chrome firefox opera safari iexplorer

Перемогли Гітлера – переможемо й Путіна!

07 травня 2018 о 12:48

Роздуми про роль українців у Другій світовій війні

Віднедавна  Україна  разом з усім світом відзначає 8 травня як День пам’яті та примирення. Цього дня, о 23.01 за центральноєвропейським часом,  в усій Європі припинився вогонь.

Залишається і 9 травня — День перемоги над нацизмом.  

Тим часом Росія та її посіпаки, яких чимало  й серед  тутешніх владців, останнім часом особливо активно монополізують  перемогу. От і їхній Путін якось заявив, що «вони» перемогли б у війні й без України.

Що ж, складовою гібридної війни, яку веде проти нас Росія, серед іншого є й замовчування та перекручування ролі України у Другій світовій. 

Тут варто зазначити, що, відкидаючи російську «георгіївську стрічку» — символ російських імперських зазіхань — ми жодним чином не відмовляємося від шанобливої пам’яті про співвітчизників, які самовіддано захищали рідну землю в  роки  Другої світової війни, наймасштабнішої  та найкривавішої з усіх 14 тисяч воєн і збройних конфліктів у історії людства.

Олександр Довженко у своєму тривалий час приховуваному  владою «Щоденнику» залишив чи не найболючіші роздуми про долю України в тій страхітливій війні.  

6 вересня 1945р.він записав:«Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю... Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році.

 Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни вона втратила, крім мільйонів загиблих в боях і засланнях політичних, ще 6 мільйонів од голоду в урожайний 1932 рік…

Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, не знав і не знає ні один народ у світі…»

Повернувшись із фронту, всього набачившись, військовий кореспондент Довженко пише: «Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні бібліотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю. У нас нема майже вчених, обмаль митців… І коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі…».

Радянська влада заборонила кіноповість О.Довженка «Україна в огні». Адже загальна «напрямна» тлумачення історії полягала у піднесенні «керівної ролі» московських вождів  і нівелюванні значення народів тодішнього СРСР (насамперед – українців) у перемозі. Тим паче не могла бути предметом висвітлення страдницька доля  українського народу.

Звідусіль вигнаний, підданий скаженому  цькуванню, Довженко  з болем напише:«У цьому оповіданні я якось напівсвідомо, себто цілковито органічно, заступивсь за народ свій, що несе тяжкі втрати на війні. Кому ж, як не мені , сказати було слово на захист, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею».

Ми, українці, просто зобов’язані  «заступитись за народ свій», у тому числі — всіляко підтримуючи й поширюючи правдиве висвітлення його ролі у Другій світовій. Нині  це як ніколи актуально і важливо.

Центр бойових дій на Східному фронті наприкінці 1943 р. перебував на території України. Загалом 1250 днів і ночей наша рідна країна палала у вогненному вирі. Стратегічну операцію вели впродовж  п’яти місяців — до 6 травня 1944р. – чотири Українські фронти.  Операція складалася з 11 тактичних, серед яких — Корсунь-Шевченківська, що увійшла до історії  Другої світової  як ще одна Сталінградська битва. Українські  фронти  брали участь у звільненні Польщі, Румунії, Болгарії, Югославії, Чехословаччини, Австрії, Німеччини. У всіх  Українських фронтах українці становили понад 50% бойового складу (в 1-му Українському – до 80%).    

Станом на середину 1944р. в Червоній армії воювало 33,93% українців.

Серед командного складу різних ланок, офіцерського корпусу українці становили понад 20%.  Понад половину з 15 фронтів очолювали українці.

В армії й на флоті, в партизанських загонах і рухах Опору воювало близько 10 мільйонів українців,понад 60% із них геройськи загинули.  

2,5 млн. українців нагороджені орденами і медалями.

 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу; 32 стали двічі Героями. Льотчик-ас майор Іван Кожедуб, родом з с.Ображіївка (нині Сумська область), збив 64 ворожі літаки й став тричі Героєм.   

З  4-х повних кавалерів ордена Слави – двоє українців: льотчик штурмового авіаполку Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда.

Про  визначну роль українців у  перемозі над нацизмом свідчить і той факт, що орден Богдана Хмельницького був єдиною  радянською  нагородою, напис на якій зроблено не російською, як на всіх інших, а українською мовою.  

30 квітня о 14.25 у Берліні над Рейхстагом замайорів Прапор Перемоги. Документально участь у цій події підтверджена  протокольним документом «Боевая характеристика знамени», за підписами командувача 3-ї ударної армії генерал-полковника В.Кузнецова та члена військової ради генерал-майора А.Литвинова (цитую мовою оригіналу): «Отважные воины коммунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента».  

Отже, прапороносців було не двоє, як стверджують російські лукавці від псевдоісторії, а троє: українець Олексій Берест, уродженець  с.Горяйстівки Лебединського повіту (Харківщина), грузин М.Кантарія  і росіянин М.Єгоров.  Забезпечили їхнє просування під ворожим вогнем автоматники відділення 19-річного сержанта Петра Щербини, уродженця Запорізької області, який, будучи пораненим, продовжував прикривати товаришів і власноруч прикріпив один з прапорів на колоні Рейхстагу.

Олексій Берест і Петро Щербина були представлені до звання Героя Радянського Союзу, однак українців так і не відзначили. О. Берест посмертно удостоєний звання Героя України. П.Щербина, незважаючи на клопотання земляків, нагороди не отримав. 

2 вересня 1945р. в Токійській затоці, на борту американського лінкора «Міссурі» був підписаний акт про капітуляцію Японії, чим остаточно була завершена Друга світова війна. Від імені СРСР цей історичний документ підписав  генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, уродженець с. Косенівка Уманського району Черкаської області. 

Єдиною жінкою-командиром взводу морської піхоти була українка з міста Новий Буг Євдокія Завалій, яка звільняла Севастополь, брала участь у штурмі Сапун-гори,  висаджувалася з десантом у Констанці, Варні, Бурґасі.  

Багато українців воювало проти нацистської Німеччини в складі інших армій. У канадській – близько 45тисяч, армії США – 80тис. (з них 40 тис. брало участь у висадці американських військ у Європі).  70% чехословацької бригади генерала Людвіґа Свободи становили українці. 120 тисяч українців воювало у Війську Польському,  понад 5 тисяч – у Франції.   

Франузи вдячно памятають героя Руху Опору «Базиля», чи Борика – так вони називали Василя Порика, українця з с.Соломирка на Вінничині. На чолі партизанського загону він боровся з окупантами  у Північній Франції. 22 липня 1944р. разом зі своїм товаришем Василем Колесником потрапив у засдіку і був розстріляний німцями. (1964р. посмертно удостоєний звання Героя Радянського Союзу). 

Героїчну боротьбу проти нацистського та більшовицького режимів вела Українська Повстанська Армія. Понад 100 тисяч воїнів УПА,тобто кожен четвертий, загинули за Україну.

24 жовтня 1945р. за особливий внесок у перемогу над нацизмом  Україна отримала право стати однією із 50-ти держав-засновниць Організації Об’єднаних Націй.

Насамкінець повернуся до геніального нашого Довженка, який  ще 1942р. попереджав про небезпеку «приватизації» перемоги  «братнім російським народом» на чолі зі Сталиним, чиїм наступником  відверто вважає себе Путін: «Найменше би я хотів дожити до того моменту, коли після хоча і нелюдської тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася на священну реліквію переможця. Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого... народ переможе фашистів , заявить, що перемога сталася саме завдяки йому, що кріпив оборону, коли дурень стане священним і недоторканним, не підлягатиме критикуванню...

Я хочу вірити, що якби не багато загинуло кращих людей, як не багато шушвалі лишиться по жирним прифронтовим установам, все ж таки виростуть і загартуються в боротьбі сильні характери, сильні душі, замість сильних срак..."

Відсутність у нинішній Росії героїв, на яких влада могла би орієнтувати суспільство, змушує придворних  істориків та  пропагандистів привласнювати  звитяжне минуле інших народів,  імена та подвиги їхніх героїв. Насамперед – українців.

Нам чужого не треба – ми своїм пишаємось. А про те, що пишатися нам є ким і чим, свідчить уся наша славна історія – від часів Руси-України до теперішньої звитяжної боротьби проти окупантів у Донбасі.

Тож можемо з усією впевненістю сказати: «Перемогли Гітлера – переможемо й Путіна».

Микола Томенко

лідер політичної партії «Громадський рух «Рідна країна»

 

Розділи: Унікальне

25 вересня

Інші дати
Народився Ігор Герета
(1938, с. Скоморохи Тернопільської обл. - 2002), український мистецтвознавець, археолог.
Розгорнути
Народився Анатолій Солов’яненко
(1932 - 1999) – всесвітньо відомий український співак, громадський діяч. Герой України (посмертно). У репертуарі А.Солов’яненка 17 оперних партій, безліч арій, романсів, народних пісень.
«Чорнії брови, карії очі, Темні як нічка, ясні як день, Карії очі - чарі дівочі! Де ви навчились зводить людей.» («Чорнії брови, карії очі» , слова: К.Дмитрашко).
Розгорнути