chrome firefox opera safari iexplorer

Олександр Матросов: подвиг і міф довкола

05 лютого 2018 о 16:17

19-річний солдат Олександр Матросов героїчно загинув, рятуючи своїх бойових побратимів.

Про подвиг Матросова знали всі без винятку радянські школярі. Його портрет прикрашав галерею зображень  молодих героїв Великої Вітчизняної у музеях бойової слави, навчальних закладах, військкоматах, ленінських кімнатах військових частин.

23 лютого 1943р., в день 25-ї річниці Червоної армії, біля села Чорнушки під Великими Луками (Псковщина) тривав запеклий бій.  Атака «наших» ризикувала захлинутися під вогнем ворога. Й тоді хоробрий юний боєць кинув дві гранати у ворожий ДЗОТ, а коли це не допомогло, накрив його своїм тілом і змусив замовкнути німецький кулемет.

Посмертно Олександр Матросов, рядовий  294-го гвардійського стрілецького полку  56-ї стрілецької дивізії Калініського фронту, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Наприкінці лютого 1943р. , одразу після присвоєння О.Матросову звання Героя, в газеті «Правда»  був оприлюднений нарис про його подвиг  авторства військового кореспондента  І.Шкадаревича.  Слід сказати, що воєнкор не був на місці подій, не спілкувався з очевидцями (крім замполіта полку, та й то коротко), а лише переписав  те, що зазначалося у наказі про присвоєння О.Матросову звання Героя.

12 вересня 1943р. газета «Красная звезда» надрукувала статтю, приурочену до наказу наркома оборони І.Сталіна про увічнення пам’яті бійця. Своїм наказом Сталін присвоїв ім’я Матросова 254-му полку  та зарахував  його навічно до 1-ї роти полку. Стаття емоційно, з подробицями, живописала подвиг рядового, зазначаючи: «Гинучи, вони (герої) залишають народові свої подвиги. Дух О.Матросова – нетлінний».  

У 1947-48р.р. на екрани Союзу вийшов фільм «Рядовий Олександр Матросов».  До вісх підручників, радянських енциклопедій та довідників  увійшла коротка біографія Матросова:

«Олександр Матвійович Матросов народився 5 лютого 1924р. в м. Катеринославі (Дніпропетровськ) Української РСР. Батько – робітник, більшовик, якого партія скерувала запроваджувати колективізацію – був убитий підлими куркулями. Мати, не витримавшми горя, померла. Сашка виховувала бабуся, а потім – Мелехівський дитбудинок (Ульяновська область). 

У 14 років почав працювати – помічником вихователя Уфимської трудової колонії. Восени 1942р. пішов на фронт (за іншою версією – 21 лютого 1943р.)

Вчинив подвиг і героїчно загинув на другий день після того, як опинився на передовій». 

По завершенні війни Іван  Шкадаревич отримав замовлення Головного політуправління Міноборони СРСР: написати документальний роман про Олександра Матросова.

Автор вирушив у творче відрядження до Дніпропетровська. Сумлінно переглянув усі архіви РАГСів, паспортних столів управління  МВС  — і… не виявив жодної людини на прізвище Матросов.  Не знайшов він і жодних свідчень того, в який спосіб хлопчик-сирота  з Центральної України опинився в дитбудинку м. Ульяновська. Натомість виявив документальні підтвердження того, що полк імені Матросова впродовж війни кілька разів оновлювався, та й узагалі він тоді був не полком, а бригадою, яка прибула на фронт  з Уралу  за кілька місяців перед легендарним боєм.

Роман таки вийшов друком, але за трьома підписами, з-поміж яких прізвище «Шкадаревич» було останнім.  Тим часом були засекречені всі документи полку, окрім  копій , що стосувалися  нагордження та увічнення пам’яті О.Матросова.  Більше того: виявилося, що  скульптурні портрети героя виготовлялися з портрета А.Ігнатьєва – виконавця головної ролі у фільмі про Матросова. Серйозно відкоригований був і «автентичний» знімок юнака: встановили, що гімнастерка з погонами  з’явилася внаслідок фотомонтажу.

Поки історія подвигу дедалі більше обростала міфами, наприкінці 90-х – на початку 2000-х років уперше з’явилися результати серйозних досліджень.

Краєзнавці з міста Великі Луки з’ясували, що О.Матросов загинув насправді за село Плєтєнь, а в Чорнушках героя поховали і згодом встановили  йому пам’ятник.  Згатим були розсекречені архіви  Міноборони СРСР, у результаті чого стало відомо, що той самий бій відбувся 27, а не 23 лютого, а сам герой прибув на передову 25-го. Отже, героїчну загибель юнака «приурочили» до свята Червоної армії.

Далі дослідники зацікавилися, як і чому неповнолітній хлопчик став помічником вихователя у виправній  колонії.  Виявилося, що Сашко Матросов прибув до колонії… етапом, за вироком суду. За два роки перебуванння у пенітенціарному закладі хлопець набув фаху судномоториста річкового флоту. Однак за місцем призначення на роботу не з’явився. Знову був затриманий і засуджений – тепер уже за «порушення паспортного режиму».

Початок війни юнак зустрів у колонії.  Влітку-восени 1941р. Червона армія зазнавала поразок, і з  ГУЛагу почали  скеровувати не фронт спочатку репресованих червоних офіцерів, а потім і кримінальників. 1942р. на фронт відправляли і неповнолітніх в’язнів. На той час Олександр Матросов був таки неповнолітнім: як виявилося, він народився не 1924, а 1926 року.  За відновленою — зі слів Олександра та вихователів дитбудинку — копією «метрики», він народився 3 серпня 1926р., прізвище отримав у закладі, бо свого не пам’ятав, справжнім було тільки ім’я батька – Матвій.

Журналісти-дослідники Н.та В.Лапікури з’ясували у вихованців колонії А.Макаренка, що під час Голодомору їм доручали «вивуджувати» маленьких дітей, яких конаючі з голоду батьки-втікачі  залишали у пасажирських чи товарних вагонах. Дорослих втікачів із приречених на голодну смерть заблокованих українських сіл відловлювали загони НКВС, і батьки намагалися бодай так – сховавши у вагоні – врятувати своїх дітей. Бо так  у дитини з’влявся бодай примарний шанс  вижити, а в іншому випадку – смерть разом із дорослими…

Якщо  дітей знаходили енкаведисти чи – за їхнім дорученням – старші «комунари» -  їх доправляли до спецрозподільників НКВС, а потім – до спецдитбудинків, якомога далі від рідних країв.

Отже, цілком має пправо на життя версія, що так само знайшли Сашка  і відправили до спецдитбудинку в Ульяновську, а коли хлопець намагався втекти – до виховної колонії. Коли ж настав попит на фронті, Сашко опинився  саме там. У якому насправді військовому підрозділі він загинув, не встигнувши повоювати, наразі не відомо: як виявилося, гвардійський 254-й стрілецький полк імені О.Матросова був сформований пізніше, спеціально «під героя».  В різних джерелах згадуються то «батальйон сибірських дивізій», то «рота уральських добровольців»…  Зрозуміло лише, що Олександр потрапив до формування, створеного з неповнолітніх  правопорушників,  яких кидали під ворожий вогонь  ненавченими і, ймовірно, беззбройними.

Відомо, що у 1941-45р.р. грудьми на амбразуру лягло понад 400 бійців та партизанів. За твердженням компартійних ідеологів, на подвиг героїв вели безмежна відданість партії більшовиків і особисто товаришу Сталіну.  Напевне,  справді частина цих людей фанатично вірила «батькові народів» і готова була за цю віру віддати життя. Однак, за свідченнями очевидців, найчастіше  ДОТи і ДЗОТи  штурмували – за відсутності підтримки авіації -  штрафники, у спини яким моторошно дивилися кулемети  «заградотряда»…

Олександр Матросов зробив те, що зробив – загинув як герой. І справделиво був відзначений почестями.

У правилах  кривавого Сталіна було нищити небезпечних для себе – і  возвеличувати тих, хто не міг жодним чином конкурувати, але й таких, здебільшого – посмертно.

Олена Бондаренко, 

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 серпня

Інші дати
Народився Володимир Гадзінський
(1888, м.Краків, Польща – 1932) - український письменник, критик. Автор поем «УРСР», «Айнштайн», «Земля», «Заклик Червоного Ренесансу», «Розум», фантастичної повісті «Кінець».
Квадратний біль. Крутий округ жалоби. Прощавай же! Поети, наче совість, мруть, а білий світ - він тільки майже і світ, і білий. (Василь Стус)
Розгорнути