ТАКЕ дослідження щорічно публікує британський аналітичний центр «The Legatum Institute», посилаючись на дані соціологічних та економічних звітів ООН. Визначаючи індекс «процвітання» пенсіонерів у тій чи іншій країні, передовсім враховуються рівень медицини і тривалості життя, стан економіки і соціальної сфери, середній розмір пенсії і доступність товарів і послуг, загалом облаштованість побуту людей поважного віку, а також їхній соціальний статус — як держава дбає про заслужений відпочинок своїх громадян, які програми впроваджує для тих, кому «за 60»…
Загалом у переліку 149 країн. У першому «десятку» рейтингу — Нова Зеландія, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Нідерланди, Данія, Канада, Австралія і Велика Британія. Тоді як США посіли 18-те місце, Чехія — 26-те, Польща — 32-ге, Угорщина — 45-те, Білорусь — 95-те, Молдова — 98-ме, Росія — 101-ше… Замикають список Бурунді, Ангола, Ірак, Демократична Республіка Конго, Мавританія, Чад, Афганістан, Судан, Центрально-Африканська Республіка і Ємен.
Україна у цьому рейтингу щастя для пенсіонерів посіла «аж» тридцять восьме місце знизу, опинившись між Бангладеш і Буркіна-Фасо. Тоді як іще два роки тому наша позиція була на п’ять пунктів вище.
І це — після стількох урядових реформ, спрямованих начебто виключно на покращання життя громадян.
Обіцяних владцями економічного дива і суспільного благоденства українські пенсіонери навряд чи дочекаються. Сьогодні мільйони пенсіонерів змушені відмовляти собі у їжі, новому одязі, не кажучи вже про оздоровлювальний відпочинок. На такій принизливій соціальній межі бідності нині виживають у нас майже дві третини людей поважного віку.
Коріння цієї проблеми не лише демографічне, а насамперед економічне. Держава вже не спроможна утримувати пенсіонерів, оскільки виплати їм формуються з єдиних соціальних внесків. А черпати ресурс практично нема звідки. Нині в Україні на понад 9 мільйонів офіційно працюючих припадає 12 мільйонів пенсіонерів. Тоді як для функціонування однорівневої солідарної пенсійної системи (саме така діє у нас ще з радянських часів, коли в УРСР на одного пенсіонера припадало десять працюючих) має бути щонайменше в п’ять разів більше. Держбюджет, з якого і дотується Пенсійний фонд, насилу справляється з багатомільярдним навантаженням. ВВП України — потенційне джерело зростання добробуту, — дуже малий.
Тож, як зазначають експерти, ситуації не порятують жодні реформи. Поки в країні не запрацює нормально економіка і не почне поліпшуватись добробут працюючих громадян, середня пенсія українця буде вдесятеро нижчою, ніж в ізраїльтянина, в дев’ять разів скромнішою в порівнянні з пересічним американцем, увосьмеро — ніж у німця, вшестеро — ніж у поляка, втричі від угорця.
Тим часом народ має свій рецепт «оживлення» української економіки. Хай би, кажуть люди, можновладці на собі відчули «покращене» ними нещодавно пенсійне законодавство у дії: як воно сьогодні — виживати на мінімальну пенсію 1452 гривні. Саме стільки за новою пенсійною схемою нараховують більшості з тих, хто нині йде на заслужений відпочинок. Із 1 січня 2018-го для людей, яким виповнилося 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років страхового стажу, а у жінок — 30, встановлений у розмірі 40% мінімальної зарплати.
Втім, до «випробування» гривнею високорангових чиновників справа навряд чи дійде. Бо всі вони забезпечені високими спецдопомогами, які нараховуються в розмірі 90% від зарплати держслужбовця. У підсумку в українського парламентарія пенсія — як у середньостатистичного фіна: понад 15 тис. грн, в урядовця не нижче, ніж у скромного американця. Престарілим українським митникам, прокурорам і суддям заздрять колеги-ровесники з Німеччини, Італії та Польщі. Де, питається, справедливість?
Тож допоки не змінимо чинну систему, годі сподіватись на покращання рейтингу щастя для пенсіонерів.
Джерело: Сільські вісті
