновлена в XIX столітті, — продовжує пан Скоп. — У час, коли церкву підносили, ікону оновили чотири рази. Ось зберігся напис про це. Я залишив його, коли відновлював ікону».

Одразу під образом, де Юрій перемагає змія, розташовується ікона «Страта Юрія Змієборця». Святому стинає голову кат, який і справді жив у той час. Вбивство відбувається в присутності імператора. Його, імператора, також малювали як портрет iз тодішнього мера. «Але найцікавіше те, що художнику так майстерно і правдоподібно вдалося передати обличчя ката, що хтось iз його сучасників виколов очі вбивці, — розповідає Левко Скоп. — Можливо, це була помста. Художник відтворив багато дрібниць. Такий саме катівський меч, який тут намальований, можна побачити в музеях. А капелюх ката «видає» у ньому іноземця. Місцеві мешканці таких головних уборів не носили. Але закордонне походження ката — не дивина. Престижною таку роботу не назвеш».

Шати на цвяхах

На кількох іконах, серед яких є Богородиця з Ісусом, навколо лику вбиті цвяхи. На перший погляд здається, що хтось поглумився над образом, проте це не так. «Наприкiнцi XIX — початку XX століть була така мода: ікони «одягали» в шати, — пояснює реставратор. — На місці німбу вішали блискучий метал, наприклад, набивали мідні пластинки у вигляді корони. А частину з намальованим одягом закривали тканиною. Саме для цього, щоб її прикріпити, і вбивали цвяхи».

Цікавий візуальний ефект справляв не лише одяг. Трохи раніше німби святим робили випуклими. Саме такі розташовують трохи вище на стіні. Так створюється враження, що з різних кінців церкви зображення німба рухається.

Лука–художник

По церковному малярству дрогобицької церкви можна писати не одне дослідження. І одним із них буде побут місцевого мешканця в XVII столітті. На іконах, де сучасники Хреста сидять за обіднім столом, намальоване тодішнє кухонне начиння. А на фресках із теми Содома й Гоморри молоді дівчата одягнені точно так само, як і панянки XVII століття. «Ось на розписі святий Лука в художній майстерні міста Дрогобича, — продовжує пан Левко. — Більшість розписів була зроблена фарбами, що художники робили власноруч. Більшість із них робилися на основі глини. Додавали також попіл, сажу, навіть бите кольорове скло. Тому більшість відтінків усе–таки коричневі й червоні. Деякі фарби доводилось купувати, до прикладу, блакитну і синю. Зверніть увагу, їх на стінах храму дуже мало».

Дві в одній

Церква Святого Юра особлива ще й тим, що в ній розташовується іще один храм. За правилами, в одній церкві не може правитися більше двох служб Божих. У сучасних церквах для цього знайшли вихід і для інших відправ використовують спеціальні надбудови по обидва боки від центрального вівтаря. А от у старовинних церквах із ситуації виходили інакше. У приміщенні храму на другому поверсі робили окрему церкву. Тепер таких у збереженому вигляді майже не зустрінеш, отже, Дрогобичу пощастило.

Свого часу навіть вхід на другий поверх був зроблений iз двору. Але тепер ми видираємося по драбині й заходимо до приміщення через іконостас. Але дорогою реставратор звертає увагу на розпис, де зображене пекло.

«Якби художник намалював щось подібне зараз, то ґвалту би було на всю країну», — усміхається Лев Скоп, показуючи на сцену, де пару, застиглу в еротичній позі, чорт на мотузці веде до пекла.

З другого поверху добре видно ще одну незвичну низку розписів. Сюжет вигнання людей iз раю поділений на чотири частини. І на останній iз них Адам б’є Єву. «Такого я не бачив узагалі ніде, — зізнається відомий майстер. — Та й, крім того, Єву художник намалював надзвичайно вродливою».

Благодійники на стінах

Малесеньке приміщення на другому поверсі (1711 рік, автор Іван Медицький) розмальоване ще рясніше, ніж «нижня» церква. Майже на кожному клаптику стіни нанесений біблійний сюжет. Дуже оригінально виглядають великі малюнки двох верблюдів, на горбах яких написані літери та номери.

«Ми навіть жартуємо з цього приводу, — усміхається реставратор, перехоплюючи мій зацікавлений погляд. — Людство ще й авто не вигадало, а в нас верблюди мали номерні знаки. Насправді схожі написи можна побачити на багатьох розписах. Просто тут їх найкраще видно. Вони легко пояснюються. От на тій стіні є текстовий опис усіх подій, які намальовані (опис християнських подій, що відбулися на трьох Синайських горах). Якщо прихожанин не розумів, що означає той чи інший малюнок, він бачив номер рядка та абзацу і дивився на текст. От ще літери, дивимось на опис: «Ангели тіло святої Катерини на гору несуть...»

До слова, один і той самий текст написаний українською і польською мовами. Адже, за словами пана Скопа, в той час релігійної ворожнечі не було і поляки з українцями ставилися одне до одного дуже толерантно.

На одній зі стін, в куточку, один із художників намалював мецената, що спонсорував розпис. «От цей чоловік молиться, стоячи на колінах, — показує пан Левко. — А позаду нього на колінах моляться його діти. Бачите, одна дитина вдягнена у трохи світліший одяг і стоїть осторонь інших? Так малювали душі, це означає, що на час роботи хтось із дітей мецената помер».

21 січня

Інші дати
Народився Григорій Нудьга
(1913, с. Артюхівка Сумської облю - 1994) - український літературознавець, фольклорист, критик. Досліджував літературу передшевченківської доби, походження українських пісень.
Розгорнути
Опанаса, Пів-Івана
Якщо вітер повіє зі сходу, то літо буде жарке, а з півдня - грозове.
Розгорнути