«Ми, українці, вміли багато вистраждати  в концтаборах, але не зуміли про це написати.    Дяка Михайлові Хейфецу:   досі ніхто ліпше про нас не написав»… 

Василь Овсієнко,                                                                                                                   
дисидент, політв’язень

25 листопада помер Михайло Хейфец. 

Письменник, журналіст. Один із найяскравіших у
дисидентському русі. Друг Стуса і Чорновола. В Україні часів новітньої боротьби
за незалежність надпопулярною була його книга «В’ячеслав Чорновіл – зеківський генерал».      

 Михайло Хейфец народився 18 січня
1934 р. в тодішньому Ленінграді. Закінчив літературний факультет педінституту ім.Герцена, якийся час  вчителював, поки не присвятив себе
літературі.  .

1973 р. написав передмову «Йосип Бродський і наше покоління» —  до п’ятитомника Бродського, що мав вийти у Самвидаві. В
передмові різко висловився про радянський режим, зокрема, засудив придушення
«Празької весни». 

У квітні
1974 р. був заарештований, звинувачений у
 «наклепі на радянський лад» і зберіганні самвидавних статей та листів
П.Григоренка, а також відомої
статті А.Амальріка «Чи проіснує Радянський Союз до 1984
року».

В ГБ запропонували публічно покаятися, обіцяли
організувати пресу, радіо й таке інше. Ціна – помилування.  Хейфец відмовився.

У вересні 1974 р. отримав 4 роки таборів суворого режиму
і 2- заслання.

У зоні товаришував зі Стусом, Чорноволом, Руденком та
іншим українцями-політв’язнями.   

Разом з ними брав участь у протестних голодуваннях,
зокрема, з вимогою визнання табірним начальством статусу політв’язня, звільнення
Василя Стуса з карцера. За голодування був покараний
40-добовим перебуванням у карцері.   

 Склав текст «Повідомлення про боротьбу
політв’язнів Мордовських таборів за статус політв’язня», який передали на волю.

Ще передав для друку на Заході кілька рукопписів, у тому
числі — автобіографічний твір «Місце і час» (про табірні життя й боротьбу). В Парижі
вийшли друком три книги його публіцистики, документальної прози та
інтерв'ю.  

У квітні
1978 р. табірний термін завершився; Хейфеца етапували до Казахстану, на заслання.
Продовжував правозахисну діяльність, підтримував політв’язнів.  

У січні 1980 р. Михайло Хейфец звільнився і виїхав до
Ізраїлю.  

В книгах, написаних у таборі, у збірці нарисів
«Українські силуети», журнальних статтях багато писав про українських
дисидентів – В. Стуса, В.Чорновола, М. Руденка, З. Попадюка, В.Овсієнка.  

Серед найвідоміших книг М.Хейфеца -  «Врятувати камер-юнкера Пушкіна», «Ханна
Арендт судить ХХ століття», «Секретар таємної поліції», «Книга щасливої
людини», вже названі «Місце і час» та «Українські силуети». 

В’ячеслав Чорновіл
якось розповідав,
що Михайло Хейфец не раз телефонував йому зі своїх далеких країв, і вони
годинами говорили. Хейфец жартував: «Бач, «там» не наговорилися…»  

«Рідна країна»