27 березня 1911 р. народився Михайло Сорока – провідник Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях, організатор руху спротиву в’язнів радянських таборів «ОУН-Північ», один із організаторів повстання в’язнів Кенгіру та автор Гімну кенгірських повстанців – «У гарячих степах Казахстану…»

Він був людиною сталевої волі. Там, де інші, не витримуючи радянських «методів слідства», накладали на себе руки, божеволіли чи оббріхували себе й інших, він стояв непорушно.

Там, де, здавалося, навіть думати про спротив смертельно небезпечно, він піднімав людей і ставав попереду.

Там, де розпука безконечного строку мала знищити саму волю до життя, він гуртував навколо поезії, пісні, молитви, навколо себе.

У червні 1971 р. Михайло Сорока помер у Мордовських таборах. Йому було 60 років. 34 з них – табори.

На двох із коханою дружиною Катериною Зарицькою вони мали спільну долю, спільного сина Богдана, 59 років ув’язнення й 32 роки подружнього життя, з якого разом – лише 4 місяці…

Вічна слава і вічна пам’ять!
У гарячих степах Казахстану
Сколихнулися спецлагера,
Розігнулись потомлені спини,
Бо стогнати тепер не пора.
Впали мури, що нас розділяли,
І зустрілися брат і сестра,
Дочка з батьком, дружина із мужем,
А дівчина стріча юнака.
Перший подих свободи
Об'єднав всі народи.
Ми не будем, не будем рабами,
І не будем носити ярма.
Тим, що впали за волю,
Ми клянемось сьогодні,
Що не будем, не будем рабами, —
Боротьбу доведем до кінця!..

Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»