chrome firefox opera safari iexplorer

9 жовтня 1904 року народився видатний український поет і перекладач Микола Бажан

09 жовтня 2018 о 06:58
ju.org.ua

Постать Миколи Бажана – потужна, складна і суперечлива. Творець неперевершених шедеврів  (прочитавши «Гофманову ніч», перед її 25-річним автором вклякнув на коліна сам Микола Хвильовий) і – найталановитішого з віршів про Сталіна. 

Син офіцера (ходили чутки, що генерала) армії УНР – і заступник голови Ради Міністрів УРСР. Футурист, експресіоніст – і вимушено — «соцреаліст».

Видатний релігійний поет. Невтомний орач на ниві української культури. Глибокий філософ. Кавалер усіх можливих радянських відзнак. Митець, якого українська еміграція запропонувала для висунення  на Нобелівську премію, але він,  пам’ятаючи про трагічну долю нобеліата Б. Пастернака, свідомо відмовився. Людина, чиє життя було зіткане зі зрад і спокут…

Микола Платонович Бажан народився у Кам'янці-Подільському. Батько майбутнього поета, на цей час — віськовий топограф — невдовзі отримав призначення до Умані, тож юні Миколині роки минули в цьому невеликому затишному місті.                                                                                               

 1922р. юнак закінчив Уманський кооперативний технікум, вступив до Київського кооперативного інституту, потім – до Інституту зовнішніх зносин, як він тоді називався.    

Замешкав у Харкові – тодішній столиці. Перший вірш  опублікував 1923р. в «Жовтневому збірнику панфутурустів». Тоді ж познайомився з Михайлем Семенком, увійшов  до «Аспанфуту» — очолюваної М.Семенком асоціації панфутуристів.  Був завсідником вистав  театру «Березіль» і щиро захопився  творчістю його режисера – Леся Курбаса. Працюючи у Всеукраїнському  фотокіноуправлінні, затоваришував  з О.Довженком і став не лише палким прихильником творчості геніального митця, а й справжнім її популяризатором — 1930р. виходить друком книга М.Бажана  «О.Довженко».  

Тим часом у пресі триває дискусія, започаткована 1925р. відомими листами М.Хвильового до творчої молоді: «Для пролетарської художньої літератури, без всякого сумніву, корисніш — гіперболічно — в мільйон разів радянський інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні «просвітян», що розуміються на цьому мистецтві, як «свиня в апельсині», що на сьомому році революції раптом зробилися революційніш від самого Леніна і тепер виступають по різних радянських журналах з «червоними» фразами під прізвищами якогось «ця» чи «енка».» (М.Хвильовий. Камо грядеши?)  Хвильового сторожко пильнує НКВД… 

1926р. побачила світ перша  поетична збірка Миколи Бажана – «17-й патруль», яка засвідчила появу на українському літературному обширі надзвичайного, сильного таланту.

За рік з’являється збірка «Різьблена тінь». Тоді ж  поет стає одним із засновників  Вільної академії пролетарської  літератури – ВАПЛІТЕ — де сяють М.Хвильовий та М.Куліш. Придворна більшовицька критика постійно тримає Бажана на прицілі, однак це не заважає його натхненню: він завзято і плідно працює.

Впродовж трьох років (1928-31р.р.) Микола Бажан стає одним з  найпотужніших українських поетів. Його «Будівлі», «Гетто в Гумані», «Розмова сердець» вирушають у плавання  супроти задушних вітрів  «соцреалізму».

1930-31р.р. у київському журналі «Життя і революція» друкується історична поема М.Бажана «Сліпці». В центрі – таємне об’днання сліпих кобзарів, протест  Молодого кобзаря проти закостенілих традицій, люди, які прозирають у сутність речей, а не задовольняються їхньою формою.  Поема на поетично-філософському рівні  стає своєрідною складовою дискусії про мистецтво і митця, що її розпочав Хвильовий. (Поема залишилася незавершеною,  а невдовзі її радянська влада заборонила)…

Починається черговий кривавий наступ більшовиків на Україну. Голодомор. Терор проти інтелігенції, найперше – творчої. Застрелився Хвильовий. Розстріляні, згинули в табірній імлі Семенко, Курбас, Підмогильний, Поліщук, Вороний, Куліш, Зеров… З 260 українських письменникеів було репресовано 246. Микола Бажан жив у моторошному очікуванні арешту – день при дні, від ночі до ночі.

Його  оминула куля, не поглинули Соловки. Щоправда, вночі телефонуфали і зловісно мовчали. Та авто ледве не збило на смерть. А кати бавляться: «Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломового пункту в його творчості»…(Січень 1934. «Червоний шлях»).                       

Вже аж за наших часів виявилося, що НКВД зібрав на Бажана чимале досьє. Агентка Ж.Бажан (дружина поетового брата) доповідала: «У квартирі Бажана Миколи по Житомирській вул. № 40, кв. 4 часто збираються: Тенета, Євген Плужник, сестра дружини Плужника (Тася, служить в УАН’і), Фальківський Дмитро, Іванов – завгосп ВУФКУ; приїжджий з Харкова Підмогильний та ін., прізвищ яких не знаю…Уся ця публіка налаштована шовіністично, вважає, наче Україна уярмлена… Усі вони продовжують співчувати арештованим контрреволюціонерам і, як мені вдалося дізнатися, збирають гроші та матеріально допомагають як арештованим, так і їхнім сім’ям»...

Поза сумнівом, поет розпізнавав і стеження, й подих агентів у потилицю. Поета заковує невимовний жах – такий, як і треба мучителям. Поет здається на милість ворога.

Його вірші робляться пройнятими «правильними» ідеями й настроями, вони цілком «соцреалістичні» й (що дуже катам важливо!) – залишаються талановитими. Влада схвалює його «повернення на широкий шлях пролетарської революції»: орден Леніна, дві сталінські премії…  всесоюзне і українське депутатство… Він стає академіком, членом радянської делегації в ООН,  віце-прем’єром в уряді Радянської України і навіть членом ЦК…

 «На людських дорогах і тропах сиди, Прийнявши посвяченість чорну, І кобзу прохожим під ноги  клади, Як голову мудру й покорну». Це Микола Бажан 1931-го, у поемі «Сліпці», тій самій, забороненій більшовицькою владою.    

 «На півдні і півночі, заході й сході, Як прапор, як образ, що з’єднує нас, Цей профіль людини, вкарбований в час, І в простір, і в серце великих народів». І це теж Микола Бажан – 1932-го, у вірші «Людина стоїть в зореноснім  Кремлі».

 У 1946р. з трибуни ООН Микола Платонович Бажан вимагав видати радянських емігрантів московській владі. Не раз публікував статті на кшталт цієї: «До кінця викорчувати буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України»...

Коли цькували Олександра Довженка і Юрія Яновського, він  був там – серед гонителів. Кажуть, незадовго до смерті їздив на могилу свого друга Яновського, довго, схилившись, стояв, сам-самісінький.

Це жахливе, повільне самознищення…  ця роздвоєність сильної, цілісної особистості, від чого її кати діставали особливу насолоду…

На схилі років повернувся до Бога (чи заговорив до нього вголос, привселюдно): «Хто ти, русобородий?  Хто ти, ласкаворукий? Звідки прийшов до мене? Може, зійшов з хреста? Дай я зіпрусь на тебе, вирвусь із смерті й муки. Змора відходить, як хмара. Лопає глухота».

Їх, здається, було таки двоє. І вони, здається, намагалися перехитрувати ворога. Один Бажан, принизливо слугуючи катові, рятував другого Бажана – великого поета, котрий дивом зберіг свій талант і проривався  вистражданим і стражденним словом крізь морок  страху, болю, сплюндрованої гнідності.

А таки проривався, воскресав: 1977р. з’явилися «Нічні концерти» — унікальна поетична інтерпретація музики.

 З невмирущою «Криницею Леонтовича»:  «...І  він  серед  степу  спинився,  вслухаючись  в  гони  і  гони, У  луни  і  луни  епохи,  в  сполохані  людські  серця. Вони  напливають  -  ці  шуми,  і  думи,  і  гомони,  й  тони. Немає  для  серця  і  пісні  ані  тишини,  ні  кінця…»

З «Ніччю на Івана Купала»: «Безодня  й  зойк.  Гопак  і  регіт.  Безум. Здригнулись  багна.  Трясця  почались. Як  синій  мрець,  на  фосфоричне  пнище Стрибне,  і  скрикне,  й  зникне  Басаврюк…»

Він перекладав Ш.Руставелі й Є.Чаренца, А.Міцкевича й Р.Тагора, В.Гьоте і Р.-М.Рільке, ще багатьох інших, у чию творчість  втікав, як у благословенний порятунок.

У своїй прощальній ліриці він, ніби реінкарнувавшись, раптом  постав юним, чистим, яким був кількадесят років тому. А водночас — збагаченим великою мудрістю втрат, каяття, переосмислення й переоцінки свого буття у світі, просвітлено усвідомлюючи і приймаючи свою земну минущість: 

Запаморочений, дрімотний, заблукаю,                                                                                            

І ввійду в сон, і вже не вийду з сну,                                                                                                                   

І мовчазливо добреду до краю                                                                                                        

Крізь білу, добру, вічну тишину...  

Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

21 листопада

Інші дати
Собор архистратига Михаїла
Архистратиг Михаїл є небесним покровителем Києва і зображений на його гербі. До 1917 року саме день Собору Архангела Михаїла святкувався як день міста Києва.
Розгорнути
Народився Петро Лубенський (Афонський)
(1907, Росія – 2003) – український драматург, кіносценарист. Автор п»єс «Нескорена полтавчанка», «Пісня над Бугом», «Соколята», сценарію до кінофільму «Королева бензоколонки».
Розгорнути