Карпатський демон, мольфари, українські студенти, кохання, містика, кров та біганина – 14 листопада в прокат виходить довгоочікувана українська стрічка «Тіні незабутих предків», навколо якої уже спалахнув чималий резонанс.
Сюжет
Звичайний український студент Ваня (Дмитро Ступка) прямо посеред пари випадково провокує старовинного карпатського демона.
Тепер Ваня, або Воланчик, як його звуть товариші, разом із своїми однокурсниками опиняється під прицілом нечистих сил. На їх тілах з’являються загадкові знаки, що робить хлопців та дівчат живим прицілом для нечистих. Злі духи виходять на полювання із метою знайти магічний елемент – зграду, що необхідна для проведення ритуалу.
Допомогти Вані та компанії здихатися зла зможе лише нащадок останнього мольфара. Студенти вирушають на пошуки чародія до Карпат, де зустрічаються зі злом віч-на-віч…
Правда чи вигадка?
У основу сюжету покладено легенду, почуту від карпатського старожила, нині – вже покійного. Це історія, яку передавали із вуст в уста наші предки, а ритуали, що показані у стрічці, взято із книги мольфарів.
Загадкові істоти, що населяють гірські ліси – не така уже і вигадка, заявляє режисер стрічки Любомир Левицький. Він каже: чув містичні історії на власні вуха від карпатських чаклунів, і це дуже зацікавило його. Сьогодні такі легенди можна знайти у матеріалах, зібраних українськими етнографами.
Ключовою фігурою у цій міфології є так званий Рідник – верховний бог потойбіччя, темне начало, якого ототожнюють із графом Дракулою. Дводушник – ще одна істота, яка отримала таку назву за те, що має дві душі. Цей персонаж може вселятися у душі одночасно двох живих істот, або, за версією фільму, у людину та одночасно в дерево. Окремої уваги заслуговують чи не найвідоміші жителі карпатських лісів – чугайстри. Це велика, висока кошлата лісова істота, що є приязною до людей. Зазвичай чугайстри розгулюють у білих одежах.
Знімальна група розповідає, що містика супроводжувала їх і під час зйомок. Так, у одному із закинутих гірських районів на кордоні з Румунією перед колективом на кілька секунд з’явилася істота у білому одязі та у каптурі, а потім так само раптово зникла. Ще один випадок – у безмежних лісах Карпат загубився один із іноземних режисерів. До знімальної групи його повернули прикордонники.
Крім того, акторів та творчу групу під час роботи над фільмом супроводжували так звані «містичні» числа: три шістки та 13-ки. Один із акторів перед початком зйомок навіть радився із священиком про те, чи можна йому грати у такому фільмі.
«Українське» кіно – яке воно?
Жанри, у яких знято стрічку – містика, трилер, комедія. Вона цілком відповідає обраним жанровим рамкам. «Класичний» для такої жанрової палітри сюжет, підбір героїв, знайомий нам за американськими аналогами – компанія підлітків із повністю протилежними характерами, незвичайна для споживача українського кіно озвучка, малоповерхові пейзажі замість рутинного сірого міста, англомовні саундтреки та спецефекти – завдяки такій суміші стрічка радше схожа на іноземну, ніж на фільм, який ми звикли називати «українським».
Режисер Любомир Левицький каже: у наших глядачів і досі велика недовіра до українського кіно. Саме через це деякі кінотеатри відносяться до майбутньої прем’єри скептично. Приміром, багато хто ставить стрічку на денний час, адже не розраховує на те, що «Тіні» зберуть багато глядачів. Деякі міста і взагалі відмовилися брати фільм у прокат, але ситуацію вдалося виправити штурмом незадоволених прихильників української кінострічки.
Проте українському кінематографу тепер є чим пишатися – «Тіні незабутих предків» встановили рекорд в Україні за найбільшою кількістю копій – 100. Тобто, стрічка покриває кінотеатри по всій країні – такого, за словами Левицького, ще не було.
Стрічку покажуть не лише в Україні. планується, що вже взимку «Тіні незабутих предків» вийдуть у Росії, потім – у Казахстані, також є домовленість із Канадою, йдуть перемовини із Польщею. Бюджет фільму, не враховуючи витрати на російський переклад, склав 877 тисяч доларів. Інвесторами виступили дві сторони, обидві – з України.
Режисер бідкається: знімати українське – ризикована справа. «Гроші на кіно в Україні дістати можна, але проблема у тому, як їх повертати», — говорить Левицький. Він каже: Україна – країна можливостей. Тут зручно знімати кіно. У нас є все: гори, море, поля, ліси. У нас добрі та красиві люди, українські жінки вважаються одними із найкрасивіших. Проте, чомусь, ми помітно пасемо задніх у кінематографі. Але ж маємо всі шанси виробляти кіно високого класу.
