uk.wikipedia.org
«Не лише процвітання громадської установи, але й саме її існування, як і
життя будь-якої істоти в нашому світі, не можна уявити без любові, без тієї
любові, яка пов’язує, дає силу і віру в праці та забезпечує її успіх».
Богдан Ханенко
Людині властиве бажання залишити по собі добру пам’ять – як своєрідне
уособлення безсмертя. Одних пам’ятають як звитяжних героїв, інших – як світочів науки чи культури.
А ще є ті, хто копіткою працею створив та примножив свій
капітал і поставив його служити громадському благові. Меценати, благодійники, дбайливці
про духовну і культурну міць свого народу.
Ярослав Мудрий і Володимир Мономах, Раїна Вишневецька і Галшка
Гулевичівна, славетний рід князів Острозьких, великий гетьман Іван Мазепа,
Григорій Ґалаґан і Олександр Безбородько, Никола Терещенко, родина Ханенків… Це
лише невелика частина з переліку когорти українських патріотів, котрі,
перефразуючи відомий вислів Євгена Чикаленка, показували приклад любові до
України не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені.
Серед цих патріотів – Богдан і Варвара Ханенки. Нині, в
день уродин Богдана Івановича Ханенка, варто з вдячністю нагадати про безцінний
дар, що його нам залишило подружжя. Він так і називається – Музей Ханенків.
Історія Музею починається відколи у 1874р. молодий юрист
і великий шанувальник мистецтв 25-річний Богдан Ханенко взяв шлюб із 23-річною
Варварою Терещенко, старшою донькою найбагатшого українського підприємця,
мецената і благодійника Николи Терещенка.
Молодята вирушили у весільну подорож до Італії. Тут і придбали перші картини
для своєї колекції.
Подорожуючи країнами Західної Європи, Ханенки відвідують
мистецькі аукціони, оглядають приватні колекції. Формуючи власну колекцію,
дослухаються до корисних порад відомих
мистецтвознавців.
Протягом 40 років Ханенкам вдалося зібрати унікальну колекцію
витворів мистецтва та предметів археології. Богдан Іванович до того ж видає власним коштом наукові каталоги, фінансує
археологічні дослідження на теренах Києва й цілої України.
У 1890-і роки Б. Ханенко очолив організацію першого публічного музею в Києві (нині — Національний художній музей України). До музею Ханенки передали значну частину своєї колекції. На церемонії освячення музею (1904р.) Богдан Ханенко наголошує: «Музей має бути не лише зібранням раритетів та зразків, але водночас і школою, і храмом, і священним місцем, куди мають стікатися всі для вивчення прекрасного і схиляння перед красою – щоб потім, у житті, любити і шанувати красу». Незадовго до своєї смерті Богдан Іванович склав заповіт, яким довірив дружині передати міській громаді Києва його колекцію мистецьких творів, а згодом – маєток, бібліотеку та прибутковий будинок поруч: для створення й підтримки у Києві музею світового мистецтва.
«Творіння
геніїв за своєю суттю не можуть належати лише тим, хто ними
володіє, художній твір – надбання, яке належить усім… Ось чому в дарунках
жертводавців музеям слід вбачати лише щедре повернення належного», —
записав якось меценат.
По смерті чоловіка (травень 1917р.) Варвара Николівна взялася
втілювати його заповіт. Вона зберігала колекцію й готувала її, щоб передати
Києву.
1918 р. В.Н.Ханенко підписує «Дарчу заяву», якою передає
колекцію, будинок і бібліотеку у власність Української Академії Наук.
А в червні 1919 р. більшовики Декретом Раднаркому УСРР
націоналізували майно родини Ханенків. У домі Ханенків відкривають державний музей мистецтва. Першим
упорядником музею стає відомий художник Г.Лукомський. Активну участь у створенні експозицій бере і Варвара Ханенко. До кінця своїх днів
вона очолює Комітет
музею.
Через два роки по смерті меценатки, у 1924-му, імена Ханенків більшовицька влада
вилучила з назви музею — «за відсутності у Ханенка
революційних заслуг перед пролетарською культурою»….
У 1920-30-і роки
колекція, з одного боку, поповнюється експонатами з колекції князів Рєпніних та
фондів Музейного містечка. А водночас музей змушують передати до інших музеїв
твори з колекції Ханенків: родинні портрети, археологічне зібрання Богдана
Івановича, твори українського та російського мистецтва, європейську східну
зброю. Найцінніші експонати забирає «Держторг» і продає їх за кордон. Цілу
низку унікальних робіт силоміць відбирають для ленінградського Ермітажу.
У 1930-і роки репресували не лише українську інтелігенцію,
а й музей Ханенків: він «комунізується», експозиції «ідеологізуються», наукові дослідження завмирають.
У роки
Другої світової частина музейних творів була евакуйована до Башкирії.
Решту розграбували нацистські окупанти.
У
1986 -98 р.р.
музей перебував на ремонті. 1998р. відкрилися експозиції європейського
мистецтва XIV-XIX ст.ст. А 1999р. музеєві повернули імена
засновників, і він став називатися «Музей мистецтв імені Богдана та Варвари
Ханенків».
Як повідомляє сайт музею, 2004 р. відкрито залу «синайських» ікон VI-VIIст.ст., а 2006 р. почала діяти перша в історії музею постійна експозиція мистецтва Азії.
Вшановуючи славетних меценатів, відвідаймо Музей Ханенків
на Терещенківській, 15-17 у Києві. Аби побачити унікальні твори і відчути
невимовне щастя спілкування з Прекрасним.
«Рідна країна»
