13 травня 1933-ого на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції застрелився Микола Хвильовий, український прозаїк, поет. Автор літературного гасла «Геть від Москви! Даєш Європу!».
Син дворянина. Учасник Першої світової війни, з якої вийшов переконаним більшовиком. У квітні 1919-го вступив до КП(б)У.
З 1921-го мешкав у Харкові, активно друкувався. Входив до багатьох літературних організацій – «Гарт» (1923), Урбіно, ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) (1925), Пролітфронт (1930).
У своїх памфлетах виступав проти русифікації української культури.
«Перед нами стоїть таке питання: на яку зі світових літератур взяти курс? В будь-якому випадку, не на російську. Від російської літератури, від її стилів українська поезія повинна втікати якомога швидше, – писав Микола Хвильовий. І пояснював: – Справа в тому, що російська література віками тяжіє над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування».
Микола Хвильовий зазнав нищівної критики і звинувачень в антипартійності, «українському буржуазному націоналізмі», намаганні відірвати українську культуру від російської». Був змушений публічно каятися і відмовлятися від своїх поглядів. Однак, попри спроби писати в руслі «партійної лінії», був майже цілком ізольований від літературного життя.
Публічне шельмування Хвильового було майстерно зрежесовано. Його представляли націоналістом, фашистом, підголоском буржуазії та куркулів. Він кається, але йому не вірять. Він розуміє – гратися більше не дадуть, потрібна повна капітуляція, І тут саме заарештовують його близького приятеля Михайла Ялового. Хвильовий розуміє: невдовзі так буде з ним. І знаходить вихід: вибудовує драматургію високого і страшного спектаклю, яким кине виклик всім. Мішенню він не буде, не дочекаються.
3 травня 1933 року до Миколи Хвильового прийшли письменники Микола Куліш та Олесь Досвітній. Обговорюючи арешт Ялового, вирішили домагатися прийому прокурора Верховного суду УСРР Лева Ахматова. Коли письменники вирішили розходитися, Хвильовий вийшов до свого кабінету, де й застрелився, залишивши дві передсмертні записки. Одну з них він адресував своїй доньці, іншу товаришам-письменникам:
| «Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. «Отже», як говорить Семенко... ясно...Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче...» |
«Велич Хвильового зовсім не в тому, що він кинув гасло «Геть від Москви» – це гасло було кидане й перед ним. Велич його не в тому, що його Аглая – активна волюнтаристка, такий собі Донцов у спідниці, – пише у статті «Непророслі зернята» літературний критик і славіст Юрій Шевельов. – Вага літераторів і літератури того часу полягає насамперед у тому, що вони були повними людьми, що вони не боялися говорити правду і хотіли творити повну літературу, а не пісну».
За інформацією УІНП, Радіо Культура, літературознавчих джерел
