chrome firefox opera safari iexplorer

Книжковий Арсенал-2021: новинки, на які варто звернути увагу

23 червня 2021 о 17:44

Цьогорічний фестиваль «Книжковий Арсенал» стартував 23 червня і триватиме до 27-го. Окрім насиченої фестивальної програми, він традиційно міститиме ярмарок із книгами. 

hromadske запитало в експертів — письменників, філософів, культурних менеджерів — на що варто звернути увагу цього року і чому, а потім пробувало визначити фаворитів. 

Тарас Лютий, філософ, професор Києво-Могилянської академії зосереджується здебільшого на нонфікшні. У його списку — і класичні філософи, і свіжий наукпоп, і праці про мистецтво.

Стівен Новелла «Путівник Усесвітом для скептиків: що справді правдиве у світі, де все більше брехні» (переклад Катерини Дудки, Остапа Українця). Якщо ви ще досі не скептик, покваптеся ознайомитися з цією книжкою, аби не множити знання некритично.

Мирослав Шкандрій «Авангардне мистецтво в Україні, 1910–1930: пам’ять, за яку варто боротися». Одна з двох цьогорічних новинок про минуле українського авангарду.

Френсіс Форд Коппола «Живе кіно і техніка його виробництва» (переклад Ольги Тільної). Якщо ви заворожені фільмами Копполи, почитайте й книжку самого майстра.

Жан-Поль Сартр «Диявол і Господь Бог» (переклад Олега Жупанського) та Симона де Бовуар «Ошукана жінка» (переклад Євгенії Кононенко). Художня література (та ще й від подружньої пари) — це спроба уникнути об’єктивності й випробувати себе множинними світами.

Жорж Батай «Історія еротизму» (переклад Івана Рябчія). Вважається, буцімто еротика неможлива без візуальності. Проте Батай доводить, що вона є сферою не лише чуттєвості, а й концептуалізації.

Енцо Б'янки «Ісус і жінки» (переклад Галини Теслюк). Завжди хотілося дізнатися про роль жінки в християнстві, а про ставлення до неї Ісуса й поготів.

 «Український художній авангард: маніфести, публіцистика, бесіди, спогади, листи» (упорядник Дмитро Горбачов). Щоб почати тлумачити український авангард, варто спочатку ознайомитися з його документами.

Керівниця комунікацій «Мистецького арсеналу» Тетяна Пушнова зазначає, що Книжковий Арсенал – «це фестиваль, де всі види мистецтв об’єднуються довкола книги в історичному і неймовірно гарному просторі “Мистецького арсеналу”». Тож важливими є не лише книжки як такі, а й «зустрічі з людьми, які ці книжки роблять». Тетяна пропонує відвідати насамперед «топ-5 таких людей-подій-книжок»:

Сергій Майдуков «KYIV». Ілюстратор Сергій Майдуков, відомий зокрема й своєю співпрацею з New Yorker, представить на цьогорічному «Книжковому Арсеналі» артбук — візуальну історію про найважливіше в моєму житті місто. Я чекаю на чесну історію Києва в картинках і на розмову з її автором.

Едіт Еґер «Вибір» (переклад Христини Радченко). Чекаю на зустріч з видавцями автобіографічної книжки «Вибір» Едіт Еґер. Авторка описує, як підлітком вижила в німецьких концтаборах Другої світової війни й змогла осмислити та прийняти глибоку травму, отриману внаслідок тих подій. Письменниця візьме участь у цій події через відеозв’язок. Її досвід дуже важливий для України: нам ще доведеться навчитись осмислювати і приймати свої травми.

Тамара Горіха Зерня «Принцип втручання». За розвитком такої авторки, як Тамара Горіха Зерня, спостерігати цікаво. На Х Книжковому Арсеналі вона представить нову книжку — роман «Принцип втручання». Після її нашумілої «Доці», що у 2019-му принесла письменниці «Книгу року ВВС», вболіваю за ветеранську літературу і за пані Тамару.

Тетяна Таїрова-Яковлева — чи не єдина учасниця з Росії на нинішньому фестивалі. Ця неймовірно цінна для України історикиня досліджує і популяризує інформацію з фактично недоступних для українських дослідників Батуринських архівів, що зберігаються в Росії. Тетяна видала низку книжок про українських гетьманів, історію та побут козацтва. І на Х Книжковому Арсеналі розповість свою роботу як співупорядниці над виданням цілісного «Літопису» Самійла Величка.

Програмна директорка освітньої платформи Litosvita Світлана Привалова придивляється насамперед до українських авторів і радить знайти місце на полиці для таких видань:

Євгенія Кузнєцова «Спитайте Мієчку». Роман про жінок, родинну пам'ять та ностальгію спільного досвіду. Три сестри, Мієчка, Лілічка та Марта, ховаються в селі у бабусі, щоб перечекати літо у спокої. Це світла історія про теплі взаємини у родині, антитеза «Кайдашевій сім'ї», яка нарешті з’явилася в сучасній літературі.

Сергій Жадан «Псалом авіації». Нова збірка Жадана — поезія, написана за карантинний рік. І, що важливо, з-за декорацій рим та верлібрів виникають обриси книжкової полиці, біля якої, ймовірно, створено ці вірші. Серед текстів є геніальний своєю простотою вірш про світлу самотність.

Письменник Мирослав Лаюк не так давно презентував свіжий роман «Залізна вода», в якому йдеться про лікування Лесі Українки у Буркуті у 1901 році. На «Книжковому Арсеналі» Мирослав радить звернути увагу на поезію, але нею не обмежуватися.

Наталка Ворожбит «Погані дороги». З цією п’єсою я ознайомився ще кілька років тому, за нею сьогодні вже є спектакль і фільм. Хотілося б, щоб книжку прочитали якомога більше людей, бо це одне з найсильніших висловлювань про сучасну Україну. І ще б хотілося, щоб під однією обкладинкою вийшли й інші п’єси Наталки Ворожбит, які є яскравим явищем нашої культури.

«У чехів. Антологія сучасного чеського оповідання» (упорядниці Ірина Забіяка, Люція Ржегоржікова). У чехів — першорядна література, завжди з несподіваними відкриттями. Оскільки перекладів не так багато, цікаво, що відбувається у чеському літпроцесі.

Дубравка Уґрешич «Музей безумовної капітуляції» (переклад Андрія Любки). Авторка — одна з найзначніших сучасних хорватських письменниць. Загалом погляд митців балканського походження, посттоталітарний досвід — те, про що сьогодні корисно дізнаватися.

Письменник Володимир Арєнєв перерахував книжки «на появу яких вже й не сподівався». Серед них — особливо багато історичного нонфікшну і графічних романів.

Антологія «Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792—1883. Частина перша» (укладач Михайло Назаренко). Михайло Назаренко — мій друг, і тому, мушу зізнатися, я абсолютно суб’єктивний у своїй оцінці. Ця антологія — спроба повернути забуті імена і тексти, вималювати повнішу, яскравішу історію нашої літератури. Про кожного автора Назаренко пише есей — і це окреме цікавезне читання, бо тут він максимально відходить від стилістики підручникових «гербаріїв» із «народився/навчався/був прозвідником і світочем/помер».

Томас Пінчон «Веселка тяжіння» (переклад Тараса Бойка). ВидавецьОлексійЖупанський поставив собі за мету заповнити основні лакуни, що ми їх маємо на «високій полиці» іноземної літератури: «Улісс», «Сатанинські вірші», «Старша Едда», «Утрачений рай».«Веселка тяжіння» — один із найскладніших для перекладу і читання текстів, та, як на мене, безумовно вартий уваги. Історія про Другу світову, кінематограф, таємниці військових — і все це щільною, концентрованою мовою.

Наталя Старченко «Українські світи Речі Посполитої». На нашому ринку бракує притомного науково-популярного читання про історію. Не монографій для вузького кола поціновувачів і не ідеологічно забарвлених аматорських розмислів, а зваженого, не спримітивленого, але й не ускладненого нонфікшну.Увага до мікроісторії, до самосвідомості українських/русинських шляхтичів — тема надзвичайно цікава й тривалий час замовчувана. Часом це практично готові сюжети, тільки роби з них роман чи костюмований блокбастер. Та поки наші письменники і режисери зволікають, читач зможе насолодитися цими історіями з перших рук. На додачу — у шикарно ілюстрованому виданні.

Джефф Лемір «Триліум: графічний роман» (переклад Олени Оксенич).Так-так, це той самий Джефф Лемір, за коміксом якого зняли нетфліксівського «Ласуна». Безумовно, це мальопис не для всіх: зображення підкреслено непричесане, аж ніяк не масово супергеройське. Лемір на повну використовує можливості коміксу: наприклад, є розділ, де дві сюжетні лінії розвиваються паралельно. На додачу іншопланетяне (як без них?!) послуговуються особливою мовою, для якої створено окремий алфавіт. Ви можете читати «Триліум», не зазираючи в словничок наприкінці, і сприймати все так, як сприймають герої. Чи зазирати й розшифровувати.

Олексій Сокирко «Кулінарна мандрівка в Гетьманщину». Попри назву, книжка Сокирка — не так збірник рецептів, як жива, захоплива оповідь про кулінарний вимір культурно-історичного простору. Парадокс у тому, що нам бракувало притомно написаного нонфікшну про повсякденне життя одного з найпопулярніших серед читачів періодів нашої історії. Сокирко закриває ще одну прогалину, і, сподіваюся, його книжка спричинить появу нових романів. Звісно ж, є й протипоказання: читати натщесерце не варто!

Костянтин Колєсніков «На краю Ойкумени. Еллінські військові традиції на українських землях Причорномор'я: від заснування перших поселень до перших століть християнської ери»Звісно, це книжка не для всіх, але не настільки не для всіх, як можна подумати, глянувши на назву. Як і у випадку із Сокирком, перед нами текст, який допомагає зрозуміти контекст епохи. Взагалі серія «Militaria Ucranica» видавництва «Темпора» — унікальна для нашого ринку. Ті, хто цікавиться історією, дізнається чимало нового, а ті, хто ще й пише історичну художню прозу, матимуть на чому базуватися.

Письменниця, очільниця відділу літературних програм «Радіо Культура» Олена Гусейнова зазначає, що без деяких книжок «з “Книжкового Арсеналу” краще не йти». Серед них знайшлося місце і свіжим українським текстам, і перекладним, і нонфікшну.

Анатолій Дністровий «Місто уповільненої дії». Анатолій перевидає один із перших своїх романів, який створив йому в ранніх 2000-х репутацію «нового реаліста». Ранні 1990-ті, підліткове обживання простору і вживання в самого себе, секс, drugs, рок-н-рол і навіть «Собор Паризької Богоматері» Гюго.

Джанет Вінтерсон «Пристрасть» (переклад Тетяни Некряч). Вінтерсон пише, як стверджують, «яскраво», «лірично», «блискуче». Але головне, що в своїх текстах 1980-90-х вона передбачила сьогоднішні культурні та соціальні питання. «Пристрасть» — роман 1987 року, я давно його прочитала і розтягнула на цитати для внутрішнього вжитку. Люблю саме тому, що він «яскравий», «ліричний» та «блискучий».

Владімір Камінер «Втрачене літо: Дойчленд курить на балконі» (переклад Оксани Щур і Сергія Жадана). Перша книжка про наші пандемічні досвіди, яку можна прочитати українською. Книжка весела й антипутінська, що не може не тішити.

Івлін Во «Офіцери й джентльмени» (переклад Богдана Стасюка). Ще один улюблений письменник юності тепер в українському перекладі. Другу частину трилогії «Клинок честі» про Другу світову війну написано ще в 1955 році. Але роман може бути хорошою школою і для сучасних авторів, що пишуть про війну. Прикладом, як можна помістити під обкладинку травматичні спогади, іронію та емпатію.

Жанна Слоновська «Острів». Один із найцікавіших сюжетів в сучасному українському літературному процесі — українські письменники за межами України. Новий роман Жанни дає можливість побачити, як цей сюжет розгортається.

Кадзуо Ішіґуро «Ноктюрни» (переклад Андрія Маслюха). Андрій Маслюх переклав українською мою найулюбленішу книжку нобелівського лауреата 2017 року. Мала проза, музика і відсутність коди.

Жорж Батай «Історія еротизму» (переклад Івана Рябчія). «Симулякр» — слово, без якого в наш час із дому краще не виходити. А от вигадав його не Бодріяр, а саме Батай. Я була б ще щасливіша, якби Іван Рябчій переклав ще й «Історію ока». Та це, сподіваюся, ще попереду.

Тоні Джадт «Коли змінюються факти. Есеї, 1995—2010» (переклад Софії Андрухович). Новий український переклад книжки британсько-американського історика, фахівця з історії Європи, співавтора Тімоті Снайдера та блискучого знавця Ремарка. Є дві важливі причини цей текст прочитати: по-перше, це прекрасний урок, що міняти свої погляди і думки не страшно і часом правильно. А по-друге, книжку переклала Софія Андрухович. І поки чекаємо на її новий роман, читаємо її новий переклад. 

Вікторія Амеліна «Е-е-есторії екскаватора Еки». Вікторія написала нову дитячу книжку. Головний герой Ека замість історій розповідає е-е-есторії. В програмі «Радіо Культура» «Вечірня колисанка» ще минулого року дід Василь розказав фрагмент цих історій маленьким слухачам, але слухали й дорослі. Тепер можна прочитати.

Тетяна Терен, виконавча директорка Українського ПЕН, журналістка звертає увагу на важливість висвітлених тем і якісну прозу. Радить не йти з Книжкового Арсеналу без таких книжок:

Ія Ківа «Ми прокинемось іншими: розмови з сучасними білоруськими письменниками про минуле, теперішнє і майбутнє Білорусі». З книжкою Ії працював ПЕН, і я вважаю, що ця збірка неймовірно важлива для України. Це не лише можливість познайомити нашого читача з десятьма сучасними білоруськими авторами, а й спроба показати, як багато у нас спільних сторінок історії, які схожі наші мови, як легко нам порозумітися. А ще це намагання застерегти українців від виставляння оцінок і роздавання рецептів. «Ми прокинемось іншими» спонукає нас усвідомити, чому і чим білоруська Революція Гідності відрізняється від української.

Галина Крук «Хто завгодно, тільки не я». Книжка, на яку я чекала кілька років, — відтоді, як уперше прочитала в одному з глянцевих журналів оповідання Галини. Мене вразило, що ці оповідання абсолютно відмінні від текстів, що їх зазвичай пишуть наші поети, які вирішили перейти до прози. Галині вдається зберегти метафорику, властиву поезії, але водночас її проза надзвичайно кінематографічна, насичена деталями. Дуже хотілося б, щоб Галині вдалося розвиватися і в поезії, і в прозі. Це справді новий стиль прозового письма, якого нашій літературі дуже бракувало.

Попри різницю смаків та зацікавлень, певні позиції у списках все ж повторювалися. Тож якби ми обирали тут фаворитів (на взір Букерів), серед них точно опинилися б такі:

«Український художній авангард: маніфести, публіцистика, бесіди, спогади, листи» (упорядник Дмитро Горбачов)

Жорж Батай «Історія еротизму» (переклад Івана Рябчія)

Тамара Горіха Зерня «Принцип втручання»

Тоні Джадт «Коли змінюються факти. Есеї, 1995—2010» (переклад Софії Андрухович).

«У чехів. Антологія сучасного чеського оповідання» (упорядниці Ірина Забіяка, Люція Ржегоржікова)

Наталка Ворожбит «Погані дороги»

А ще — українська поезія, зокрема «Орден мовчальниць» Катерини Калитко, «Бог свободи» Юлії Мусаковської, «Розплєси» Ярини Сенчишин, «Вміст поетичної кишені» Олега Коцарева.

Але, звісно, не обмежуйтеся цими переліками, бо забагато книжок не буває. 

Розділи: Культурна

2 серпня

Інші дати
Іван Підоплічко
1905 – український зоолог, палеонтолог, теріолог, засновник археозоологічних досліджень в Україні. Засновник Українського теріологічного товариства. Ініціатор створення довідника «Фауна України» в 40 т. та Національного науково-природничого музею АН України.
Розгорнути
Сергій Нігоян
1993 – учасник Євромайдану в Києві, перший загиблий під час протистоянь на вулиці Грушевського. Герой України.
Розгорнути
Народився Кость Буревій
(1888, Росія – 1934) - український поет, драматург, театрознавець, літературний критик. Автор історичної драми «Павло Полуботок», сатиричних творів «Опортунія», «Хами», «Чотири Чемберлени».
Червоні чвари! Час червоний! Чурило черево чи чоло, чи чо, чи чох, чи чор зна що? Чи очі плачуть, чи регочуть? (Кость Буревій)
Розгорнути